– Мамо,а чому ти заміж не виходиш?-Випалив раптом Олексій.
– Увечері поясню,добре.
Заміжньою Наталя ніколи не була і не особливо прагнула. Так уже вийшло. Вона рано почала жити самостійно, і таке життя її повністю влаштовувало.
Відмінне навчання в інституті, потім цікава робота, успішна, непристойно успішна кар’єра. Настільки успішна, що до тридцяти років вона вже зробила все – і квартиру купила, і світ подивилася, словом, пожила для себе. А вже романи були всілякі – різного ступеня цікавості.
При надії вона була випадково, і нерозумно якось, чи то таблетку забула випити, чи то цикл підвів, але так уже сталося.
Її чоловік зніяковів від новини, що звалилася на нього, щось почав бурмотіти про “не готовий” і “плани”, в які “ось це ось” зовсім не входить. А Наталя раптом зрозуміла, що саме зараз, не раніше і не пізніше, вона має привести у світ дитинку. Рішення вона прийняла спокійно, спокійно дала “не готовому до цього всього” татусеві відставку і пішла в декрет.
Син з’явився якийсь надзвичайно сонячний, із блакитними, блакитнішими за небо, очима, з в’язочками на ручках і ніжках. Енергійний і життєрадісний, він зробив її життя повним, настільки повним, що нікому іншому в цьому житті просто не було місця.
Почалося звичайне життя молодої мами – з безсонними ночами і дитячими хворобами, перший зуб, перший крок, перше слово, дзвінкий сміх і трохи пізніше – нескінченні “чому”.
І ось,у шість років, він ставить це таке дивне “чому”. Чому, чому…
Наталя берегла свій світ, своє житло, свій розмірений, зрозумілий розпорядок, де все було зручно, чисто і затишно.
Звісно, ще до появи Олексія в неї бували в гостях чоловіки, але вже за кілька годин гість починав обтяжувати. Її турбував сам факт, що вона не може робити що хоче. Наприклад, узяти й лягти спати. Просто так, не пояснюючи нічого. Або дивитися по телевізору те, що спаде на думку. І взагалі…
Буде тут ходити, шкарпетки розкидати. Олексію вона розкидати шкарпетки дозволяла. Ні, вона сердилася, і лаялася, але якось не всерйоз.
Наталя чекала з деяким побоюванням іншого запитання. “Де мій тато”, – ось це запитання. Як тут поясниш? “Я зустрічалася з чоловіком, дізналася про тебе, він злякався і втік, а ми залишилися”?
Звучить так, ніби він, батько, козел якийсь. Але ж це не так. Обидва були дорослими людьми, планів серйозних не будували, до сімейного життя не прагнули. Він – вільний чоловік із власними планами. Вона – далеко не соплива старшокласниця, що залишилася з пузом перед самим випускним. І тут не так усе просто.
Але такого запитання не було. Було про “заміж”. Що це таке, взагалі?
Їм було добре удвох, і ніхто особливо не був потрібен. Навіщо?
Увечері Наталя так усе й пояснила.
– Не хочу заміж, і все. Мені добре жити ось так, як зараз. Ти краще скажи, чому тебе це турбує. Тобі навіщо мене заміж віддавати закортіло?
– Ну мамо. Ось у нас тата немає. Але це нічого. У моїх друзів багато в кого немає, і ніхто не скаржиться. Тільки у всіх моїх друзів мами заміж хочуть, і постійно виходять. За кого попало.
– Тааааак. Це ти звідки знаєш?
– Розповідали, – ухилився Олексій від прямої відповіді.
– І як це – за кого попало?
– Ну там, злі дядьки всякі, або гулящі. Або які працювати не вміють.
– Ну і навіщо мені такий чоловік?
– А тобі такий не потрібен. Тобі потрібен хороший. Ти красива, добра, розумна і весела завжди. Не те, що тітка Таня, – Олексій поморщився, згадавши якусь тітку Таню. Може, маму приятеля, яка “виходить заміж за кого попало”.
– Тобі, мамо, потрібен хороший чоловік. А то ж я виросту, і поїду далеко-далеко. А ти одна залишишся, у старості.
– Ти що це, мене кинеш?
– Ні, звісно. Просто тітка Таня Ігорку так завжди каже, коли заміж виходить.
Ясно, все-таки є якийсь Ігорьок, і звідси такий сир-бор у голові в Олексія.
– Я не знаю, мамо. Але мені здається, чоловік хороший нам би не завадив.
Ця розмова засіла в голові в Наталії. Здається – подумаєш, дитина, хіба мало які фантазії в неї в голові. Але Наталя одного разу для себе вирішила, що все, що в її дитини в голові – серйозно. Це для неї – ну немає чоловіка, і немає. А він – хлопчик. Йому потрібне чоловіче спілкування. Старший товариш. Співрозмовник. Наставник. Приклад.
Як це буває у хлопчиків? Невідомо. Наталя не хлопчик, це вже точно. І їй не зрозуміти. Але виходити заміж, щоб у дитини був батько, це ж… маячня.
І все ж, волею-неволею, вона почала приміряти на знайомих чоловіків, переважно колег, цю роль. Ніхто, природно, ніяк не підходив. То мямля, то проноза, то пузо товсте, то сорочка м’ята. Дедлайнів би навчилися дотримуватися, яке батьківство.
Минуло місяці три.
Одного разу Наталя забирала сина з басейну – Олексій займався плаванням. Він надзвичайно радісно плюхнувся на заднє сидіння авто, і заявив:
– Усе, я знайшов!
– Що знайшов? – діловито поцікавилася Наталя. Настрій був гарний. Її команда вкотре виграла важливий тендер, і вона передчувала отримання законних привітань, премії та інших бонусів найближчими днями. Звісно, не обійтися без заздрощів і перешіптувань деяких колег, ну так… не звикати.
– Чоловіка тобі знайшов.
Обличчя Олексія було сяючим і захопленим, ніби він теж виграв якийсь, свій власний, тендер.
– Хм. І хто ж твій обранець?
– Наш тренер! – переможно заявив син.
О, Боже. Тільки цього не вистачало. У мріях своїх Олексій вже видав Наталю заміж за молодого, надто красивого тренера – і як же складно буде його розчаровувати.
– Мамо, ти не розумієш. Він хороший. Він не вживає, це точно. Він же на спорті. У нього немає дружини. Я все дізнався. Гроші він заробляє нормально, бо ти на плавання купу грошей витрачаєш. Сама казала. А в нього, – Олексій зробив багатозначну паузу, – три дитячих групи, чотири юнацьких і три дорослих! Він майстер спорту, так-так! Не смійся! І сильний, і добрий. і машина в нього здорова, не те що твоя…
Наталя реготала. Ні, це правда, весело.
– Машина, це, звісно, аргумент, – з удаваною серйозністю зазначила вона, – потрібно подумати! – і вона знову зареготала.
– Мамо, ну мамо. Ну, ти йому подобаєшся. Він весь час запитує про тебе всяке.
– Це яке?
– Де мій батько, і заміжня ти чи ні. Я кажу – немає в мене ніякого батька, а мамі чоловік не потрібен, їй і так добре. Зі мною. Коротше, ти з ним підеш на побачення. Я домовився.
– Сину, – Наталя несподівано посерйознішала, – ти хочеш мені щастя, дякую. Але є речі, які запланувати неможливо. Вони просто трапляються, або ні.
– Ось цього я і боюся, – так само серйозно відповів Олексій, – Трапиться якесь… непорозуміння.
Наталя припаркувала машину біля будинку, і вони піднялися із сином у квартиру. Він був явно засмучений.
Задзвонив мобільний Олексія.
– Так, Олеже Юрійовичу, – серйозно, і навіть якось басом відповів він.
Що? Олег Юрійович? Тренер? Ось що за новини?
– Так, Олегу Юрійовичу, вона вже зняла чоботи і може з вами поговорити, – він упевненим жестом простягнув матері слухавку.
– Алло?
Наталя сторопіла від несподіванки, звісно, але відповісти довелося.
– Наталю Володимирівно, добрий вечір, – низький і впевнений голос у слухавці викликав довіру, – Це пролунає дивно, але я запрошую вас з Олексієм у вихідні в кіно. Якщо Ви, звісно, не зайняті.
– Вибачте… Це якось дуже несподівано.
– Не турбуйтеся. Ми просто сходимо в кіно. Я не доставлю вам жодних неприємностей. Якщо що, Олексій вас захистить.
– Справді? Це як?
– У мене з ним була чоловіча розмова. Він попередив: якщо я почну вживати міцне, або тягнути з вас гроші, або ще якось вас ображу, він мене втопить. У басейні.Спеціально для сайту Stories
– Хм. Це змінює справу. Якщо тільки в кіно…
Справді, Наталя сто років нікуди не вибиралися з Олексієм… і тренер начебто не зовсім уже… чужий.
– У вас абсолютно особливий, дивовижний син. Мені не терпиться познайомитися ближче з його мамою. У суботу, о п’ятій, я заїду? Вийшли нові Трансформери.
– Так, мабуть. Олексій їх любить.
– Ось і домовилися.
Наталя натиснула відбій і жартівливо стукнула телефоном по русявій маківці. Його очі сяяли.
– Який ти…
– Який?
Особливий, дивовижний син. Але вголос не сказала. Нічого. А то подивися-но, знахабнів.
Після прогулянки в кіно,якось стрімко розпочався роман Наталії з тренером, Олексій розумів,що скоро мама вийде заміж за справді хорошого чоловіка.Спеціально для сайту Stories
