– Яка важка в тебе робота, – сказала Ольга, зустрічаючи чоловіка, – люди спати вже лягають, а ти все працюєш. Поберіг би себе.
– Та в нас знову аврал, комісія ще нагрянула, – бурмотів щось Вадим, не дивлячись дружині в очі і не вловивши сарказму в її голосі.
– Та і не кажи. І все на тобі одному тримається. Он Михалич, як пан, уже й повечеряв, і з собакою погуляв, і в вус не дме, що в нього на роботі аврал і комісія, – продовжувала дружина іронізувати.
– Ти що, знущаєшся наді мною? – підвищив чоловік голос, зрозумівши, нарешті, насмішку.
– Ні, це ти знущаєшся наді мною, – Ольга зірвалася майже на крик, бо нерви її були натягнуті, як струна. – Щодня або через день ти приходиш майже вночі, минулого тижня взагалі ночувати не прийшов, так і не пояснивши нічого зрозуміло.
Чоловік мовчав, замкнувся в собі, як завжди, пішов, ліг у вітальні на дивані, зачинивши за собою двері.
Ольга сиділа на кухні, сварила себе за те, що знову не витримала, накричала, розмовляла знущальним тоном, який давав чоловікові привід вважати її склочною і стервозною, а також уникати розмови…
Хотілося бути спокійною і мудрою, викликати його на одкровення, розібратися разом, що відбувається в їхньому житті.
Але щойно він входив, і вона бачила його задоволений і водночас винуватий вигляд, образа вихлюпувалася з неї раніше, ніж заготовлені розумні фрази.
Кілька останніх місяців Ольга майже не бачилася з чоловіком. Він приходив, коли вона вже готувалася до сну або вже спала.
Вранці Вадим нашвидкуруч снідав і тікав, хоча раніше вони завжди виходили на роботу разом, розлучалися біля роботи Ольги.
Він чмокав її в щічку, махав рукою, і вона тікала у свою контору до паперів і документів. Зараз уже не до поцілунків, розмовляти навіть не хоче.
Спочатку його пояснення виглядали цілком правдоподібно, і влаштовували Ольгу, не викликаючи в неї занепокоєння.
То аварія на якійсь далекій підстанції, то трансформатор згорів, то кабель будівельники пошкодили, то треба було терміново виїхати разом із бригадою на невідкладні роботи, то терміновий звіт – одним словом, причин було багато.
Ольга жаліла його, збирала для нього обід, намагалася не шуміти вечорами, оберігаючи відпочинок втомленого чоловіка.
На тлі ускладнення обстановки зі стихійними лихами до Ольги стали доходити якісь, здавалося б, нічого не значущі відомості про чоловіка.
То хтось бачив його в кафе в обідню перерву в компанії молоденької дівчини, то пізно ввечері висаджував молоду жінку з машини в далекому мікрорайоні, то квіти купував.
– Напевно, двійник у тебе, Вадиме, завівся, – розповідала Оля чоловікові, – то там тебе бачили, то тут. А ти в цей час на роботі був.
– Буває, – говорив чоловік, – кажуть, у кожної людини є на землі кілька двійників.
– Щось усі двійники з усієї землі зібралися в нас у місті. І що дивно, всі форс-мажори у вас на роботі різко почалися, коли якраз люди стали бачити твоїх двійників.
Це підступи ворогів, не інакше, Вадику. Прямо якась локальна воронка прокляття над вашим підприємством. І тут ще двійники плутаються. І що страшно, на тебе подумають. Якраз ти скрізь був, на цих аваріях.
Більше за крики і скандали Вадим ненавидів, коли Ольга починала говорити так, що він не одразу розумів, що вона іронізує, і досхочу потішається над ним, поки він не зрозуміє, що до чого.
Тільки іронія ця була гіркою. Вона була майже впевнена, що він бреше. Не вистачало тільки переконатися самій у його брехні, побачивши доказ на власні очі.
Але ще була надія почути від чоловіка правдиві пояснення.
– Вадиме, тобі не подобається мій іронічний тон, ти вважаєш, що я знущаюся з тебе. Але це лише спроба приховати свої страхи й підозри.
Подивися сам на ситуацію. Щодня трапляються аварії, де тобі належить ключова роль в їх усуненні. Але чомусь немає ніде інформації про ці аварії. І навіть наш сусід, начальник диспетчерської служби нічого про них не знає. Наді мною сміється, напевно, вся контора.
– Так, Олю. Зловила ти мене. Не хотів тебе ображати. Розумієш, накопичилася якась втома. Нічого не тішить. Хочеться якось відволіктися. Ось я і став зустрічатися з друзями. Нічого кримінального, Олю. Іноді збираємося в Івана, дивимося футбол разом. Іноді в бар ходимо. Ось і весь мій секрет.
– Ну, і на що я могла тут образитися? Що тут, справді кримінального? Я що, колись забороняла тобі з чоловіками посидіти, чому треба було це приховувати? – щиро дивувалася Ольга.
– Ну, вибач, думав, скажеш, що і ти б могла разом зі мною розслабитися. А в нас суто чоловіча компанія, розумієш?
Питань у дружини залишилося багато. Не зрозуміло було, як же не тільки робота, а й дружини могли так набриднути нещасним чоловікам, щоб увесь вільний час проводити в чоловічому товаристві.
Одного разу, не поспішаючи, повертаючись із роботи, Оля зустріла стару знайому, приятельку її батьків.
Тітка Валя була давно пенсіонеркою, але все ще підробляла прибиральницею на підприємстві, де працював Вадим.
Обидві зраділи зустрічі, розговорилися.
Тітка Валя запитала Ольгу про сина, про батьків, передала їм привіт. А потім, трохи зам’явшись, запитала:
– А як у вас із Вадимом справи, Олечко?
– Усе добре, тітко Валю, – енергійно збрехала Ольга, але не витримала і розплакалася. – Не зрозуміло, що з ним відбувається.
Стільки років прожили, все було добре. Розуміли одне одного з півслова. І ось усе зруйнувалося. Немає сім’ї. Живемо, як сусіди в комунальній квартирі, причому не доброзичливі сусіди. Не лаємося, не з’ясовуємо стосунків, просто мовчимо.
Я іноді навмисне його провокую, думаю, хоч у серцях що-небудь скаже, щось, може, проясниться.Ні, мовчить і йде, уникає розмови. На роботі все якісь неприємності. Усі вихідні працює. Може, через це він такий.
Тітонько Валю, ти не чула, що за обстановка там у них?
– Знаю, мила, про його обстановку. Уся контора знає. Звуть її Марина. Молода, висока, волосся чорне фарбоване, як у циганки.
Як твій нову посаду отримав, так вона його обробляти й почала. Та й до цього в нього подружки були. Але ця серйозна хижачка.
Чоловіка кинула, коли той на машині розбився й інвалідом став. Шукає тепер, куди притулитися.
Раз ти все одно здогадуєшся, я подумала, що тобі краще знати.
Ольгу охопило дивне почуття. Було прикро за сина, якого він зрадив разом із дружиною, за своє життя, яке жінка поклала на вівтар сімейного благополуччя.
Але водночас стало легше від того, що дізналася правду. Валентина Іванівна – близька до сім’ї людина, це надійне джерело інформації.
Вона могла б давно розповісти Ользі про зради чоловіка, але, мабуть, сподівалася, що це не серйозно, він схаменеться і повернеться в сім’ю.
– Добре, що син в іншому місті вчиться, не почує наших розбірок. Потім скажу йому, що так вийшло. Вирішили розлучитися, – подумала Ольга про сина.
– Ну, сьогодні сховатися йому не вдасться, – вирішила вона. – Треба розставити всі крапки над і.
Вадим прийшов не так пізно, як зазвичай останнім часом. Тихо роздягнувся, пройшов на кухню.
– Олю, вечеряти будемо? – запитав він.
Його голос був таким, як раніше. Ользі здалося, щось у ньому змінилося.
Серце її розривалося від бажання повернути щасливе сімейне життя і неможливості пробачити зраду… Ось почула лагідні нотки в його голосі, і готова почати все спочатку, – сердилася на себе Ольга… Аби вбити в собі жалість, вона переключилася на провокативний тон:
– А що, сьогодні вас ніде не погодували? Усі кафе-ресторани закрилися? Або в тебе гроші скінчилися? Звісно, я погодую за старою пам’яттю, а цій твоїй не понесеш котлетку в контейнері?
– Ти про що? – сердито запитав Вадим. – Я втомився, як чорт, а ти знову зі своїми дурницями, наслухалася всяких пліток.
– Вадиме, не треба більше брехні. Ми обидва знаємо, про що я. Май мужність сказати правду. Будь чоловіком.
Скажи сам, адже чутки донесуть до мене все ще в гіршому вигляді. Адже катаклізми відбуваються не в енергетиці, не в тебе конкретно на роботі, а в нас у сім’ї, і звуть їх Марина.
– Яка Марина? Що ти несеш?
– Так, Вадиме, досить. Якщо ти покохав іншу жінку, скажи чесно. Не солідно поводитися, як школяр, що нашкодив.Спеціально для сайту Stories
Адже ми говоримо не про розбите вікно, а про руйнування сім’ї. Стежити за вами, щоб викрити тебе, я не збираюся.
Мені боляче і гірко, я так кохала тебе, розчинилася в тобі. Я відмовилася від всіх друзів, обірвала всі зв’язки з рідними. Ти замінив мені весь світ. Світ, який тепер розколовся.
Мені доведеться знову збирати його по шматочках. Але залишатися з тобою ще важче.
– Ольго, ти руйнуєш сім’ю через плітки, – звинувачував дружину невірний чоловік.
– Не намагайся перекласти провину на мене. Зруйнувати сім’ю може одна людина, зберегти – тільки двоє. Мені одній це не під силу.
Я буду будувати своє життя, життя без тебе, тобто без брехні та зрад.
Ольга подала на розлучення. Поки що чоловік і вона живуть на одній території. Чоловік не втрачає надії, що дружина пробачить його. Кажуть, із Мариною він розлучився.Спеціально для сайту Stories
