Вероніка приїхала додому пізно вночі. Вона провела щасливі дві години на концерті улюбленого співака.
Наспівуючи заїжджений приспів, дівчина потихеньку відкрила двері і її моментально осяяло яскраве світло лампочки, увімкненої розсердженою матір’ю.
– Ну ти й опудало! – кинула вона дочці, застібаючи халат. – Де ти тинялася? Ти час бачила?
– Бачила, – Вероніка мружилася, зачиняючи за собою двері. – Я ж попереджала, концерт закінчиться о дванадцятій. – А я тобі казала, щоб ти не тинялася ночами?! Я вже всі лікарні обдзвонила!
– Але у мене немає пропущених дзвінків? – дівчина вийняла телефон з кишені шкіряної куртки.
– Ти ще й глуха? Або вживала? А ну, дихни! – притуливши ніс впритул до обличчя дочки, мати приготувалася вдихнути запах міцного.
– Ти ж знаєш, я не вживаю, – здивувалася та.
– Так, знаю! Вже встигла закусити? Щоб перед приходом не пахло?
Вероніка стояла як укопана. Вона ніколи не пробувала міцного, не зустрічається з хлопцями, та й подруг у неї всього дві. І тих мати ненавидить, невідомо – за що. Мама відгукується про дівчат, як про останніх з підворіття, ображає їх і не бажає, щоб Вероніка з ними дружила.
– І що на тобі одягнуто? Звідки ця спідниця? Хто тобі її дав?
– Софія.
– Яка ще Софія? Хто вона? Звідки?
– Ми познайомилися тиждень тому, в парку.
– І вона вже дарує свої ганчірки?
– Не дарує, дала поносити, – дівчина зняла громіздкі черевики і встала по стійці смирно.
– Що за колготки? – верещала мати, тикаючи товстим пальцем на стрункі ноги дочки. – Зніми зараз же!
Ніка слухняно стягнула капронову сіточку і засунула в кишеню куртки.
– Що там у тебе? Показуй?
Мати одного разу викрила дочку в покупці мереживної білизни і назавжди запам’ятала цей вираз обличчя: Вероніка ховала очі і сильно червоніла.
– Показуй, сказала!
Дівчина підняла спідницю, і матуся побачила «бабусині» панталони, які змушувала носити на випадок, якщо раптом вона кудись поїде і до неї полізе якийсь негідник, то побачивши страшні труси – відразу відпаде бажання чіплятися. Вона знала, що чоловіки люблять красиву, мереживну білизну, від якої кров у жилах холоне і голова йде обертом.
– Так, а ліфчик?
– Мамо, ну досить.
З спальні вийшла бабуся. Подивившись на рідню з кривою посмішкою, вона звернула в кухню.
– Що, не спиться? Ходять по квартирі, як два опудала. Спокою від вас немає, – дістала кухоль з шафки і відкрила кран. – Старій людині відпочити не дадуть.
Кран закрився і з кухні долинули гучні ковтки.
– Що одна опудало, що – інша.
Мати скривилася. Вона всією душею ненавиділа бабусю через гнівливий характер і постійне тикання в усе. То речі не так лежать, то туфлі не так стоять. У молодості бабуся гнобила свою вперту дочку і змушувала носити непоказний одяг, ховала косметику, лаяла за довгі нігті і нерівно пригладжене волосся.
Мабуть, ненависть до жіночої краси передалася у спадок. Тепер мама Свєта повторює слова своєї постарілої мами Анфіси.
– Швидко спати лягайте. У мене через вас тиск піднявся, – гримнула бабуся, йдучи в кімнату.
Всі троє жили в різних кімнатах. Бабуся і мама були самотніми. Мабуть, від цього стали ще злішими і вибагливішими.
Бабуся Анфіса вигнала чоловіка за зраду, а чоловік Свєти сам пішов, бо теща набридала своїм ниттям і лізла в стосунки молодих з особливою люттю. Казала, що зять слабкий, нікчемний і занадто тихий. Від таких можна чого завгодно очікувати.
Коли Свєта народила без чоловіка, її мати наговорила купу гидоти про новонароджену дівчинку, мовляв, буде точно така ж, як і її мати – лінивий тягар без світлого майбутнього.
Свєта дійсно стала лінивою після народження дівчинки. Вона не хотіла прати пелюшки, мити посуд, підмітати і навіть за собою не доглядала. А навіщо, якщо за словами її владної матері, чоловіки – відсталий народ, непристосований до людського життя.
Коли Вероніка підросла, Світлана спробувала ще пару раз знайти жіноче щастя, але мама швидко спустила її з небес на землю, тикнувши носом у дитину.
Мовляв, кому ти потрібна з приплодом? А чоловіки – вони хитрі, їм тільки одне подавай. Награються і кинуть. Не дай Бог, другу народиш.
Тепер під роздачу потрапляє і Вероніка. Мати,яка набрали зайві кілограми , цілком і повністю звалює всі гріхи на її несміливу натуру. Будь-який порив одягти щось відверте, припинявся на корені.
Світлана навіть не помічала, що вона не просто злиться на дочку через відкритий одяг, вона заздрить. Заздрить її стрункій фігурі, заздрить великим рисам обличчя (очі, губи) і не може змиритися, що її поїзд пішов.
Навіщо змагатися з дочкою? Навіщо змушувати рідну кров виглядати, як сіра миша, і не давати насолоджуватися життям? Світлана не бачила за собою і те, що вона вчить Вероніку ненавидіти чоловіків, навіть не спробувавши себе в ролі дружини.
Вероніка закінчила школу і вступила до інституту. Мати всіма силами змушувала її перевестися на заочне відділення, щоб повністю контролювати життя дочки, але слава Богу, дівчина прийняла правильне рішення і відмовилася, переїхавши до столиці. Там вона познайомилася з хлопцем на ім’я Сергій.
– Мамо, у нього модельне агентство. Ми познайомилися в кафе. Він мене побачив і сказав, що я – справжня модель.
– Дурепа! – верещала Свєта в телефон. – Він від тебе тільки одного хоче! Ніяких моделей! Швидко кидай інститут і приїжджай!
Але Вероніка твердо вирішила назавжди розлучитися з рідним домом. Так жити більше неможливо. Пора займатися собою.
І ось настав день, коли Сергій і Ніка вирішили одружитися. Бабуся і мама не прийняли запрошення на весілля. Бабуся вже була на межі життя, а мати принципово не поїхала вітати молодих.
– Ну ти й опудало! – гарчала в телефон мама, коли Вероніка розповіла про подану в РАЦС заяву. – Він тебе через три місяці кине, коли награється!
– Не кине, мамо. Я чекаю дитину.
– Та ти що! – заголосила Свєта. – Яка ж ти дурна виросла! Коли він тебе вижене, то до мене не приїжджай! Я тебе сюди не пущу!
Після народження синочка, Вероніка швидко оговталася і почала працювати в агентстві чоловіка.
Професійні студійні фото в одну мить розлетілися по модних журналах, на обкладинці яких позувала симпатична дівчина в вузьких джинсах і короткому топі. На другій сторінці Вероніка демонструвала молодіжну кофтину з відкритими плечима.
Світлана гортала журнал, стоячи біля вікна, і читала інтерв’ю, де дочка розповідала про своє щасливе дитинство і юність. Вона розхвалювала маму, бабусю і чоловіка.
– Як Ви досягли таких приголомшливих успіхів? – на фото журналіст тримав мікрофон перед щасливим обличчям Вероніки.
– В першу чергу, я хочу подякувати чоловікові. Без нього не було б моделі Ніки. А в другу – мамі і бабусі. Без них я б не стала такою впертою.
На останньому фото Вероніка посміхалася, тримаючи в руках величезний букет червоних троянд.
– Ну ти й опудало, – крізь сльози прошепотіла Свєта.
– Зате щаслива, – почувся скрип вхідних дверей і голос єдиної дочки.
На порозі старенької трикімнатної квартири стояли Вероніка, маленький Славко і Сергій.
Ось як буває в житті, коли діти чинять всупереч волі батьків. І люблять їх незважаючи ні на що!
Спеціально для сайту Stories
