Гостей на весіллі було небагато. Здебільшого це були родичі Насті. Звучала приємна музика, дівчина граційно танцювала під неї посеред зали, яку оформили в яскраво-червоних тонах, як захотів наречений, і не відриваючись, з ніжністю та любов’ю дивилася на свого чоловіка, Максима, який сидів за столом і не відводив захоплений погляд від своєї дружини.
Вона була шалено прекрасна в шикарній весільній сукні і блискучій діадемі. Макс був гарний і багатий. У свої 27 років хлопець уже мав трикімнатну квартиру у центрі міста та нову іномарку. Познайомились молоді люди на виставці. Макс стояв, задумавшись, біля портрета дами в старовинній сукні, а Настя ненароком його штовхнула, спіткнувшись на рівному місці.
Її подруга Юля, з якою дівчина прийшла на виставку, не встигла допомогти Насті, і та незграбно повисла на парубку. Дівчина відразу, вибачаючись, відстрибнула від нього, а Макс різко повернув до неї голову, невдоволено насупивши брови, але несподівано завмер. Хлопець здивовано повернувся знову до картини, потім знову до Насті і раптом широко посміхнувся.
– Як довго я мріяв про цю зустріч! Це просто диво! – Він плавним жестом узяв долоню Насті в свою руку і, галантно схилившись, доторкнувся до неї губами.
Дівчина розгубилася. Не звикла вона до такого. Настя була ще дуже молода, їй місяць тому виповнилося лише 18 років, і вона щойно отримала атестат. Дівчина добре малювала, закінчила художню школу та мріяла стати відомою художницею. Вона вже написала кілька картин, одну з яких продала мама до місцевого санаторію. Дорого. За три тисячі! Для Насті це були великі гроші.
Вона ніколи не жила в достатку. Батька в очі не бачила, аліменти від нього не отримувала, хоч її мама і подавала кілька разів до суду на колишнього чоловіка, що втік із коханкою та золотим перстнем, що дістався дружині у спадок від бабусі. Мама Насті працювала майстром манікюру у невеликому салоні краси.
Платили їй небагато, більшу частину виторгу забирала власниця салону. Ірина мріяла відкрити свою справу, але все ніяк не могла знайти гроші на купівлю інструментів та матеріалів. Варто було трохи накопичити, як щось ставалося: то в дочки чоботи порвуться, то треба купити фарби, мольберт чи спортивний костюм для походу, у який йде весь клас.
На себе Ірина вже й не мріяла щось витратити, завжди купувала одяг у дешевих магазинах, іноді, щоправда, клієнтки приносили свої вбрання. Жінка навчилася переступати через свою гордість і приймати такі подарунки. Настя виросла красивою та дуже скромною, а ще надто невпевненою в собі. Попри те, що вона була розумна, а риси її обличчя і фігура були практично ідеальні, у хлопчиків у школі вона не мала успіху.
Дівчинка соромилася свого одягу і тому ніколи не брала участі в концертах, конкурсах, була мовчазною і тихою, тому навіть за своєї краси вважалася в школі «сірою мишею», нецікавою та безликою. Один однокласник закохався в неї, навіть квіти додому приносив, але в школі боявся показати свою симпатію.
Потім дружити з Настею йому заборонили його батьки, мабуть, вважали її не рівнішою за їхнього сина, але дівчинка сильно не хвилювалася, хлопця цього вона не кохала, а без кохання стосунків не хотіла. На ту виставку Настя прийшла вже вдруге, вперше вона не встигла подивитись усі картини, мама зателефонувала і сказала, що у неї піднявся тиск і що вона викликала швидку.
Дівчина злякалася і поспішила додому. Коли вона захекана, забігла до квартири, лікар уже поїхав, а мамі стало легше. На другий день Настя вирішила все ж таки оглянути всю виставку, навіть взяла з собою Юлю, але, відразу ж натрапила на Макса. Це була фатальна зустріч. Його губи немов обпалили її руку, дівчина здригнулася і ледь не знепритомніла від хвилювання.
Вона дивилася в очі незнайомця і розчинялася у них. Чарівний зелений блиск його очей сковував Настю і водночас їй здавалося, що вона кудись летить, але не одна, а разом з ним, красивим, впевненим у собі, сильним чоловіком, якому хотілося довіритися. Вона трохи посміхнулася, почувши його бархатистий голос, але про що він говорить, зрозуміла не відразу.
– Вам подобається моя картина? – повторив він питання трохи голосніше.
Настя подивилася на портрет, перед яким вони зустрілися і здивовано охнула: на полотні в золотій старовинній рамі була зображена дуже схожа на неї темноволоса дівчина в пишній старовинній яскраво-червоній сукні. Тільки на відміну від неї Настя була білявкою.
– Це Ви написали? – Здивувалася вона.
– Ні, що Ви! – Розсміявшись замотав головою Макс. – Вона дісталася мені у спадок, як і ще кілька, вони в іншому залі, – він знову повернувся до портрета: – Це робота мого прадіда. Портрет його коханої, з якою він не зміг повінчатися. Він написав її у сукні, яку сам їй подарував. Мій прадід продав майже всі свої роботи, що були, щоб купити його.
Дівчина була щасливою, але перед весіллям вона раптом зникла. Можливо, її викрав і кудись відвіз інший закоханий. Після цього прадід довго жив один і одружився лише в літньому віці з дівчиною, схожою на його першу наречену. Дружина встигла народити йому дочку, потім захворіла та її не стала, а невдовзі й він помер. Дівчинку, мою бабусю, забрала його сестра, разом з деякими картинами, і цей портрет теж. То Вам подобається?
– Так, звичайно, і історія Вашого прадіда теж дуже цікава, хоч і сумна, тільки… – вигукнула Настя, потім зам’ялася на пару секунд і зніяковіло додала: – Якщо чесно, портрет надто яскравий, я люблю спокійніші, м’якіші тони . Природні.
– Так?! – З подивом зморщив лоб Макс. – А мені подобається, це моя кохана … – Він на пару секунд замислився, повернувшись до картини, але тут же знову посміхнувся Насті: – Ходімо, я Вам інші картини мого прадіда покажу, заразом і виставку оглянемо. До речі, Макс.
Хлопець подав руку дівчині, що знову збентежилася, а Юля зрозуміла, що стала зайвою і тихенько пішла. Настя і Макс навіть не помітили моменту, коли подруга зникла, тримаючись за руки вони йшли по залах, разом оглядали виставлені полотна, шепотілися, тихо хихикали або знизували плечима, вони добре розуміли один одного, їм було легко, обидва зналися на живописі.
Іноді Макс випускав руку Насті і обіймав її за талію, ці дотики, наче блискавки палили її тіло, від них перехоплювало подих і відключалося свідомість. Настя розуміла, що закохується в цього красивого ввічливого хлопця, який, звичайно ж, ніколи не зможе нею зацікавитися. Але Макс не тільки зацікавився, він запросив Настю на побачення в шикарний ресторан.
Коли вона відмовилася, знаючи, що їй нема в чому туди йти, наступного дня повіз її на озеро, взявши з собою картатий плед, кошик смаколиків і навіть свічки. Про такий пікнік дівчина лише у книжках читала. Там він її вперше і поцілував, а через місяць зробив їй пропозицію. Дівчина погодилася не роздумуючи, і щиро не розуміла своєї матері, яка зовсім не раділа за дочку.
– Настю, не подобається він мені, якийсь він… дивний, не щирий, – говорила Ірина. – Ось, начебто, і кохає тебе, а погляд холодний. Не до вподоби мені це твоє заміжжя, але забороняти тобі виходити за нього я не стану, це твоє життя, вирішуй сама.
Настя не розуміла побоювання матері, у неї навіть були думки про те, що мама їй заздрить. Сама все життя без чоловіка та грошей прожила, от і злиться. Дівчина гнала від себе такі думки, вона знала, що її мама дуже любить, але нічим іншим неприязнь Ірини до Макса не могла пояснити. Настя навіть не думала, що можна бути такою щасливою.
Макс був дбайливий до неї, дуже ніжний і лагідний. Він щоранку їхав з дому, а повернувшись увечері, приносив молодій дружині маленький, але дуже гарний букетик квітів і якийсь подарунок. Настя в основному сиділа вдома, чекала чоловіка, малювала, дзвонила матері і захлинаючись розповідала про те, як добре бути одруженою. Все було чудово, крім того самого портрета.
Картина висіла прямо над великим ліжком, на якому й спало молоде подружжя. Настя щоразу, заходячи в спальню, пересмикувала плечима від незрозумілого ознобу, який пробігав її спиною при погляді на картину. Чи надто яскраві, криваві кольори різали Насті очі, чи справді було в ній щось чаклунське, моторошне.
Здавалося, що дівчина з картини дивиться на Настю і крізь посмішку щось беззвучно шепоче, чи проклинає, чи попереджає. Настя дуже хотілося прибрати цю картину, сховати її подалі, дівчина якось навіть почала розмову про це з Максом, але він подивився на дружину так, ніби вона виганяла його. Тоді Настя перевела все у жарт і вирішила почекати кращого моменту.
А потім вона вперше побачила цей сон… Настя відчула легкий прохолодний вітерець, важко розплющила повіки і здивувалася: у спальні горіло червоне важке світло, звідкись тихо грала органна музика, від якої тривожно стискалося серце. Дівчина з подивом зрозуміла, що не може поворухнути ні рукою, ні ногою, її тіло було неначе чуже.
Крізь туман в очах вона повільно перевела погляд на дзеркальну стелю і злякано зітхнула: їй здалося, що на ліжку лежала зовсім не вона, а та сама дівчина з картини. На ній була одягнена така ж криваво-червона сукня, темне довге волосся розкидалось по подушці, а обличчя її було розфарбоване дивним, моторошно-яскравим макіяжем.
Густі сині тіні навколо очей, чорні нерівні брови і червона помада, намазана набагато ширше за її губи. Настя якийсь час розглядала відображення в дзеркалі і тут біля ліжка з’явився Макс, вірніше, дуже схожий на нього чоловік у старовинній сорочці і широких штанах, заправлених у дивні високі чоботи. Волосся його було гладко зачесане назад, зовсім не так, як у Макса.
Чоловік дивився на Настю божевільними очима, при цьому груди його при зітханнях різко, судорожно здригалися, потім він нахилився, і дівчина відчула на своїх губах грубий, жорсткий поцілунок. Вранці Настя прокинулася розбитою та хворою. У неї нило все тіло, знобило. Дівчина різко торкнулася своїх губ пальцями і зітхнула з полегшенням.
Ніяких слідів помади та іншого макіяжу на обличчі не було. Поруч сидів Макс, ніжно цілував руку дружини і зі щирим співчуттям заглядав їй у вічі:
– Кохана, ти так стогнала уві сні, ти не захворіла? Що болить у тебе? Ти так тремтиш, у тебе температура? Хочеш, я викличу лікаря? Або краще давай я тобі чай з лимоном зроблю, і булочку з маслом, як ти любиш.
Настя якийсь час мовчки дивилася на чоловіка, вона ще пам’ятала ті грубі, огидні дотики з жахливого сну, але з кожною секундою це неприємне почуття проходило, стиралося з пам’яті, і дівчина посміхнулася, адже перед нею був її чоловік, коханий і реальний, а не примарний чужак.
– Давай уже, неси свій чай, – прошепотіла вона, забуваючи про жах і біль.
А за тиждень той сон наснився знову.
– Юлю, мені здається, що я божеволію, – сидячи з кухлем гарячого чаю на затишній маленькій кухні подруги невпевнено сказала Настя. – Вже два місяці щотижня мені сниться страшний сон. Наче я не я, а та жінка з картини прадіда Макса. У мене чорне довге волосся, я лежу на ліжку в її страшній сукні, з огидним макіяжем на обличчі і не можу поворухнутися.
Потім у спальню заходить чи Макс, чи його прадід у дивному одязі і починає займатися зі мною коханням, та грубо так, ніби мститься мені за щось, а я нічого ні сказати, ні вдіяти не можу. Потім я вимикаюся і прокидаюся, як завжди, у своїй піжамі, без макіяжу і цього страшного волосся, але жахливо розбита, ніби мене уві сні били…
Настя зіщулилася, притиснула долоні до кухля, ніби вона могла зігріти її душу, а потім продовжила майже пошепки:
– А сьогодні вранці Макс пішов на роботу, забувши свій телефон. І тут йому хтось подзвонив. Я побачила на екрані ім’я: тітка Варя, це його родичка. Я відповіла і запитала її про картину. Так вона мені розповіла, що прадід Макса, художник, ту саму дівчину, з картини, кілька років тримав у своєму підвалі, ніби вона спочатку погодилася вийти за нього, але перед вінчанням раптом відмовила, ось він і викрав її, щоб іншому не дісталася.
А як оголосили її зниклою, так зіграв, що ніхто на нього й не подумав. Дівчина потім померла, але її тіло, вірніше те, що залишилося, знайшли тільки після його смерті. От я й думаю, може, це її дух мене занапастити вирішив? Тільки, в чому я перед нею винна? А Макс, він дуже хвилюється за мене, не дає мені нічого робити вдома, їжу з ресторану носить.
Навіть підлогу сам миє. Він у мене такий дбайливий, добрий, але я після цих нічних жахіть починаю відчувати до нього огиду. Я можу його так і зовсім розлюбити, але й розповісти про сни не можу, боюся, він почне вважати мене ненормальною і розлучиться. Юль, як мені позбудеться прокляття? Як зберегти сім’ю?
– Може, ти кілька тижнів поживеш у мене чи вдома, у мами? – Подумавши кілька хвилин, запропонувала Юля. – Подивимося, чи насниться тобі цей сон далеко від картини.
– Ні, що ти! – відмахнулася Настя. – Мама, якщо дізнається, хвилюватиметься, подумає, що я захворіла, а в неї тиск, їй хвилюватися не можна. І як Макс сам залишиться? Він каже, що й дня без мене не проживе. Раптом він вирішить, що я йому зраджую? Я на день не можу піти, а ти кажеш – два тижні. Нічого ж страшного не відбувається, це лише сон, – дівчина посміхнулася і махнула рукою: – Давай тістечка їсти, що я принесла.
Але Юлю стривожила розповідь подруги. Тієї ночі вона так і не змогла заснути, все думала, що ж відбувається і як допомогти подрузі. На ранок дещо придумала.
– Привіт, мені сьогодні знову кошмар наснився, ти ж просила сказати про це, – голос Насті в телефоні був дуже слабким і тихим. – Тільки цього разу я майже нічого не бачила, окрім червоного світла та силуету чоловіка. І прокидалася вранці ще важче. Максу нічого не сказала, але він, здається, зрозумів, що мені погано, пообіцяв прийти раніше, приготувати вечерю. Юль, я божеволію? Давай бабку знайдемо, щоб прокляття зняла.
– Нічого не роби, Настя, я зараз приїду, – відповіла подруга і відключилася.
Через півгодини Юля приїхала до Насті разом із Мишком, своїм нареченим, якому, правда, все ніяк не наважувалася дати згоду на шлюб. Мишко працював слідчим. Юлька захоплювалася детективними серіалами, а в них завжди слідчі – погані чоловіки, бо у них на першому місці робота. Дівчина змусила подругу одягнутись і поїхати з ними до лікарні. Там Настю оглянув лікар, потім у неї взяли аналіз крові та зробили якийсь укол.
– Юлю, ти думаєш, я серйозно хвора? – Пошепки запитала Настя подругу вже в машині.
– Думаю, що ні, а ось… – Юля зам’ялася і додала: – Скоро все дізнаємось. Тільки поїдемо спочатку до мене, добре? Не сперечайся, так потрібно. І чоловікові поки не дзвони.
Мишко привіз дівчат додому до Юлі, а сам поїхав. Повернувся він через три години, дуже серйозний, з текою в руках. Мишко мовчки пройшов на кухню, сам собі налив чай і похитав головою:
– Не пощастило тобі, Насте, з чоловіком. На жаль, – юнак співчутливо киваючи подивився на здивовану його словами дівчину, дістав з теки аркуш паперу і спитав: – Ти знала, що твій чоловік уже був одружений? Ні? Звісно, навіщо йому про це розповідати? Річ у тім, що перша дружина Максима вже три роки лікується у психіатричній лікарні. Нічого не нагадує?
Здав її туди, хто вгадай? Так-так, на той момент ще законний чоловік, твій Максим. Потім він швидко оформив розлучення і залишив дружину практично без нічого, добре, її батьки змогли оформити їй інвалідність. Між іншим, вона була при надії і вона народила в лікарні здорового хлопчика. Максим відмовився від сина, заявивши, що дружина йому зраджувала.
При цьому він заявив, що чужа дитина йому не потрібна, батьки ж дівчини, навпаки, сказали, що хлопчик дуже схожий на Макса. Оскільки вони ненавидять свого колишнього зятя, якого вважають винним у хворобі дочки, взяти дитину теж не захотіли. Було вирішено віддати малюка до притулку, але знайшлась якась самотня родичка Макса і забрала хлопчика до себе.
Далі: у твоїй, Насте, крові знайдено речовину, яка міститься в рідкісній рослині. Так от, від малих доз цієї речовини людина кілька годин перебуває в стані якогось трансу, чує, бачить, але не може рухатися, у людини складається враження нереальності, типу сну чи гіпнозу.
Часте вживання такої речовини призводить до змін у мозку і з часом або до смерті, або до зміни свідомості, тобто людина божеволіє, як і сталося з першою дружиною Макса. На жаль, ніхто не здогадався тоді зробити такий аналіз її крові.
– Це Макс мене цькував? – Настя з величезними від жаху очима притиснула до губ обидві долоні. – Але він мене кохає! Ні, то не він! І навіщо? Я ж ніколи йому не відмовляла у коханні.
– Його самого в психлікарню потрібно, або судити, але це вже як експертиза вирішить. Згадай, він давав тобі щось пити ввечері перед тими ночами? – спокійно спитав Мишко.
– Давав, – прошепотіла Настя, трохи подумавши, – він чай робив мені, з лимоном і малиною, дуже солодкий, я такий не люблю, але він умовляв мене, казав, що корисно для міцного сну.
– Це щоб ти смаку не відчула, – кивнув Мишко, – пощастило тобі, Настю, у тому, що подруга в тебе настирлива виявилася, не повірила в прокляття, до речі, пообіцяла вийти за мене, якщо розберуся і тебе врятую, – Мишко повернувся до Юлі й хитро посміхнувся: – Тепер виходиш, кохана?
Настя написала заяву на Макса, ось тільки заарештувати його не змогли, він під час затримання намагався втекти, але не впорався з керуванням авто та на величезній швидкості вилетів на повороті з дороги. У багажнику його авто поліцейські знайшли старовинний одяг, червону сукню та пакетик із сухою травою. Насті було шкода чоловіка, на якого прокляття портрету по-своєму подіяло.
На похороні була далека літня родичка Макса, та сама, що забрала його сина до себе. Настя з радістю повернула їй усі картини, що належали їхній родині, більше жінка ні на яку спадщину не претендувала. Через півроку Настя продала квартиру і половину виручених грошей віддала батькам першої дружини Макса, яка потроху почала приходити до тями.
Настя і сама пройшла лікування, повністю відновивши своє здоров’я. Ставати художницею вона передумала, підготувалася і наступного року вступила до інституту на архітектурний факультет, а після його закінчення вийшла заміж за Микиту, простого слюсаря. Він був, можливо, і не таким ввічливим, як Макс, навіть грубуватим, зате був щирим і кохав Настю по-справжньому.
Потім у них народилося двоє дітей, обидва хлопчики. Сім’я вийшла дружна, гарна. Без сварок, звісно, не обходилося, зате мирилися з радістю. І поступово з пам’яті Насті пішли спогади про дивні нічні кошмари, але одного разу, через багато років, Настя та Микита заїхали до квіткового магазину, щоб купити букет для дружини їхнього старшого сина.
Настрій був чудовий, тому що вони вперше стали бабусею та дідусем і вже уявляли, як няньчать маленьку онучку. Микита затримався біля каси, розраховуючись за квіти, а Настя відчинила двері, щоб вийти на вулицю і на порозі зіткнулася з хлопцем, від одного погляду на якого її серце скувало льодом. Хлопець був точною копією Макса.
У Насті від страху навіть перехопило подих. На ногах, що не гнуться, вона вийшла з магазину і сіла в свою машину. Незабаром на місце водія сів Микита, щось весело розповідаючи завів двигун, але Настя мовчки показала рукою вимкнути його. Чоловік здивувався, але жінку послухав. Настя чекала. Нарешті той хлопець вийшов з магазину і впевненою ходою підійшов до гарненької рудоволосої дівчини, що стояла осторонь.
Він галантно простяг їй шикарний букет і дівчина опустила голову, почервонівши від збентеження. Люди, що проходили повз, і навіть Микита посміхалися, дивлячись на закоханих, тільки Настя сиділа, відчуваючи, як холодні мурашки біжать по її шкірі, тому що та рудоволоса дівчина була, як і вона в молодості, дуже схожа на красуню в червоній сукні з полотна прадіда Макса…
