Навіщо претензії? Я ось тобі не кажу, що у мене прихильниця на роботі є. І тіло моє хвалить, і почуття гумору

Ось так буває, що люди продовжують жити разом, не відчуваючи при цьому жодних почуттів. Я, коли була молода, приділяла таким питанням дуже багато часу. Якби якийсь залицяльник при мені сказав би щось грубе або не помив би руки до обіду, моє ставлення до нього змінилося б категорично. І не важливо, які там вірші він пише чи квіти дарує. Пропала повага і все.

Згодом запити почали знижуватися. Не думайте, сісти собі на голову я не дозволяла. Але могла зрозуміти, якщо чоловік на 5 хвилин запізнювався на зустріч або забував відсунути мені стілець у ресторані. Добре, дрібниці. Тим більше, приходило усвідомлення того, що чоловік не те щоб не поважає мене як людину. Просто він сам повністю не знає, що таке етикет та манери. Лицарі на білих конях давно вже повимирали.

Здавалося, чоловік відповідав усім стандартам. Готував лише він. Іноді допомагав із прибиранням чи посудом. Раз на пару тижнів – квіти. Балував походами до ресторану та поїздками на відпочинок. Необов’язково знімати з цією метою останню сорочку. Просто жінці потрібно бачити, що вона завжди кохана та бажана. Думаю, так у всіх.

Але згодом рутина взяла своє. Мій чоловік закинув зал та вечірні пробіжки. Навіщо, тепер же не потрібно працювати над своїм тілом. Походи до ресторану стали якимось святом, а квіти я вже й забула, коли тримала в руках. Адже «вони марні, тільки дарма викинуті гроші». А це зовсім недобре.

Я розумію, квітково-цукерковий період не може тривати вічно. Але скочуватися в сірий побут, навіщо це потрібно? Після нещодавньої нашої з чоловіком розмови деякі речі справді змінилися. Він почав займатися собою, кілька разів навіть приносив каву в ліжко без жодного приводу. Загалом не те щоб ідеально, але позитивні зрушення теж спостерігалися.

Нещодавно ми пішли у гості до спільних знайомих. Чоловік одягнувся охайно, навіть скористався духами. Я спекла торт (наша локальна з друзями традиція), і ми вирушили у гості. Дорогою чоловік більше розмовляв з таксистом, ніж зі мною. Але воно й зрозуміло: водієм виявився колишній однокласник, і двом чоловікам треба було обговорити минуле. Я все розуміла та не встрявала.

Піднімаючись сходами, я почула свій телефон. Дзвонила подруга через якусь дрібницю. Чоловік йшов попереду, двері швидко відчинилися, з квартири почувся крик інших гостей, і я трохи відійшла в глиб під’їзду. Коли закінчила розмову, на сходовому майданчику вже нікого не було. Часу минуло 2 хвилини. Спершу я подумала, що це якийсь прикол і просто вирішила почекати.

Але лише хвилин через 20 з-за дверей визирнув чоловік, уже напідпитку, і запитав мене, чому я тут стою. Він, бачите, мене шукав і знайшов лише зараз, абсолютно випадково. Вечір псувати не хотілося ні собі, ні господарям квартири, тож я просто увійшла і віддала торт. Старі знайомі та святкова обстановка певною мірою допомогли мені заспокоїтися.

Але потім чоловік, неабияк «накидавшись», почав вести себе зовсім як якась тварина. Почав обговорювати фігури присутніх на святі жінок, і моя опинилася на останньому місці. Потім безглуздо спробував перенаправити все в жартівливе русло, але мій настрій був безповоротно втраченим. Через якийсь час я поїхала додому на таксі. Чоловік приїхав лише за кілька годин.

А зранку ми все обговорили. І так, він зовсім не вважає себе винним. Не зайшла разом із ним у чужу квартиру — сама винна. Жартів не розумієш – ну постарайся навчитися, всім весело було. З фігурою образив — то я ж його теж у зал загнала, а сама не займаюся. Набрала, бачте, кілька кілограмів.

А у фіналі він сказав ось що: «Слухай, кохана. Чому ти дозволяєш собі командувати? Гроші в будинок я приношу. Ходили ми до моїх друзів, та й про зовнішність я сказав, нічого не збрехав. Навіщо претензії? Я ось тобі не кажу, що у мене прихильниця на роботі є. І тіло моє хвалить, і почуття гумору. Може, мені на неї звернути увагу, поки моя благовірна на дивані валяється і вимагає від мене квітів?!»

Ось я й зірвалася. Почала кричати, погрожувала розлученням. А у відповідь лише тиша та глузування. Згодом зібралася, дізналася, що потрібно для розлучення, почала збирати документи. До речі, на сьогодні я одна. Анітрохи не жалкую, розумію, що все до цього йшло. Дорогі жінки, не мучте себе. Повага не прийде сама собою, і якщо у вас схожа ситуація, задумайтеся і дійте. Адже жіноча самоповага — ресурс досить дефіцитний. Не можна до нього ставитись із зневагою.

You cannot copy content of this page