Павло не мав причини не довіряти Олесі. Ну так, бувало, що вони сварилися через дрібниці, на кшталт хто перший піде в душ або який дивитися фільм. Головне, що в основних питаннях вони мали спільну думку – дитину заводити рано.
Спочатку потрібно пожити для себе і хоча б трохи скоротити іпотечний кредит, а вихідні кожен вільний проводити по-своєму, не треба сперечатися, що краще: заїдати хороший фільм піцею з найближчого ресторану, або поїхати на фестиваль.
Якби його спитали, чи щасливий у них із Олесею шлюб, він би не замислюючись відповів би, що так, дуже щасливий. А от Олеся так і не зізналася нікому в тому, що шлюб у неї виявився нещасливим. Коли вони познайомилися, Паша здався їй таким веселим, легким на підйом.
Вони проводили вечір в одній компанії, і подружка Олесі сказала, що їй треба на дачу зібрати малину, поки та не обсипалася. Відпускати подружку ніхто не хотів – вона була з гітарою і добре співала. І тоді Олеся зголосилася поїхати та зібрати малину.
Паша, якого вона знала на той момент години дві, легко погодився скласти їй компанію. Вона і зараз пам’ятала смак малини, що переспіла, і те, якими липкими були її пальці і його губи. Нині Пашу вже нікуди не витягти. Вона розуміє, що він багато працює, і робота пов’язана із постійними роз’їздами.
А в неї, навпаки, крихітний кабінет і жодної різноманітності. Тому у вихідні так хочеться поїхати кудись і подивитися щось нове… Добре, якби він погодився на дитину, тоді Олесі було б куди витрачати свою енергію, але дитину Паша не хотів, завжди знаходив якісь відмовки.
***
Він зовсім не здивувався, коли Олеся купила гумові чоботи та кошик, що ніби зійшов з картинки казки про Червону Шапочку. Сказала, що поїде із однокласницями збирати гриби. Павло тільки посміявся – та ти ж їх терпіти всіх не можеш, що вирішила відвести їх у ліс до Сірого Вовка?
– Ми гриби збиратимемо. Білі. Поїдеш із нами?
Щось у її голосі насторожило Павла, чи ображається вона, чи що? Невже й справді доведеться їхати з нею до лісу? Подібні заходи він терпіти не міг – їхати електричкою години дві, і це добре, якщо місце сидяче буде, а потім ще по болоту йти невідомо скільки, а грибів, як виявиться, і немає зовсім.
– Гаразд, не хочеш – вдома сиди, – змилостивилася Олеся. – А про вовка це смішно. Шапку червону позичиш?
Насправді Павло не дуже любив давати свої речі навіть дружині. Тим більше, дружині – вічно вона щось губить, ламає чи псує. Але тут вирішив не все ж таки дати те, чого вона просила, і поліз у ящик, шукати лижну червону шапку.
Дивно, він ніколи не помічав, як їй личить червоний колір! Вона покрутилася перед дзеркалом, усміхнулася йому, і Павло подумав – а може, й справді, поїхати по гриби? Але потім його погляд упав на гумові чоботи, і він передумав.
***
З Ваном Олеся познайомилася у додатку вивчення мов. Взагалі, корейська її не особливо цікавила, вона обрала її заодно з подружкою вже після того, як повністю пройшла курс англійської. Ну, а Ван вчив українську та російську, бо шукав собі дружину «екзотичну», і спочатку це було просто листування.
Але згодом усе змінилося, Олеся не встигла це відстежити, і в якийсь момент зрозуміла, що чекає на його повідомлення набагато більше, ніж виходу нової серії улюбленого серіалу або повернення чоловіка з роботи. Він сам запропонував приїхати.
Те, що Олеся заміжня, він знав, вона ще на самому початку розповіла, але обговорюючи спільні плани, вони обидва делікатно оминали. Вперше вони зустрілися на вокзалі – Олеся приїхала, щоб зустріти його. Він виявився нижчим, ніж вона думала, але при цьому куди симпатичніше.
Вони пообідали в ресторані біля готелю, потім пішли гуляти. Коли вони перебігали дорогу в недозволеному місці, Ван взяв її за руку і більше не відпускав. Це вона вигадала їхати за грибами, бо решта його пропозицій була надто небезпечною.
Вона не збиралася зраджувати чоловікові, вона взагалі нічого такого не збиралася робити і була впевнена, що вдасться підтримувати стосунки у дружньому форматі. Та не виходило.
***
Без Олесі одразу стало тихо, і Павло додав звуку на телевізорі, щоб ця тиша не тиснула на вуха. Взагалі, він збирався подивитися фільм, але тут згадав про футбольний матч і вирішив почати з нього, і доки він не почався, стрибав з каналу на канал, ніяк не міг ні за що зачепитися.
Послухав новини про те, як хлопчик врятував брата, стрибнувши в крижану воду і протягнувши брата на собі до самого берега, потім щось про роботів і про злочинця, якого розшукують цілий місяць – він напав на трьох жінок одного типажу, дуже на Олесю його схожі, тож Паша навіть розхвилювався.
Добре, що Олеся з однокласницями пішла, напевно, цей кореєць обирає лише самотніх жінок. Невже його так складно знайти, зовнішність помітна? Павло встав, сходив до кухню й заварив собі чай. Замовлена піца чомусь не лізла. Ні, невже вона справді образилася? Може, треба було з нею поїхати?
***
Спочатку все йшло більш-менш – Ван на кожному кроці знаходив чомусь дивуватися чи захоплюватися, і весь час дякував Олесі за екскурсію. У лісі вони зустрічали й інших грибників, і хтось, як Паша, назвав її Червоною Шапочкою. Грибів, правда, виявилося небагато, зате які запахи, які звуки!
Ван же швидко втомився і почав пропонувати поїхати назад. Олеся вказувала йому на кошик і пояснювала, що без грибів не можна повертатися. Якоїсь миті він упіймав її за руку, притяг до себе і запитав:
– Довго ти мені морочитимеш голову? Поїхали вже до готелю.
Олеся спробувала вивільнити руку, але він тримав міцно. І в цей момент наслання, що так само міцно тримало її, як і рука Вана, розвіялося. Вона зрозуміла, що не хоче ходити з ним лісом і збирати безглузді гриби, а хоче додому, до Паші – їсти піцу і дивитись смішний фільм.
***
За матчем стежити так і не виходило – чомусь не виходила з голови Олеся у цій його безглуздій червоній шапці. А раптом вони заблукають там у лісі? Чи гадюка її вкусить? Чи кліщ? Цікаво, восени є кліщі? Напевно, куди їм подітися.
А ці дівчата дурні ні штанини в шкарпетки не заправлять, ні спреєм не обробляться, хіба Шанелью своєї набризкаються. Павло вирішив зателефонувати до Олесі, дізнатися, як там вона. Телефон недоступний. Взагалі, звичайна справа в лісі, але Павлові стало не по собі.
Він написав повідомлення і поклав телефон поряд, щоб він одразу побачить, як воно дійде до Олесі. Ні, справді – чому він не поїхав із нею? Як взагалі так вийшло, що вихідні вони почали проводити окремо? Так, Олеся любить усілякі безглузді заходи, а він – сидіти вдома.
Але ж можна знайти компроміс? Можна ж одні вихідні проводити вдома, а на інші кудись їхати, чому йому раніше це на думку не спадало? Він перевіряв телефон кожні 10 хвилин, але нічого не змінювалося. Навіть вирішив зателефонувати до однієї з однокласниць, але не знав ні імен, ні номерів.
Можна було, звичайно, взяти ноутбук Олесі та перевірити там, але це було неправильно, він це розумів. Навряд чи йому сподобалося, якби вона лазила в його ноутбуці, хоч нічого такого секретного там не було. Коли пролунав дзвінок, Паша зрадів, але це була не Олеся. Чоловічий голос, який представився поліцейський.
***
Все трапилося раптово, просто як у кіно, тільки страшніше. Попереду з’явилася темна постать, і спочатку Олеся не злякалася, навіть зраділа, бо Ван відпустив її руку. Вона подумала, що ще один грибник. Коли вони зрівнялися, і вона зіткнулася з крижаним поглядом світлих очей, їй стало не по собі.
Коли в руці чоловіка щось блиснуло, від страху наче свинця налили. Ван глянув на Олесю жалібно, наче маленька дитина, і їй враз стало неприємно. Паша не злякався б і не шукав у неї підтримки. Він би захистив її, використав би один із своїх знаменитих прийомів, які так любив показувати.
Павло до 17 років він ходив на айкідо, і навіть пояс у нього був якийсь, тільки Олеся не пам’ятала, який. Мужик вдарив Вана по обличчю і той жалібно заскиглив і почав діставати з кишень телефон, картки, документи…
Олеся в цей час прикидала, як далеко були грибники, і в який бік треба бігти, а ще якийсь прийом використовувати, щоб вирубати цього чоловіка. Подумавши про те, як вона розповідатиме про це Паші, Олеся широко посміхнулася – він точно нею пишатиметься…
***
Першим, кого Павло побачив, був кореєць. Той сидів на лавці, притискаючи до одного ока щось схоже на рушник. Павло здогадався, що всередині рушники крига, бо ліва половина обличчя явно зустрілася з чиїмось кулаком. Павло відразу подумав, це про той сюжет новин, і в нього в буквальному значенні слова кров застигла в жилах.
Невідомо що він зробив би, якби в цей момент не з’явилася Олеся. Бліда, з такими темними очима, немов зіниці зайняли їх усі, вона хитаючись рушила до нього. Павло бачив, що ще трохи, і Олеся розплачеться, тож притягнув її до себе, заходився гладити по сплутаному волоссю.
Вже потім, коли вона розповіла про напад, про те, як вона скористалася прийомом, який він навчив, як викликала поліцію, Павло зрозумів, що Олеся була одна. Без однокласниць. Точніше, був ще цей кореєць, який так і сидів на лаві притискаючи мокрий уже рушник до ока.
Але як він опинився у компанії Олесі? Смутні здогади, що неприємно копошилися в його голові, ставали все яснішими і яснішими. Павло згадав і про додаток для вивчення мови, і про те, як Олеся спочатку приходила до нього і з гордістю вимовляла вивчену фразу корейською.
Здається, вона навіть згадувала якогось хлопця, з яким листується, щоб допомогти йому з вивченням мов, а потім раптом усе припинилося – вона більше не ділилася з ним новими вивченими фразами і не згадала корейця. Павло вирішив, що Олеся знайшла чергове хобі, як з нею завжди бувало.
Залишалося питання – наскільки це все серйозно. Можна було влаштувати допит прямо тут – взяти цього хлопця за грудки і витрусити з нього всю правду, він не був схожий на того, хто сильно чинитиме опір.
Або поставити питання Олесі, дивлячись їй прямо в очі – він зможе вловити в них навіть найменший натяк на брехню. Але питати не хотілося. Хотілося згрести її в оберемок і потягти додому, подалі від усіх цих кошмарів.
– Більше нікуди тебе одну не відпущу, – ці слова вирвалися самі собою, Павло не збирався їх говорити.
Олеся схлипнула, витерла долонькою щоки.
– Поїхали додому? – запитав він.
– Поїхали. Тільки треба відвезти Вана до готелю.
Голос її звучав байдуже, наче вона пропонувала закинути коробки на заднє сидіння.
– Підвеземо, – відповів Павло і більше нічого не став питати.
Олеся взяла його за руку, і він раптом подумав – а було б класно отак вести за руку дочку чи сина. Захотілося одразу їй про це сказати, але він стримався – такі розмови не для сторонніх вух…
