Марина випадково підслухала розмову чоловіка з якоюсь дівчиною, яку він називав кошеням та кішечкою. Коли Марина різко зайшла до кімнати, він швидко скинув дзвінок.
– З ким розмовляв?
– З колегою. А що?
– А я думала ти ветеренару дзвонив, все якихось кішечок згадував у розмові…
– Тобі здалося.
І вийшов із кімнати. Марина розгублено дивилася йому услід. І що робити? Він має іншу жінку, це очевидно.
А як же їхній шлюб, адже все було добре. Два роки лише живуть. Марина відмінно виглядає, струнка, доглянута, з красивим довгим волоссям. Чоловіки на вулиці голови згортають. Чого йому не вистачає?
Колега, значить… Бреше, напевно, а хоча, може й справді колега. Начебто він казав, що нещодавно прийшла до колективу нова. Потрібно дізнатися, хто така.
– Алло, Надю, привіт. Як справи? Слухай, у вас начебто нова в колективі? Мій казав, що в неї духи шалені. Ти з нею спілкуєшся? Хто така? Не можеш дізнатися, яким парфумом вона користується, тільки не говори про мене, — Марина зателефонувала колегі чоловіка, з якою давно була знайома.
– Привіт, Маріно. Ага, тут у нас зірка нова, Лілія Носкова. Красуня, звичайно. Вся із себе. Худа, як оселедець, наші баби відразу її не злюбили. Та вона й не спілкується ні з ким. Ніс задирає. Тож про духи дізнатися не можу. А справи у мене, як завжди-найкраще!
– Ось як… Вона одружена, цікаво?
– Заміжня, кілька разів бачила його, на машині забирав із роботи. Нормальний чолвік начебто.
– Ну гаразд, рада була побалакати. Бувай.
Ага, красуня, звати Ліля. Треба у соцмережі пошукати.
Марина тут же знайшла її, на ім’я та прізвище, і вказано де працює. Багато постів у профілі. І чоловік є на фото. Симпатичний чоловік.
Зайшла до нього на сторінку. Ріелтор і навіть номер телефону є. Марина зробила скріншот. Про всяк випадок.
За кілька днів Марина збиралася в кіно, вмовила чоловіка сходити на новий фільм, і почула, як він у ванній розмовляв телефоном і назвав ім’я Ліля. Вона підійшла ближче до дверей.
– Лілю, не можу я сьогодні, обіцяв дружині в кіно сходити. Котик, не ображайся, я потім відпрацюю…
Фу… Який мерзотник! Марині було прикро, боляче і гидко одночасно. Знайшов собі красуню, зрадник! Відпрацює він… Цікаво, а чоловік цієї Лілі в курсі, що ходить із гіллястими рогами? Що чужий чоловік “відпрацьовує” із його дружиною? Ні, мабуть. Інакше не терпів би.
А ось Марині треба спіймати на місці злочину чоловіка. Докази потрібні. Вона вигадала план.
– Віталіку, мені треба терміново виїхати на три дні, сестра попросила допомогти з ремонтом.
– І правильно, сестрі треба допомагати! — зрадів чоловік. Очі аж заблищали вогниками в передчутті.
– Вранці й поїду. На роботі домовилась. Пішли в кіно вже, а то запізнимося.
Цілий вечір Віталік був сама люб’язність. Радіє, що дружина з дому звалить, ясна річ. Приведе кицьку додому. Цікаво, а де вони зазвичай зустрічаються? Може квартира є орендована, або в готелях … А тут такий шанс випав привести додому занозу.
Наступного дня Марина зібрала речі у сумку, попрощалася з чоловіком та поїхала на роботу. Добре таки, що у них дві машини.
Після роботи вирушила до мами. Пояснивши свій приїзд сваркою з Віталіком. Охолонути треба. Тож у неї погостює.
Швидко перекушувавши, поїхала додому, залишила машину в сусідньому дворі. Про всяк випадок, щоб ніхто не побачив її. Ага, світло світиться у вікні її квартири. Вдома, отже.
А ось і Ліля власною персоною. Вийшла на балкон. Марина дістала телефон та сфоткала її. І відео зняла. Компромат, так би мовити.
Привів, отже. На їхньому ліжку відпрацьовуватиме…
Як же гидко! Марина відчувала люту ненависть до нього.
Знайшла у телефоні скріншот із номером телефону чоловіка цієї дівчини. Набрала.
– Алло!
– Здрастуйте, Ігоре. Ви не знаєте мене. Але мій чоловік дуже добре знає вашу дружину Лілію. І вони зараз разом, у моїй квартирі.
– Ось як… Називайте адресу!
За десять хвилин Ігор був на місці.
– Ігорю, пропоную підвестися і застукати їх на місці злочину. У мене є ключі від квартири.— Ходімо…
Швидко піднялися на третій поверх. Марина тихенько відчинила ключем квартиру. Тиша. Вони зайшли до передпокою. Марина підійшла до спальні, Ігор за нею. Відчинили двері.
– Ну що, котики та кішечки, трюки відпрацьовуєте? — голосно спитала Марина
Віталік та Ліля розгублено дивилися на них.
– Марино, що відбувається? Що ви тут робите?
– Взагалі, то я додому прийшла. До своєї квартири. А ось ти зараз же викидайся звідси зі своєю обдертою кішкою!
Ліля замоталася в простирадло і кинулася до свого чоловіка.
– Ігоре, вибач! Сама не знаю, що на мене найшло.
Ігор стояв мовчки.
– Ігорю, ходімо на кухню, поки ці паршівці одягаються. Не хочу дивитися на це жалюгідне видовище!
Марина вирішлила зробити міцної кави.
– Марино, що робитимеш? — зі спальні вийшов Віталік, застібаючи ґудзики на сорочці.
– На розлучення подам, звісно. Квартира моя, забереш тільки свою машину та речі. І йди куди хочеш. Хоч у підворіття. До кішок облізлих!
– Не гарячкуй. Я маю право на помилку. Як і всі люди. Навіщо ж одразу розлучатися…
– Іди, га? Чого тут обговорювати. Я не вибачаю таких помилок. Це був твій свідомий вибір!
– Ігорю,любий… Поїхали додому…
Ось і німфа вийшла. Волосся стирчить у різні боки, туш на очах розмазалася. Марині стало смішно! Ось тобі й красуня!
– Лілю… Ти… Нема слів! Забирай речі з моєї квартири та вмотуй! Поки що я не накоїв діл! Зрозуміла мене? На розлучення я подам завтра ж!
Віталік узяв кілька своїх речей із шафи, кинув у спортивну сумку та пішов із Лілею.
– Ну що, товариші рогоносці, я нас вітаю? Ось це ми їх упіймали… Бачив їхні обличчя?
– Як у поганому кіно… Не думав ніколи, що потраплю до такої ситуації! І чого їй не вистачало? Зірок хіба що з неба? Говорила мені мама, що вона покаже ще себе, і точно! Змію пригрів…
Півночі вони розмовляли, виливали душу, і навіть сміялися, згадуючи молодість.
– Мій колега по нещастю, залишайся до ранку, за кермом не поїдеш у такому стані. Постелю на дивані.
Ігор упав на диван і одразу заснув.
Марина з подивом виявила, що їй симпатичний цей чоловік. І засміялася від своїх думок. Де це бачено, вигнала чоловіка і вже думає про іншого.
Треба ж, вона здатна на таке, виявляється … І чоловіка в неї вважай, що вже немає.
Ранок був не таким райдужним. Добре, що була субота, на роботу не треба йти.
Приготувала сніданок, Ігор з апетитом уплітав.
– Слухай, Ігоре, а давай сходимо ввечері кудись? Ми товариші по нещастю, маємо триматися разом!
– А давай! Сподіваюся, Ліля з’їхала із квартири. Їй теж нічого не світить після розлучення! До мами поїде, мабуть. Хоча, хай що хоче робити! Я не пробачаю зради!
– То ж вип’ємо сік за це!
Розвели їх швидко, тому що не було дітей та поділу майна. Марина змінила замки у двері, щоб Віталік не зміг зайти. Речі його зібрала та виставила за двері. Він приїхав і забрав мовчки.
Ліля, як Ігор і думав, перебралася до батьків.
Минуло три місяці.
Марина готувала вечерю на кухні, пролунав дзвінок у двері. Відчинила. На порозі стояв Віталік.
– Маринко, я не можу без тебе … Давай почнемо все спочатку! Вибач! Мені ніхто більше не потрібний!
– Віталіку, йди звідси! Ми ніхто один одному! А взагалі… Хочу сказати тобі дякую! Якби не твій підлий вчинок, то я б ніколи не познайомилася з Ігорем. Він приголомшливий! А ти йди з Богом, ми вечеряти збираємось, ніколи мені!
І зачинила двері перед здивованим колишнім чоловіком!
– Хто там приходив, Маріно?
— Та сусідка віддала борг. Ходімо вечеряти, Ігорю, картопля з м’ясом готові!
Ось так обернулася історія із зрадою. Хтось усе втратив, а хтось навпаки придбав.
