– Рито, ти можеш вирішити просто зараз: піти з ними чи залишитися тут і жити за моїми правилами, – Антон незвично жорстко дивився на дружину.
Він був настільки не схожий на себе колишнього, що Маргариті стало не по собі. Невже вона настільки помилилася в Антоні? Чи саме з нею самою щось було не так?
– Антоне, я сподіваюся, ти не серйозно зараз? Молода жінка все ще сподівалася, що чоловік просто розігрує її. Або вона просто спить. Ось вона прокинеться, і все буде, як раніше. Чи ні?
– Рито, я двічі повторювати не буду, – жорстко сказав Антон. – У мене на роздуми є п’ять хвилин.
Закінчивши свою промову, Антон вийшов у кухню, звідки незабаром почувся запах тютюнового диму.
І замість того, щоб обмірковувати своє подальше життя, вона продовжувала переконувати саму себе, що все, що відбувається, нереально.
Зі світу мрій її вивів Антон. Він повернувся в кімнату не з порожніми руками. Чоловік поставив перед Маргаритою порожню валізу і розкрив її.
– Сама речі свої збереш, чи допомогти?Антон дивився на дружину холодно і жорстко, і Маргарита, нарешті, усвідомила, що він не жартує. І життя Маргарити ніколи не буде як раніше. Але чи хоче вона залишитися в новому? Вона так і не могла вирішити.
Чесно кажучи, Маргарита, взагалі, не особливо вміла в цьому житті самостійно приймати рішення. З раннього дитинства вона звикла, що за неї це постійно робили дорослі. Адже вони були набагато старші й розумніші, і, зрештою, майже завжди мали рацію. Тоді який сенс був із ними сперечатися?
Навіть коли Маргарита стала відносно дорослою, вона себе такою, як і раніше, не вважала. Адже родичі все одно були старші за неї. І розумнішими, і мудрішими.
Рідні у Маргарити було багато, і вони були дружні. Крім батьків, дівчинку із задоволенням няньчили численні тітоньки, дядечки, бабусі й дідусі. А також її старші брати – один рідний і п’ятеро двоюрідних.
Так вийшло, що Маргарита виявилася єдиною дівчинкою в і відразу стала загальною улюбленицею. А, головне, завжди і всюди відчувала себе під захистом. Щоб не трапилося, поруч щоразу опинявся хтось із її братів. У дворі ніхто не наважувався навіть поглядом або словом ображати Риту, не кажучи вже про щось більше. І вона до цього звикла.
Маргариту також не бентежило, що навіть подруг їй нерідко обирали батьки.
– Краще розірви стосунки зі Світланою, вона з неблагополучної сім’ї, – якось сказала їй мама. – Вона тебе поганого навчить і, взагалі, може бути небезпечною. Гени пальцем не роздавиш.
Сказано це було після того, як Галина Володимирівна побувала на батьківських зборах у школі, коли Маргарита пішла до першого класу. І саме там жінка дізналася справжню таємницю сім’ї подруги своєї доньки.
Річ у тім, що батько Світлани, був головним в компанії, крадіжки, сварки, все це привело до того, що він надовго відправився в місця, не настільки віддалені. Світлану виховувала бабуся. Мати пішла з життя від хвороби.
З Маргаритою вони дружили з трьох років, разом ходили в дитячий садок і разом же вирушили до школи. Незважаючи на це, Маргарита без розмов зробила те, що веліла їй мати. Світлана не розуміла, чому вчора ще найкраща подруга перестала з нею розмовляти і навіть пересіла за іншу парту, а Маргариті було байдуже на почуття дівчинки. Вона вірила своїй мамі.
– Рито, з Ваською краще не зв’язуватися, він бешкетник рідкісний, – наставляв доньку Віктор Олегович, коли їй виповнилося 15 років, і в неї з’явився перший кавалер.
– Із таких нічого путнього не виходить, – продовжував Віктор Олегович. – Запам’ятай моє слово, погано він закінчить.
І Маргарита без зволікання кинула Василя. І незабаром переконалася, що і батько мав рацію. Вася дійсно зв’язався з поганою компанією і незабаром опинився на лаві підсудних.
Щоправда, подейкували, що сталося з хлопцем таке саме через розбите серце. У цьому віці любовні невдачі сприймаються занадто гостро, і Вася просто намагався забутися. Але Маргарита про це не замислювалася. Вона вірила батькові.
І ось їй виповнився 21 рік, але Маргарита продовжувала вважати себе маленькою дівчинкою, про яку є, кому подбати, за яку є, кому думати, і є, кому захистити.
Одного разу пізно ввечері Рита поверталася з дня народження подруги. Один з її братів мав зустріти дівчину і провести додому, але з якоїсь причини затримався. Тому Маргариту зустрів зовсім не брат, а кілька місцевих пацанів, серед яких вона з жахом упізнала Василя, того самого кавалера, якого вона кинула в юності за наполяганням батька.
Хлопець був “веселий ” і теж упізнав віроломну колишню.
– Яка зустріч! – невпевнено і заїкаючись, вимовив Вася. – Ну, як поживаєш? Як там твій татусь?
Василь насувався на Маргариту з явним наміром добряче поквитатися за минуле. Його приятелі з цікавістю спостерігали за тим, що відбувається, і поки не втручалися. Маргарита в розпачі озиралася, але ніякої потенційної допомоги на обрії не миготіло.
Дівчина вже підготувалася до найгіршого, але на її щастя з під’їзду вийшов Антон. Вони були в одній компанії і весь вечір обмінювалися поглядами, але далі справа не заходила.
Маргарита не звикла робити перший крок, але й сам Антон ініціативи не виявляв. Хоча дівчині він одразу сподобався.
І ось Антон опинився, як то кажуть, у потрібному місці і в потрібний час. Той факт, що суперників троє, його анітрохи не збентежив. Для початку вони вступили з Васею в словесну перепалку, потім почалася велика сварка.
Виявилося, що Антон непогано махав руками. Крім того, на його користь зіграло те, що вся трійця була неабияк “весела”, тож швидко ретирувалася.
– Ти як? – запитав він у переляканої Маргарити.
– Нормально, – невпевнено відповіла вона, все ще тремтячи від страху.
І саме в цей момент до під’їзду швидко наблизився старший рідний брат Маргарити. Не розібравшись, у чому справа, він спочатку накинувся на Антона, як на потенційного кривдника сестри, але Маргарита його зупинила і коротко розповіла, що сталося. І брат дівчини простягнув йому руку.
– Стас, – коротко сказав він.
– Антон, – була така ж коротка відповідь.
Вони з Маргаритою обмінялися телефонами і почали зустрічатися.
Антону теж був 21 рік, він давно працював, і в нього була власна квартира. Останній факт неабияк здивував як саму Риту, так і її батьків.
– Він що, спадкоємець олігархів? – здивовано запитав Віктор Олегович.
– Ні, здається, – відповіла Маргарита. – Я, взагалі, нічого про його батьків не знаю.
Галина Володимирівна і Віктор Олегович виявили страшенне бажання познайомитися з новим кавалером дочки. Причому на його території.
– Так, будь ласка, нехай приходять, – спокійно знизав плечима Антон.
Для знайомства з батьками дівчини хлопець сам накрив нехитрий стіл, чим ще більше їх підкорив.
– То чиїх ти будеш? – нарешті, жартівливо запитав Віктор Олегович після балаканини ні про що.
– Я дитбудинківський, – відповів Антон.
Маргарита злякано завмерла на своєму стільці, а її батьки злякано переглянулися.
– Ось, значить, як…
Антон уважно спостерігав за їхньою реакцією на свої слова. Подружжя виглядало відверто розчарованим. Вони швидко почали збиратися додому. Проводивши батька й матір, Маргарита повернулася.
– Навіщо ти їм це сказав? – накинулася вона на хлопця. – Ти розумієш, у них чіткі уявлення про дитбудинківських.
– Сказав, тому що це правда, – спокійно відповів Антон. – І мені плювати на чиїсь забобони. Я це я, який є. Якщо в тебе теж свої чіткі уявлення, то я нікого не тримаю.
Маргарита в той момент зрозуміла, що закохалася в Антона по вуха, і нікуди йти не хоче. Про що тут же йому повідомила. А потім заявила батькам, що вони вирішили одружитися.
– Ти розумієш, хто в дитячих будинках опиняється? – голосила Галина Володимирівна. – Генетика – така штука.
– Ось-ось, – вторив їй Віктор Олегович, – Хлопець він, звісно, непоганий, але все-таки…
Уперше жодні вмовляння з боку рідних на Маргариту не діяли, вона стояла на своєму. І вони з Антоном одружилися.
Власне, добро на весілля родичі, зрештою, дали з однією умовою – буде тотальний контроль з їхнього боку, до якого сама Маргарита звикла з дитинства. При цьому дитбудинківських друзів свого чоловіка вона намагалася відваджувати, зате активно запрошувала в гості своїх родичів.
А ті, в разі спроб опору з боку Антона, що називається, навалювалися всім скопом і починали тиснути.
– Ти не впирайся, хлопче, ми ж вам добра хочемо, – пояснював зятю Віктор Олегович. – Ти, звісно, не знаєш, що таке сім’я. От і користуйся тим, що вона в тебе, нарешті, з’явилася.
– Ми ж не заважаємо вам жити, – твердила теща Галина Володимирівна, – А, навпаки, допомагаємо.
Антон намагався не грубіянити, а переконати саму Маргариту розібратися зі своїми батьками.
– Антошо, але вони ж мають рацію! – намагалася вона вмовити чоловіка. – Давай просто їх слухатися. Вони ж доросліші й розумніші за нас із тобою.
При цьому приятелі Антона, як і раніше, не могли приходити до них у гості.
– Навіщо нам у будинку твоє дитбудинківське минуле? – здивовано запитувала його Маргарита. – У тебе тепер сім’я є. Нове життя!
Жодні скандали і лайки не допомагали.
Одного разу Антон застав тестя під час побілки та фарбування їхньої вітальні. Стас був як підручний. Обидва з’явилися, поки сам Антон був на роботі. Натомість радісна Маргарита готувала батькові й братові обід на кухні.
– О, зятю, а ми тут вам підсобити вирішили, – заявив Віктор Олегович.
– Круто вони придумали, правда? – говорила чоловікові Маргарита.
Терпіння Антона остаточно лопнуло, коли з’явилася Галина Володимирівна з новими шторами.
– Я ваші колишні на балконі кинула, – повідомила вона. – Вони зовсім тут не підходили.
І Маргарита кинулася допомагати матері змінювати інтер’єр їхньої вітальні.
– Я дам урок твоїм нахабним родичам! – прошипів Антон їй услід і взявся за телефон.
За півгодини його квартира наповнилася приятелями з дитячого будинку. Хлопці принесли з собою їжу та напої і влаштували веселу гулянку, абсолютно ігноруючи спроби опору з боку родичів дружини.
– А вас ніхто не запрошував, – спокійно сказав їм Антон. – У мене на сьогодні інші плани були. І завжди будуть.
І родичі Маргарити ображено пішли. А слідом зникли і приятелі самого Антона.
– Щоб ти знала, мої батьки пішли з життя, коли мені було 16 років, – повідомив їй, нарешті, чоловік. – І рік мені довелося пожити в дитячому будинку. Ці хлопці мені як брати. А квартиру батьків для мене бабуся зберегла.
Після такого зізнання Антон дав Маргариті вибір: або вона разом із родичами залишає його квартиру і його сім’ю. Або залишається сама, без своєї рідні, і не перешкоджає спілкуванню чоловіка з друзями.
– Я тут залишаюся, – заявила вона в останній момент. – Я приймаю твої умови.
Просто Маргарита зрозуміла, що і в новій реальності є, кому ухвалювати за неї рішення, кому піклуватися і кому захистити.
