Іра з Володею прожили вже чотирнадцять років у шлюбі. За спільне життя вони обзавелися квартирою в іпотеку, старою машиною і старою дачею за п’ятдесят кілометрів від міста.
Разом виховували сина Кирила, який вже перейшов до третього класу.
Загалом, середньостатистична сім’я, зі своїми проблемами та турботами.
Зрозуміло, що за такий чималий термін сімейного життя пристрасть дещо вщухла у стосунках. Із шалено закоханих, Іра та Володя перетворилися на звичайну пару.
Вранці вони разом снідали, потім йшли на роботу, закидаючи сина до школи. Увечері також зустрічалися за вечерею, іноді обговорювали, як минув день, і вирушали спати.
У вихідні Іра намагалася якось влаштувати сімейну прогулянку разом . Звала всю сім’ю в кіно чи просто погуляти містом. Але все частіше Володя відмовлявся від спільного відпочинку, пояснюючи, що втомлюється на роботі та хоче просто повалятися вдома.
– Любий , – ласкаво говорила дружина, – ми зовсім один з одним не спілкуємося. Хочеться і разом провести час.
– Ну, давай, разом удома посидимо, – пропонував він. – Кирилу, он, теж особливо прогулянки не потрібні. Він буде радий нікуди не їхати, а погратись у комп’ютерні ігри.
– Але ж це неправильно, – обурювалася Іра. – Потрібне свіже повітря, нові враження.
– Давайте без мене, – все частіше відмовлявся Володя, завалюючись на диван і включаючи телевізор.
Іра не залишала спроб струсити чоловіка. І не тільки на спільне проведення часу з сином. Їй дуже хотілося повернути хоча б малу частину пристрасті, що була в них з Вовою спочатку. Вона пам’ятала, як він нею захоплювався, як дарував маленькі подарунки.
А зараз нічого. Ні компліментів, ні квітів, ні навіть якоїсь задушевної розмови. Замість спілкуванню з нею він надавав перевагу перегляду бойовиків та ігор у мобільному телефоні.
– Може, з’їздимо вдвох кудись? – якось увечері заїкнулася Іра. – Кирила залишимо у бабусі з дідусем, а самі розвіємося.
– Та ну гроші ще витрачати, – буркнув Володя.
– Ну, давай бодай у ресторані посидимо, – не відставала від нього дружина.
– Навіщо? Приготуємо вечерю вдома, – не розумів, або вдавав, що не розуміє, чого хоче від нього .
А Володя розслабився. Його і так все цілком влаштовувало. На роботі він багато спілкувався із колегами, іноді зустрічався з друзями. Дружина стала звичним атрибутом його життя. Він був упевнений, що коли вони прожили стільки часу разом, то вже й не розійдуться.
У них рідко бували сварки, та й звідки їм взятися, якщо Володя взагалі намагався якомога менше з родиною говорити. Він вважав, що має право розслабитися вдома і щоб його ніхто не чіпав.
У результаті Іра майже кожен вихідний брала Кирила і їхала розважати. Ну і себе, хоч би трохи.
У свої тридцять шість вона була дуже привабливою жінкою. Вона саме намагалася не розслаблятися в шлюбі. Майже завжди при макіяжі, у гарному одязі. Бувало вона купувала собі якусь нову річ, приміряла вдома, а потім показувала її чоловіку.
– Ну, як, коханий, пасує мені? – Запитувала вона, крутячись перед чоловіком.
– Угу, – відповів він, особливо навіть не дивлячись. Його більше хвилювало, що дружина зараз стала перед телевізором, і він пропустить щось цікаве.
Якось Іра вирішила влаштувати сюрприз чоловікові. Відправила сина до своїх батьків, приготувала вечерю, запалила свічки і, одягнувши гарну білизну під ажурний халатик, почала чекати його вдома.
Коли чоловік увійшов, він озирнувся довкола і здивовано запитав:
– У нас що, світло вимкнули?
Грайливий настрій відразу випарувався.
– Ні, – відповіла Іра, – це мій тобі сюрприз.
– Ааа, – сказав він. – Гарно. Що у нас на вечерю?
І Іра здалася. Дуже важко витягнути стосунки однієї з болота, куди їх засмоктало. Вона вже змирилася з думкою, що все життя вони просто будуть разом існувати.
Іра вирішила поринути з головою в інші сфери життя. Зайнялася додатковою освітою сина, сама записалася на гурток живопису. Колись давно Іра дуже непогано малювала, навіть навчалася у дитинстві у художній школі.
Вперше вона прийшла на заняття, дуже хвилюючись. Раптом вона даремно це зробила? Все ж таки їй далеко за тридцять, а вона раптом вирішила дитинство згадати.
Їх викладачем виявився чоловік років сорока. Він не був схожий на тих художників, з якими Ірі доводилося перетинатися по життю. Веселий, активний, що вміє підібрати правильні слова для підтримки.
Та й зовні він був схожий швидше на якогось спортсмена, ніж на людину, яка проводить багато часу з фарбами та мольбертом.
– У вас дуже добре виходить, – з усмішкою сказав він їй після першого заняття. – Ви десь навчалися?
– Давно, – зніяковіла Іра, – ще в школі.
– Ну, навичка з роками не губиться, – ще ширше посміхнувся Віталій, так його звали. – Та й талант нам дан від народження та на все життя.
– Киньте, який талант!
Здавалося, Іра зараз почервоніє. Давно її ніхто не хвалив. Вона вже забула, як це приємно.
– Я ж професіонал, і знаю, про що говорю, – підморгнувши їй, відповів Віталій.
Цілий день Іра думала про це. Здавалося б, нічого такого не сталося. Напевно, він усіх хвалить. Але варто їй згадати його слова, як серце завмирало.
– Володю, дивися, що я сьогодні намалювала, – показала Іра картину чоловікові, щойно той повернувся з роботи.
– А ти впевнена, що живопис – це твоє? – із сумнівом запитав він.
– Тобі не подобається? – похилилася Іра, розглядаючи картину. Після того, як чоловік завуальовано розкритикував її, жінці теж почало здаватися, що нісенітниця якась вийшла.
– Та, нормально. Але так і вдома можна малювати. І чи хочеться тобі кудись їздити після роботи?
– Хочеться, – невпевнено промовила Іра.
– Гаразд. Я втомився, повечеряю і, напевно, фільм піду дивитися, – сказав він, відразу втративши інтерес до хобі дружини.
– Вечеря на столі, – сівшим голосом, промовила вона.
– Добре.
Володя сів вечеряти, не чекаючи, коли сім’я збереться. Кирило доробляв уроки, і Іра не хотіла його переривати. Думала, вони за хвилин десять всі разом сядуть.
Повечерявши із сином, жінка вирушила до кімнати к чоловіку. По телевізору йшов якийсь галасливий фільм із перестрілками та погонами, і Володя навіть не помітив, як у кімнату увійшла його дружина.
Іра сіла на край ліжка, а потім дісталася пульта і поставила фільм на паузу.
– Що таке? – Запитав чоловік. Тільки коли урвався показ, він помітив, що вже не один.
– Вов, скажи чесно, ти любиш мене? – Запитала Іра.
Всупереч поширеній думці, жінка ніколи не дошкуляла цим питанням свого чоловіка. Раніше він і сам часто говорив слова кохання, а зараз, здавалося, й смішно таке питати після стільки років шлюбу.
– Що за дивне питання? – посміхнувся Володя.
– Це просте питання. Відповідай, так чи ні.
– Звісно, люблю. Дай мені пульт, будь ласка.
Іра проігнорувала прохання чоловіка, продовжуючи на нього дивитися.
– Розумієш, я цього не бачу. Ти не цікавишся мною, відмовляєшся від спільного проведення часу. Ми живемо як сусіди. Я хочу щось змінити.
Здавалося, Володю дратувала вся ця розмова. Він не розумів, чого від нього хоче дружина? Він їй не зраджує. Що їй ще потрібне?
– Іро, ми стільки років разом, а ти зараз поводишься як підліток. Усе у нас гаразд, усі так живуть. Я втомлююся на роботі, і я не маю сил на те, щоб з тобою про щось говорити.
– Я так не хочу, – твердо промовила дружина. – Це не сімейне життя, а існування поряд.
– Гаразд, – схрестив руки чоловік, розуміючи, що не дочекатися йому заповітного пульта. – Чого ти хочеш?
– Увага. Компліменти. Підтримка. Спільні поїздки.
– Добре, врахую! – буркнув він, вихоплюючи у дружини пульт.
Іра була задоволена, що все йому висловила. Тепер лишилося чекати від нього наступного кроку.
Але Володя й не збирався робити жодних кроків. Він взагалі вже за п’ять хвилин забув про цю розмову, захоплюючись сюжетом фільму.
На наступному занятті із малювання Віталій знову похвалив Іру. Він запропонував їй вдома спробувати намалювати щось від себе, що в душевному пориві виллється на полотно.
Іра й намалювала. Самотню жінку, що сумно дивиться на свій старий будинок. Не відразу вона зрозуміла, чому саме цей сюжет прийшов їй на думку, і лише коли Віталій поставив питання про сенс цієї картини, до неї дійшло.
Та це ж вона. Це вона дивиться на те, що колись було її сім’єю. Дивиться, але розуміє, що вже ніколи не буде.
Зрозуміло, що Володя нічого не став робити. Він також був упевнений, що Іра здуру завела ту розмову, і що нікуди вона від нього не дінеться. Їх тримає син, іпотека та спільні роки.
А за два тижні після того вечора, Володя повернувся додому і зрозумів, що якось підозріло тихо в квартирі.
Він знизив плечима і пішов на кухню. Мало, куди влни поділися.
Але на плиті не було вечері, а в спальні він виявив, що зник одяг дружини. Лише за п’ять хвилин, поки він розгублено намагався зрозуміти, що сталося, чоловік помітив на столі листок.
“Нашої родини більше немає. Я в цьому переконалася, побачивши твою байдужість. Думаю, нам варто розлучитися. Ми поки що з Кирюшею поживемо у мами, а потім, як будеш готовий, ми зустрінемося і все вирішимо».
Як психовав Володя. Звинувачував її у тому, що вона з жиру біситься. Потім вирішив, що Іра просто вирішила його налякати, і навіть посміхнувся. Ще прибіжить, як мила. Куди вона від нього подінеться?
Зустрілися вони через тиждень. Чоловік з усмішкою спитав, коли Іра перестане дурити? Жінка ж уточнила в нього, чи він готовий щось змінювати в їхньому житті. І з очей зрозуміла, що ні.
Володя до розлучення не вірив, що вона це всерйоз. Коли їм віддали документи у РАГСі, він зло сказав їй:
– Тепер дитина через тебе зростатиме у неповній родині!
– Зате він не зростатиме в байдужості, – спокійно відповіла Іра.
Зрештою, вона молода та приваблива жінка. Вона варта більшого, ніж просто нудне і похмуре життя. Навіть якщо Іра залишиться на самоті, їй хоча б не доведеться до кінця життя випрошувати у когось кохання.
