Якби Соня знала, як все обернеться, вона б ніколи не виходила заміж за Віктора. Хоча нічого іншого їй і не залишалося: коли через три місяці рідкісних зустрічей вона виявила, що при надії, він благородно запропонував руку і серце, і вона, не роздумуючи, погодилася. Погодилася не від великого кохання, а тому що сил уже не було жити з бабусею.
Віктор же мав чотирикімнатну квартиру в центрі. Щоправда, не у Віктора, а в його батьків, але ж він єдиний син, де їм ще жити, та ще з дитиною. Хто знає, може їм і вдалося б зберегти цей шлюб, якби не його батьки. Соня звикла вважати себе зіркою, навіть після того, як вона пішла зі спорту, всі продовжували впізнавати її, захоплюватися, ставити питання.
Та той самий Віктор клюнув на неї тільки через те, що Соня була знаменитістю, але його батьків її спортивне минуле зовсім не вражало. Мама, висока жінка з намальованими чорними дугами брів, суворо запитала, чому Соня в школі не вчилася. Вона з посмішкою відповіла, що вчилася, але іспити здала не вдало. З навчанням у Соні справді не виходило.
Зізнаватися у цьому не хотілося, але до 15 років вона і справді практично не вчилася, а за три роки так і не змогла наздогнати однолітків, тому й іспити провалила. Взагалі, Соня мріяла бути психологом. Після того, як вона півроку пролежала з травмою і вирішила, що з великим спортом треба закінчити, у Соні почалася депресія, і бабуся знайшла психолога.
Звали його Яном, і він був лише років на десять старший за Соню, але здавався їй страшенно дорослим і розумним. Ян їй тоді допоміг, і Соня вирішила, що теж хоче так: бути психологом і допомагати людям, але поки що вона не могла допомогти навіть собі. Біологію вона провалила, ледве набрала мінімальний бал.
Збиралася перездати наступного року, але так і не перездала, а ще через рік завагітніла, от і вийшло, що освіти в неї не було. Мати Віктора таким буденним тоном, наче пропонувала Соні приготувати на обід картоплю замість макаронів, запропонувала позбутися дитини. З цієї миті все й пішло не так.
Соня чекала, що Віктор заступиться за неї, але він промовчав, опустивши голову до своїх дірявих шкарпеток. Може, теж думав, як його мати. Звісно, позбуватися дитини вона не збиралася. Батьки поселили їх у маленькій кімнаті, одразу заявили, що харчуватимуться окремо, прикриваючись виразкою батька. Наче Соня відмовилася б від парових котлет.
Котлет не діставалося не тільки Соні, а й Віктору. Він намагався працювати, але зі змінним успіхом тільки автомобіль, подарований Соні на весілля батьком, трохи рятував ситуацію. Із батьком Соня практично не спілкувалася. Він пішов із сім’ї, коли їй було років сім, поки вони з мамою були на зборах, і ні мама, ні Соня не здивувалися, він уже давно жив окремо.
Аліменти батько не платив, принаймні так говорила мама. На весіллі з’ясувалося, що це не так, він запевняв, що щомісяця переказував гроші мамі на рахунок. З’ясовувати це Соня не стала, бо з мамою на той час стосунки були складними. Те, що Соня не має рації, батько не подумав, але пам’ятав, що в дитинстві вона казала, що виросте і одразу придбає собі машину.
Коли вони з батьком їхали по путівцях, він завжди дозволяв Соні покермувати, і вона була в захваті від того, що машина підкоряється її волі. Вона і зараз любила машини і мріяла отримати посвідчення водія, але грошей на це не було. Коли Соня пішла зі спорту, мама різко втратила інтерес до неї і відправила жити до бабусі.
У перший же тиждень Соня скучила не лише по мамі, а й за смачною їжею: виявилося, що не всі люди можуть купувати все, що їм заманеться, і бабуся, наприклад, розтягувала одну шоколадку на тиждень. Соня від шоколадок зовсім відвикла, їй не можна було таке їсти, але от авокадо, свіжу рибу, фрукти та горіхи хотілося купувати щодня.
Повернутись у спорт було можна, але Соня після першого ж тренування зрозуміла, що не готова щодня працювати через біль, а лікар сказав, що біль ще не пройде довго. Ні, їй не забороняли, але попередили: травма може повторитися, а щоб відновитись, доведеться багато й уперто працювати через біль. Соня не захотіла через біль. Вона втомилася від болю.
І чекала, що мати її зрозуміє. Та мама не зрозуміла. Бабуся жила у селищі за тридцять кілометрів від міста. Ходити до місцевої школи Соня не захотіла, там її в перший же день почали булити, знаменитостей вони теж не любили, як і батьки Віктора. Довелося щодня їздити електричкою до міста, топити піч дровами, ходити пішки до магазину майже за кілометр, бо там було дешевше.
Від цього життя Соня і втекла у свій невдалий шлюб, сподіваючись на те, що тепер почнеться нормальне життя. Чи не почнеться. У дівчинки було погане здоров’я, і Віктор, мало того, що хотів хлопчика, так тепер Соня була винна в тому, що дівчинка хворіє, тому що приймала свої ліки. Вона винна, що наслідки від травми досі завдають біль, і без них вона взагалі ніяк не може.
Коли вони почали сваритися, його батьки тільки підливали олії у вогонь, навіть не намагалися допомогти їм із дитиною чи грошима. І життя Соні перетворилося на пекло: коли дівчинка почала ходити, тільки й чула, щоб та туди не ходила, це не чіпала, і взагалі йдіть гуляти, нема чого вдома сидіти. Вона досі почувала себе в гостях.
Враховуючи те, що з Віктором стосунки зовсім зіпсувалися, це стало нестерпно. Соня все частіше думала про розлучення, але не знала, куди їй йти. Кілька разів вона заводила розмови з мамою, яка тепер жила теж у центрі, але у новому будинку, у свого чергового коханця, власника книжкового бізнесу. Якось уже прямо попросила її про допомогу.
Соня попросила матір зняти їй однокімнатну квартиру, на що получила відмову. Мама просто заявила, щоб Соня їхала до бабусі. У бабусі Соня тепер рідко бувала: їздити з дитиною електричкою було важко, а Віктора не допитаєшся їх відвезти. Машина начебто належала їй, але за фактом Віктор користувався їй у своїх інтересах, і останнім часом не тільки робочих.
Соня виявила в бардачку чужу помаду, і він навіть особливо не намагався вигадати правдоподібне пояснення, а коли приїжджала, то все більше і більше жахалася, як розвалюється будинок, і як жити в таких умовах з дитиною було незрозуміло. В один із своїх рідкісних приїздів вона й зустріла Яна. Віктор, як завжди, відмовився її везти, і вона з дочкою поїхала електричкою.
На зворотному шляху вона втомилася і почала вередувати, і вони мало не запізнилися, Соня ледве встигла застрибнути в електричку, коли двері вже зачинялися. Захекавшись, вона сіла на єдине вільне місце, підвела очі і побачила Яна. Той явно зрадів. Він запитав про життя Соні і їй стало соромно. Що вона йому може розповісти?
Соня пам’ятала, як кілька років розповідала йому, як вивчиться на психолога, як купить бабусі новий будинок… Перед тим, як виходити на потрібній зупинці, він дав їй візитівку. Соня взяла білу картку, засунула її в кишеню. Ян бентежив її своєю увагою, він і раніше здавався їй недосяжним, а тепер так і зовсім: дорослий, гарний, займається такою важливою справою.
Вони проговорили всю дорогу. І це була найкраща розмова за останні два роки: вже давно Соню ніхто не так уважно не слухав, не ставив справжніх питань і не говорив так цікаво про себе. Йти від нього не хотілося. Ян запропонував якось зателефонувати йому, але його візитівку Соня викинула одразу ж, як вийшла з вокзалу.
З того дня в ній засіла ідея: треба перездати іспити та вступити вчитися. На психолога. Надворі стояв вересень, і у Соні був практично цілий навчальний рік попереду. Довелося умовити Віктора взяти в кредит ноутбук, без нього вчитися було б складно, і він з небажанням погодився. Так, у Соні з’явилася мета, і чим зайняти свій час: вона почала готуватися до іспитів.
Поліна не надто їй це дозволяла, але Соня пристосувалася: роздруковувала з ноутбука собі конспекти, а Поліні включала мультики, а поки Поліна спала, дивилася навчальні ролики. Звертати увагу на пізні повернення Віктора часу не було, вони навіть лаятись стали менше. Іспити вона здала краще, ніж уперше, але на бюджет все одно не пройшла.
Але проходила на платне і вирішила попросити грошей у мами: хто ще, як не вона, мусить розуміти, що Соні треба вчитися. Мама прийняла її неохоче. Дивно, але стіни її кабінету були обвішані фотографіями Соні. Фотографіями того періоду, коли вона була чемпіонкою. Мама займалася PR-ом та приймала клієнтів у невеликому кабінеті в одному з бізнес-центрів.
Соня відчула себе як на прийомі у лікаря, якому слід зізнатися, що прописаного лікування не дотримуєшся і знову прийшов зі скаргами. Вона намагалася пояснити матері, що їй треба вчитися, але їй треба трохи грошей. Ні по маминому одязі, ні по маминому кабінеті не можна було сказати, що в неї немає грошей. До очей Соні підступили сльози.
Більше йти було нема до кого. Із батьком вона не спілкувалася. У бабусі грошей не було. Хоча… Може, і є, відкладають бабусі зазвичай собі на похорон? Може, вийде в неї зайняти. Хоча б на водійське посвідчення. Справа була не тільки в садку та в роботі. Справа була у Вікторі. Соня розуміла, що він їй зраджує, і далі заплющувати на це очі було неможливо.
Їхній шлюб зазнав краху, доводилося це визнати, але втекти від нього в нікуди вона не могла. Їй потрібна робота, потрібна впевненість у завтрашньому дні, а машина дуже цьому допоможе. Віктор послався на роботу і не зміг їх відвезти. Довелося тягнутися по спеці в задушливій електричці, але це й добре, говорити з ним про гроші Соня не хотіла.
У бабусі вона не була з Нового року. Та страшенно зраділа і почала нарікати, що Соня не попередила, навіть почастувати нема чим, а Соня сама не здогадалася нічого купити, та й не було грошей: на електричку й щось ледь наскребла. До чаю бабуся дістала найдешевші пряники, та й узагалі було видно, що живе вона бідно.
Соня здивувалась: навіть коли вони разом жили, не було так погано. Бабуся напряму спитала, скільки Соні треба грошей. Дівчина почервоніла. Бабуся розповіла, що відклала на ремонт: каналізація ще взимку зламалася і піч почала диміти, а тут підлога обвалилася, але це зачекає. Соня відмовлялася, але потім зізналася, що хоче вчитися, але грошей нема.
Бабуся намагалася вручити їй пухкий конверт, але Соня відмовилася. Не буде вона бабусі останні гроші забирати. Додому повернулася засмучена. Віктора не було, батьки його дивилися на Соню вовком. Що робити, вона не знала. Зачинившись у своїй кімнаті, щоб Поліна нікому не заважала, вона лягла на ліжко, кинувши торбу поруч. З сумки випав конверт із грошима.
Той самий, що їй намагалася вручити бабуся. Дивлячись на пухкий конверт, Соня відчула, як фарба приливає до її обличчя. Першим почуттям була радість: вони гроші на її порятунок! Навіть не перераховуючи Соня бачила, що вистачить і на автошколу, і на перший рік навчання, а далі вже Поліна піде в садок, вона влаштується на роботу і …
Але тут же Соню облило крижаною водою. Вона згадала і про зламану каналізацію, і про піч, що димить, і про порожній холодильник. Виходить, що бабуся відкладала ці гроші на ремонт, а віддала їх Соні? «Ніби вперше», – почула вона докірливий внутрішній голос. Вона заплющувала на це очі. Коли бабуся купувала їй авокадо, а сама їла пшонку.
Коли вони замовляли Соні новий рюкзак, а бабуся підклеювала старі чоботи. Соня завжди приймала це як належне, і тільки тепер зрозуміла, що навіть дякую жодного разу не сказала. У горлі застряг грудок. Соня не знала, що робити. Взяти гроші, піти вчитися, влаштуватись на роботу і потім віддати бабусі борг? А раптом вона не встигне?
Раптом бабуся не доживе до того дня, коли Соня зможе стати на ноги? Тільки тут Соня чесно змогла собі зізнатися: піти вчитися вона хотіла не лише для того, щоб стати психологом, а й для того, щоб бачитись з Яном. Їй хотілося говорити з ним, дивитися на нього, хотілося сподобатися йому. І це було соромно, адже вона заміжня жінка, чи можуть її відвідувати такі думки?
Віктор того дня знову не повернувся ночувати, тож Соні було про що подумати. Поліна звично просилася вийти з кімнати, батьки Віктора звично готували тільки собі, а вона, купивши дочці пюрешку та дитяче молоко, змогла дозволити собі тільки булочку. Бабусині гроші не хотілося чіпати. Всю ніч вона не стуляла очей, а вранці все вирішила.
Дочекалася Віктора. Той збрехав, що всю ніч таксував, хоч не виглядав сонним. Віктор, уловивши метал у її голосі, нарешті звернув увагу на зібрані в кутку сумки. Домовитися так просто не вдалося. Дві години вони сперечалися, звинувачували одне одного, кричали. Соня навіть заплакала. Але в результаті вони зійшлися на тому, що вона поживе у бабусі.
Він же спробує подумати, чого хоче: зберегти сім’ю або почати нове життя. Серце стискалося через те, що чекало її далі, але Соня не боялася. Вона ясно бачила, як зараз оплатить автошколу, як отримає водійське посвідчення та влаштується на роботу. Через рік назбирає на навчання, а зараз вони з бабусею зроблять ремонт. Бабуся, здавалося, не дуже здивувалася.
Соня думала, що вона зрадіє, але почувши про розлучення, бабуся засмутилася, почала розпитувати, що трапилося, і що треба спробувати хоча б заради дитини помиритися. Коли Віктор вивантажив сумки і вже збирався їхати, Соня сказала, що він залишив ключі від машини, адже вона її. Той розгублено дивився на Соню.
Напевно, якби не бабуся поряд, Віктор закотив би скандал, але він демонстративно кинув ключі на стіл і пішов. Соня видихнула. Бабуся закип’ятила чайник, і вони сіли пити чай із вчорашніми сушками. За чаєм Соня розповіла бабусі свій план: про водійське посвідчення, про садок та роботу, про ремонт.
Звичайно, бабуся почала її відмовляти, але Соня прикривалася Поліною: як узимку в туалет дитину водити? Та й дим ковтати дитині не можна. Бабуся зітхала і погоджувалася. Перші дні було непросто, стільки всього потрібно було зробити, та й Поліна на новому місці вередувала, але обидві вони швидко адаптувалися.
Поліна раділа, що тепер можна скрізь бігати, бабуся раділа правнучці, Соня волі. Того дня, коли вона поїхала вчитися керувати авто, раптово зателефонувала мама. У грудях тьохнуло: може, в неї прокинулася совість, і вона запропонує Соні гроші на навчання? Але мама почала не про гроші, а про роботу – Соню можна було влаштувати через знайому у приватну школу.
Соня підходила до станції, куди ось-ось мала прибути електричка. Від колишньої наснаги не залишилося ні сліду. Від пропозиції матері Соня все ж таки відмовилася. Соня поклала трубку і в той же час побачила Яна. Від хвилювання її обдало жаром, обличчя почервоніло. Вона думала, чи треба щось пояснювати, але вирішила, що не потрібно. І все зрозуміло.
Соні було приємно, що він називає її дочку чудовою. Вдалині почувся гудок електрички. У Соні двічі пискнув телефон. Вона подумала, що це мама, скинула контакти Анжеліки Андріївни, але про всяк випадок перевірила телефон, поки вони з Яном сідали у вагоні. То була не мама. Це було повідомлення про надходження на карту грошей.
В повідомленні від батька йшлося про те, що бабуся сказала, що їй потрібні гроші на навчання. На очі навернулися сльози. Соня часто заморгала, щоб Ян не помітив. Соня спробувала посміхнутися. Говорити, що вона хоче вступити в його університет було страшно, адже Ян відразу зрозуміє чому. І від його реакції залежатиме дуже багато.
Соня повільно і глибоко вдихнула, як він її вчив колись, так само повільно видихнула та видала все, як на духу. Ян розплився в посмішці. Виявилося, що він якраз їде на заняття в автошколу і запропонував Соні пообідати разом. Тут уже посміхнулася Соня. Виявилося, що їм в одну автошколу і тоді вона зрозуміла, що це доля.
