У коридорі пологового будинку сиділи жінки і тихо переговорювалися між собою.
Темою для обговорення стала жінка, яка зараз стояла тут же і щось бурхливо доводила головному лікарю.
Швидше за все, на неї б ніхто і не звернув уваги, але всі прекрасно знали, що в даний момент вона намагалася довести лікарю і медсестрам, які стояли поруч, що дитина, яку вона народила 3 дні тому, їй абсолютно не потрібна.
Головний лікар, досвідчена жінка в літах, намагалася переконати новоявлену матусю, що та чинить неправильно і необдумано, але жінка стояла на своєму.
Вона кричала, що ця дитина зіпсувала їй життя і вона ні за що не забере її в свою сім’ю.
Весь жах полягав у тому, що Галина, та сама матуся, була далеко не молодою дівчиною і вже мала двох дітей. Тому чому їй не сподобався новонароджений малюк було абсолютно незрозуміло, але факт залишався фактом… Галина не збиралася забирати малюка ні за яких умов.
Розмова з лікарем не привела ні до чого хорошого і Галина, написавши на дитину відмову, поїхала додому…
Марина Анатоліївна, та сама головна лікарка, сиділа у своєму кабінеті, коли туди зайшла одна з медсестер Наталя.
Жінки давно дружили, і тому Наталя, присівши на стілець, запросто звернулася до Марини Анатоліївни.
– Ну, що, Марино? Що з відмовником робити будемо?
Марина Анатоліївна важко зітхнула.
– А що ми можемо зробити, Наталю? Все як завжди. Як належить. Боже, як шкода хлопчика!
Тепер вже зітхнула Наталя.
– І не кажи! Ну нічого. Бог дасть, візьмуть хлопчика добрі люди. Знайде і він свою сім’ю!
Поговоривши ще трохи про те, про се, Наталя зібралася йти, але вже на порозі озирнулася.
– Послухай, Марино. Хлопчика треба якось назвати. Матуся не встигла.
Марина Анатоліївна несподівано посміхнулася, ніби згадала щось дуже хороше.
– А знаєш, Наталю. Нехай буде Климом. Я колись в молодості знала одного Клима. Ох, який він був щасливчик! Завжди і в усьому йому щастило. А ще який красень! Всі дівчата за ним божеволіли! Шкода, що після інституту його сліди загубилися.
– Ну, а що? Клим – ім’я сильне, гарне. Дай, Боже, принесе хлопчикові удачу.
Так з легкої руки Марини Анатоліївни хлопчик-відмовник став Климом, але, на превеликий жаль спочатку, це ім’я йому щастя не принесло.
Клима усиновили майже відразу.
Чорноокий малюк просто підкорив серце молодої пари, при цьому, за збігом невідомих обставин, він був дуже схожий на Лідію, свою прийомну маму.
До п’яти років здавалося, що дитинство Клима було безхмарним, але як часто буває, не все виявилося таким райдужним, як могло здатися спочатку. Коли Климу виповнилося п’ять, з Лідією сталося нещастя, а прийомному батькові хлопчик виявився не потрібен.
Так Клим знову став відмовником і опинився в дитячому будинку.
Хлопчик, який пережив величезний стрес після втрати Лідії, а потім після зради ще однієї рідної для нього людини, замкнувся в собі, став нетовариським і небалакучим.
Серце Клима змогла розтопити тільки його вихователька, Катерина.
З нею хлопчик відчував себе захищеним і комусь потрібним.
Як не дивно, але більше опікунів на дитину не знаходилося.
Хоча зі здоров’ям у Клима серйозних проблем не було. Однак, чомусь всі, хто приходив подивитися на дітлахів, Клима не помічали.
Незабаром дитина змирилася з тим, що дитячий будинок для неї рідний.
Вона більше не чекала маму і тата. Вона вчилася жити самотньою.
Катерина постійно спостерігала за Климом і ніяк не могла зрозуміти, що ж так відштовхує від нього потенційних батьків.
Добрий і чуйний з нею, з чужими він ставав зовсім іншим.
Втім, у дитячому будинку він теж ніяк не міг знайти собі друзів. Поки там не з’явилася Анна.
Дівчинку забрали у нерідних батьків, але незважаючи на всі тяготи, які їй довелося пережити, Анна була веселою і життєрадісною.
З боку було дуже дивно спостерігати за нею і Климом.
Нетовариський, замкнутий хлопчик і відкрита, весела дівчинка, але як би там не було, разом їм було дуже добре.
Тільки з Катериною і з Анною Клим почав танути, але новий удар долі не змусив себе чекати.
Анну забрали, а Клим знову замикався в собі.
Катерина не могла без сліз дивитися на дитину, життя якої випробовувало на міцність знову і знову.
Вона розуміла, що Климу погано, дуже погано, і тоді Катерина зважилася поговорити з чоловіком про його усиновлення.
Взагалі-то у них з чоловіком вже росли дві дочки, але Льоша, чоловік Каті, поставився до пропозиції дружини цілком спокійно і адекватно. Тим більше, що Клима він добре знав.
Заїжджаючи за дружиною на роботу, він часто бачив у вікні сумне личко хлопчика, який проводжав поглядом улюблену виховательку.
Втім, йому вдалося недавно познайомитися з Климом особисто і хлопчик ніколи не здавався йому відразливим або неприємним.
Скоріше навпаки, він бачив у ньому самотню дитину, яку зрадили і розтоптали всі її дитячі, незміцнілі почуття.
Зваживши всі за і проти, пара вирішила, що хлопчик ніколи не буде зайвим у їхній родині і вони постараються, щоб Климу було у них добре.
Не зволікали з оформленням хлопчика в сім’ю і незабаром Клим їхав до свого нового дому, де досить швидко освоївся і навіть примудрився стати улюбленцем сестер.
Минав час.
Клим ріс і ніколи не приносив неприємностей у свою нову сім’ю.
Звичайно, дрібні капості, як розбите скло або бійка з сусідським хлопчиком, траплялися і в нього, але Катерина та Олексій не вважали це чимось надзвичайним.
Минуло 10 років.
Клим закінчував школу і готувався вступати до медичного.
Це була його давня мрія, яку охоче підтримали його батьки.
Все йшло просто чудово, поки одного разу на порозі їхнього будинку не з’явилася Галина…
Як вона дізналася, де живе Клим, назавжди залишилося в таємниці, але факт залишався фактом. Біологічна мати вирішила знайти свою колись покинуту дитину і їй це вдалося.
Галина з’явилася якраз у розпал сімейної вечері, влаштованої з нагоди дня народження однієї з дочок Катерини та Олексія.
Першою реакцією Олексія було вигнати нахабну жінку геть, але Катя зупинила чоловіка. Вона бачила, як ошелешений і вибитий з колії Клим, і в той же час знала, скільки питань у її сина до цієї жінки.
Галина і Клим пішли на кухню, де між ними відбулася важка розмова.
Жінка клялася, що завжди жахливо каялася у своєму вчинку і ніколи не переставала шукати сина, але це їй ніяк не вдавалося, а тепер вона щаслива, що нарешті змогла це зробити.
Поскаржилася, що діти, яких вона виховала, покинули її і зовсім не хочуть допомагати матері, а вона, на старості років, залишилася одна.
Клим слухав і не вірив жодному слову жінки, яка колись народила його.
У нього було глибоке відчуття, що ця жінка бреше.
Бреше нахабно, без докорів сумління. Без почуття сорому.
Найбільш образливим і гірким було усвідомлення того, що син знадобився їй тільки тоді, коли самій їй стало дуже погано і потрібна була допомога…
У той час, поки в кухні Галина і Клим розмовляли, в кімнаті не знаходила собі місця Катерина.
Вона розуміла, що не зможе без Клима. Він став для неї рідним сином, якого вона ніяк не могла втратити.
На відміну від Катерини, Олексій був повністю спокійний. Він на всі 100 відсотків був упевнений, що Клим прийме правильне рішення, і син його не розчарував.
Грюкнули вхідні двері і в кімнату зайшов Клим.
Він був пригнічений, але намагався посміхатися, а вечір все-таки був безнадійно зіпсований. Хоча Клима в цьому ніхто не звинувачував.
Увечері Катя зайшла в кімнату сина. Їй було дуже важко піти на цю розмову з ним, але вона розуміла, що це необхідно.
Катя присіла на ліжко до хлопця.
– Клим, синку. Ти знаєш, якщо ти хочеш спілкуватися з нею… знай, що ми з татом не проти.
Клим подивився на неї і несподівано для Каті посміхнувся, а потім сказав.
– Мамо, з ким спілкуватися?
Катя завагалася.
– Ну… З твоєю мамою.
– Взагалі-то я думав, що моя мама – це ти. Чи щось змінилося?
Катя ледь не розплакалася через слова сина.
– Ні, звичайно, синку! Нічого не змінилося!
– Ну тоді давай більше не будемо говорити про це… Добре?
З того дня ні Катя, ні Олексій більше ніколи не чули про Галину, а Клим про неї навіть не згадував.
Він успішно склав іспити і вступив до медичного.
А Галина?
Галина залишилася одна, але це було вирішено заздалегідь, десь там. Вище. Ще тоді, коли вона кричала, що новонароджений син їй абсолютно не потрібен.
Спеціально для сайту Stories
