– Люда в нас першою заміж вийде, чує моє серце, – бабуся , дивлячись на онучок, несподівано видала свій прогноз щодо заміжжя.
– То чому ж? – Світловолоса, блакитноока, жвава молодша сестра Наталя з подивом подивилася на бабусю.
– Ну, так старша, двадцять один рік.
– А мені дев’ятнадцять учора виповнилося.
– Ну, так і чекай свого часу, молодша ти в нас.
– Та що ти, мамо, хто їх розбере, хто перша, хто друга, про наречених не розповідають, слова не витягнеш, – поскаржилася Валентина, яка виростила з чоловіком двох красунь.
Старша Людмила, висока, струнка, темноволоса, кароока, стримана, поступлива дівчина. А молодша Наталка – жвава, смішна, на вигляд майже дівчисько.
– Напевно, таки я перша, – сказала Людмила, зніяковівши, – ви все про хлопця мого розпитуєте, побачити хотіли… ну так от: у неділю познайомлю. Приїде із міста, прийдемо на обід.
Валентина сплеснула руками. Начебто давно чекала на цю подію, і все одно – несподівано.
– Треба батькові сказати, підготуватися треба.
– Веди, веди, онуче, пора вже, – підбадьорила бабуся.
Наталка від цікавості закусила губу; давно вона не дає спокою сестрі, випитуючи, до кого ж вона до міста їздить. Та й сюди він приїжджав, тільки Наталка його не бачила.
Щойно зачинилися двері спальні, Наталя застрибнула на ліжко до Людмили.
– Ну-уу, кажи, який він, хоч трохи розкажи.
– Приїде, побачиш, – спокійно і з усмішкою сказала дівчина.
– Високий?
– Так.
– А очі які?
– Карі.
– Як у тебе, Людо, – Наталка від цікавості почала штовхати сестру, – ну розкажи ще чогось. Цілувалися?
Люда зі сміхом почала зіштовхувати з ліжка сестру.
– Спи, маленька ще. – Дівчата тихо сміялися, шепотілися, доки не зазирнула Валентина:
– Ви чого як маленькі? Спіть, бо зараз рушником заспокою обох, як у дитинстві, коли не слухалися.
Наталя перекинулася на свою постіль і обидві накрилися ковдрою з головою, продовжуючи хихикати. Валентина, щаслива за дочок, усміхнулася й зачинила двері.
У неділю у призначений час Наталя крутилася у дворі, знаходячи причину, щоб затриматися і першою побачити нареченого старшої сестри. Потім повернулася до будинку і почала допомагати матері, час від часу поглядаючи у вікно.
Людмила та високий хлопець майнули за вікном.
– Ідуть! – крикнула Наталка і припала до вікна. Хлопець був на зріст Людмилі, густе темне волосся зачесане назад, і виглядав він трохи старше своїх двадцяти двох років. Наталя раптом засміялася: смішною видалася його важлива хода.
– Відійди від вікна, побачить, – гукнула мати.
– Ось, знайомтеся, це Сергійко, – Люда зніяковіло подивилася на свого друга. Ще хвилина й усі перезнайомились. Сергій здався всім симпатичним, балакучим, поважним до батьків. Усі сіли за стіл. І лише одне місце порожнє.
– А де Наталка? – запитала старша сестра.
– Нехай ,вийде зараз, – відповіла Валентина.
Наталка, справді, вийшла за хвилину.
– А це наша молодша, – з любов’ю сказала Люда, – моя сестричка Наталя.
– Здрастуйте, – зніяковіло, з усмішкою і з цікавістю сказала дівчина.
Сергій привітався, затримавши на дівчині погляд. Вони були різні зовні: Наталка та Люда. Наталя більше схожа на матір, а Люда на батька.
Батькам Сергій сподобався. І вони говорили та говорили, радіючи, як усе добре складається. І ніхто не помічав, крім Наташі, як кароокий Сергій дивиться на блакитнооку дівчину, миленьку, з ямочками на щоках, несхожу на його наречену.
Навіть коли Наталка відводила погляд, відчувала, що Сергій, наречений її старшої сестри, дивиться на неї. Їй захотілося вийти з-за столу, сховатися, бо стало ніяково незрозуміло через що. Вона ж не винна, що він на неї дивиться.
Нарешті підвелися з-за столу, Сергій зібрався йти.
– Давай на річку сходимо, – запропонувала щаслива Люда, – до автобуса ще є час.
– Давай сходимо, – зрадів Сергій, – освіжимось, а то душно. – Він повернувся до Наталки, – а давай з нами, прогуляємось утрьох.
– Ні, ні, я не хочу.
Люда, яка бачила перед собою тільки щасливе майбутнє, підтримала Сергія:
– Та й справді, ходімо з нами!
Наталя продовжувала відмовлятися.
– Та йди, чого вдома сидіти, – сказала Валентина, – ми ж майже майбутні родичі.
Наталя йшла ззаду, а Сергій обертався і просив не відставати, потім узяв обох сестер під руки і повів до річки.
Цю прогулянку Наталя витримала насилу. Вона так хотіла побачити нареченого старшої сестри… і ось зараз почувала себе зайвою, їй дуже хотілося залишити їх наодинці.
Після від’їзду Сергія старша сестра чекала три дні до їхньої зустрічі. Вона поїхала до міста ранковим автобусом.
Після приїзду Наталя вперше побачила сестру такою пригніченою, небалакучою. Люда сховалася в спальню, пославшись на втому, відвернулася до стіни і лежала, не рухаючись. Наталка спробувала пошепки звернутися до неї, але отримала різку відповідь, щоб її не чіпали.
І мати помітила настрій дочки, що змінився, але так і не зрозуміла, що сталося.
– Як у тебе із Сергієм? – питали батьки.
– Все добре, – ось і вся відповідь.
Наталка ще сподівалася, що цей погляд Сергія, що пригніченість Люди – все це просто тимчасово, і незабаром усе налагодиться, і вони одружаться.
Володька Карпухін намагався проводити Наташу з клубу, але вона відмовилася:
– Не сміши людей, тут поруч, – і пішла знайомою стежкою, тим більше що ще не стемніло.
Він виріс, як із-під землі. Це було так несподівано, що дівчина мимоволі скрикнула.
– Не бійся, мене привіз друг, машина за городами, ніхто не бачив, відійдемо, поговоримо.
– Ну, то кажи, навіщо відходити.
Він усміхнувся, дивлячись у її блакитні очі, підійшов ближче.
– Все це здається дивним. Знаю, здивована. Я і сам усі ці дні ходжу здивований, мене з тієї зустрічі, як підмінили. Я мало не одружився з Людмилою. Вона гарна дівчина, думав, краще за дружину не знайду… поки тебе не побачив. Ні про що думати не можу… я вже сказав Люді, що розлучаюся з нею.
– Як? Ви ж хотіли одружитися? Вона так вірила тобі, так мріяла!
– Послухай, Наталю, я зрозумів, що не зможу одружитися з однією, а кохати іншу. Не поспішай з відповіддю, подумай добре. А краще переїжджай до міста, я допоможу роботу знайти, там зможемо зустрічатися… та чого там – зустрічатися? Одружимося, та й усе.
– А як же Людочка? Хіба ж так можна? Вона ж моя сестра?
– А як же я? – Сергій стукнув себе в груди? – Я про тебе думаю! – Він узяв її за плечі, наче кліщами.
– А я про тебе зовсім не думаю! Пусти, бо закричу! – Відійшла, майже відскочила від нього дівчина – Не хочу, нічого не хочу, – і побігла додому, не помічаючи, як серце колотиться.
– Дурненька, я ще приїду, слово даю! У неділю приїду в цей же час, чекатиму на цьому ж місці. – Почула вона услід.
Як часто вона секретувала із сестрою, ділилася своїми образами, сумнівами, і тільки зараз не було сил розповісти, що Сергій приїжджав знову. Тільки тепер не до Людмили, а до неї.
На другий день кілька разів подумки починала розмову, та так і не наважилася, як сказати, щоб ще більше не засмутити сестру.
Батько прийшов із лазні, досить крекчучи після доброї пари.
– Дівчата, йдіть, давайте.
– Спочатку я, – суворо відповіла Людмила.
– Чого це? Завжди ходили разом, а тут по одній. До ночі, чи що вас чекати? Ідіть, давайте, не тягніть час, – наказала Валентина.
Наталя мовчки зібралася і пішла за сестрою. Також мовчки роздяглися, не сказавши жодного слова. Наталя на мить відвернулася до лави, почула за спиною плескіт води, обернулася різко: Людмила, з розпущеним волоссям і ненависним поглядом, тримаючи в руці ківш з окропом, дивилася на молодшу сестру.
Дівчина одразу зрозуміла цей погляд – спопелюючий погляд. Відсахнулася до лави, зі страхом сіла на неї, перелякана, беззахисна, дивилася в очі сестрі.
– Зміюка підколодна, молодша сестра називається, – у гніві сказала Людмила, – ти думала, ніхто не дізнається, а вас бачили. До тебе приїжджав.
– Ні, ні, – бурмотіла Наталка, дивлячись на ківш із водою.
Рука у Людмили тремтіла. В цей час, що висів на цвяху тазик, раптом упав із гуркотом на підлогу разом із цвяхом.
Людмила здригнулася, окріп трохи розплескався, кілька крапель потрапило їй на руку. Вона ніби схаменулась, дивлячись на ківш у своїй руці. Повільно поставила його на полицю, подивилася на тремтячу Наталку і майже знесилено опустилася на підлогу, розплакавшись навзрид.
– Людо, Людочко, ти обпіклася? – Наталка теж опустилася на підлогу поряд із сестрою. – Людочка, я не хотіла, я не знала… я втекла від нього, боюся його. Так хотіла розповісти тобі, але думала, ти ще більше засмутишся.
Людмила важко зітхнула:
– Наталко, ти ж знаєш, я ж з хлопцями ще ні з ким не зустрічалася, я ж хотіла єдиного і на все життя. Ну, як же так? За що?
– Людочко, він ще за столом на мене дивився. І на річку я не хотіла йти з вами.
– Наталко, він мені одразу потім сказав, що в тебе закохався, каже, я все чесно хочу. – Вона глянула заплаканими очима на сестру. – Ох, вибач, не в собі була, за ківш схопилася, найстрашніше стало. Ти ось що, може, і справді, він тобі сподобався, то я переживу. Поїду, щоб вас не бачити і переживу.
Наталя обхопила сестру за плечі і розплакалася:
– Людоко, я не хочу, я навіть розсміялася, коли його побачила, йшов по двору гордий, як гусак, тільки тобі не сказала.
– Ну, все, не плач, – Люда підвелася сама і допомогла підвестися сестрі. – Я переживу. Лише від батьків соромно.
– Він обіцяв у неділю ввечері приїхати, – сказала Наталка, – сказав, що чекатиме на тому ж місці. Я не піду, звичайно, мені навіть один приїзд його неприємний.
У двері постукали: – Ви скоро там? Заснули чи що? – почувся голос матері.
– Скоро! – у голос відповіли сестри.
– Наталко, давай швидше митися, – Люда схопила тазик, спішно стали наливати воду, хлюпатися, змиваючи з себе всі прикрощі.
Другого дня сестри розповіли матері всю правду.
– Ох, якби я знала, я б його…, – голосила Валентина. Це ж ще батькові треба розповісти, ну та гаразд, викрутимося.
Сестри заплакали в голос.
– Доні мої, та ви красуні мої, – Валентина обняла обох і всі троє дали волю сльозам. І так само швидко, як почали плакати, так само й зупинилися.
– Людочко, красуня наша, розумниця, та й нехай він котиться недолугий такий, очі розбігаючі, так і буде: то до однієї, то до іншої бігати.
Недільного вечора так само тихо, як і минулого разу, під’їхала машина, вставши за сільськими городами.
– Дякую, Михайло, я твій боржник, через пару годин буду.
Він прийшов на те саме місце, де стежка обросла бур’яном. Наступивши на камінь, глянув під ноги. Раптом почув знайомий голос:
– Я прийшла.
Перед ним нікого не було, глянув праворуч: за високою травою стояла Наталка. Він не встиг відповісти, як дівчина нахилилася і, піднявши відро з водою, обкотила його. Він тряс головою від несподіванки, розгубивши всі слова. І тут з іншого боку голос:
– Гей, наречений!
Сергій обернувся і побачив Людмилу із відром води. Друге відро колодязної води обкотило його з ніг до голови.
– Охолонь, бо боляче розігнався. І не з’являйся тут, бо батьки коромислом тебе виходять.
Дівчата обійшли бур’ян і, взявшись за руки, пішли додому.
Хлопець витирав мокре обличчя, відчувши, що сорочка повністю вимокла та й штани майже намокли. Він глянув услід сестрам:
– Дурні!
Заміж Людмила все ж таки вийшла першою. Так вийшло. І хлопець опинився із сусіднього села. Гарний та добрий. І завжди дивиться тільки на неї – на свою кохану Людочку.
Наталка відмовила Вовці Карпухіну, а за півроку вийшла за колишнього однокласника.І більше сестри не мали розбіжностей.
