– Олено, ти загалом це… Вибач мені. Іду я від тебе, Олено! Отак… Тільки давай без образ, гаразд? Дітям я допомагатиму. Ти не думай, що мені на них байдуже. Це не так! Я Євгена з Єгором люблю, сама знаєш… Ну от якось так, Олено.
Жінка незрозуміло подивилася на чоловіка. Їй було зовсім не зрозуміло, жартує він чи говорить серйозно. Про всяк випадок вона подумки згадала сьогоднішню дату. Ні. Сьогодні явно не перше квітня, а це означає, що, швидше за все, Валера говорить серйозно, але якщо це так, то з чого це раптом, він вирішив піти з родини?
– Валерію , – Олена впритул подивилася на чоловіка, – Якщо це жарт, то страшенно дурний! А якщо ні… То боюсь спитати, що не так? Куди ти зібрався?
Валерій тяжко зітхнув.
Олена завжди була такою… Не жіночною чи що…
За десять років життя з нею Валерій жодного разу не бачив того, щоб дружина плакала.
Завжди, у всіх ситуаціях, Олена залишалася холоднокровною і твердою наче скеля, а Валерію хотілося щоб дружина, хоч іноді, поскаржилася, уткнулася йому в плече, поплакала, але Олені всі ці жіночі слабкості були недоступні.
Через це Валерій завжди вважав себе якимось неповноцінним, несправжнім…
Кілька разів він намагався поговорити з Оленою, переконати її, що не треба все звалювати на плечі, але вона ніби його не чула і не бачила.
В останній рік чоловік все гостріше відчував свою непотрібність.
Йому здавалося, що Олена його зовсім не цінує і ставиться до нього як до якоїсь речі. Потрібна, але не така вже цінна…
Саме на той час у його житті з’явилася Ірина.
Він познайомився з нею у школі, куди прийшов за сином першокласником.
Ірина прийшла туди за донькою, але хлопців затримали та батькам довелося їх чекати.
Валерій одразу помітив жінку і, несподівано для самого себе, завів з нею розмову про щось зовсім неважливе.
Ірина розмову легко підтримала, а за десять хвилин Валерію здавалося, що вони знайомі все життя.
Потім було кілька незначних зустрічей, після яких Валерій зрозумів, що Ірина йому глибоко не байдужа.
Трохи пізніше Валерій вирішив зізнатися Ірині у своїх почуттях і на його подив та відповіла йому взаємністю.
Після цього Валерій твердо вирішив піти від Олени, але сказати їй про це було вище за його сили.
Кілька місяців він метався між Оленою та Іриною і ось сьогодні нарешті зважився їй все розповісти…Валерій чекав будь-чого, але тільки не такого погляду дружини, яким вона дивилася на нього зараз.
Холодного і пихатого…
Так. Зовні Олена залишалася спокійною, але це було лише зовні.
Вона дивилася на Валерія і не могла збагнути, що вона зробила не так.
Все їхнє спільне життя вона намагалася допомагати чоловікові. Не лити сльози йому в плече, а бути справжньою підтримкою і опорою.
Тільки вона знала як часом їй було важко, але вона трималася. Заради сім’ї. Заради чоловіка та дітей…
– Валерій, – Олена запитливо подивилася на чоловіка, – Ти можеш мені пояснити, що трапилося? Якщо чесно, я нічого не розумію!
І тут Валерія понесло…
Він сказав Олені все, що він про неї думає. Розповів їй про те яка чудова Ірина і як сильно вона відрізняється від неї.
Олена вислухала мовчки.
– Ну, по-перше, десять років я зовсім не помічала, що тобі щось не подобається. По-друге, коли ти, наприклад, втратив роботу, я не дорікнула тебе жодним словом, а просто знайшла для себе додатковий підробіток. По-третє, коли ти нудився і стресував я витягувала тебе звідти всіма правдами та неправдами. Ну і по-четверте, якби ти сказав мені про те, що я, як дружина, тебе не влаштовую, то твої сумки давно б стояли зібраними і готовими до переїзду!
Валерій вислухав дружину з ледь прихованим роздратуванням.
– Ось! Про це я й казав! Ти мене ніколи не розуміла і не зрозумієш! Знаєш, Олено? Ірина-справжня жінка, а ти… Ти підробка!
Олена посміхнулася.
Вона встала і спокійно вийшла з кухні, де й відбувалася вся ця розмова.
Повернулася вона вже з валізою, яка належала її чоловікові.
– Ось, Валерію, це твої речі. Решту забереш завтра, коли діти будуть у школі. Не хочу, щоби вони це бачили.
Валерій хотів щось сказати, але не став.
Схопив чемодан і вийшов із квартири…
Олена залишилася наодинці.
Вона знесилена сіла в крісло, затулила обличчя руками і беззвучно заплакала.
Сильна жінка…Олена себе такою не вважала…
Минуло три місяці.
Валерій жив у Ірини, але з кожним днем все більше розумів, що вона зовсім не така, якою здалася йому спочатку.
Щодня, з самого ранку, Ірина навантажувала Валерія якимись проблемами, а вечорами було ще гірше.
Такого ритму він зовсім не очікував і все частіше і частіше почав замислюватися про те, що минуле його життя було не таким уже й поганим.
Він часто бачився з дітьми, але Олену з того дня не бачив жодного разу.
Зазвичай він під’їжджав до будинку і Євген з Єгором виходили до нього. Вони проводили разом якийсь час, а потім Валерій привозив їх додому.
Олена не вийшла жодного разу. Вона зустрічала дітей у під’їзді. Бачитися з Валерієм у неї не було жодного бажання…
Як би там не було, але Валерій вирішив, що б там не стало побачиться з Оленою.
Пояснити їй все, якщо потрібно вибачитися, але взагалі-то Валерій вважав, що Олена буде дуже рада поверненню чоловіка додому.
Однак, все виявилося зовсім не так, як він вирішив.
Олена, яку він чекав там де вона працювала, після душевної промови про те, що він збирається повернутися додому, дивно посміхнулася, чим привела Валерія у ступор.
– Знаєш, Валерію, – Олена багатозначно подивилася на чоловіка, – Я ось, що подумала. Не може бути у сім’ї дві жінки, а в нас саме так і відбувалося. Чоловіка не було, а дві жінки були. Ось ти сказав, що я підробка. Ні, Валерію. Це ти підробка. Тому знаєш… Ти мав рацію! Нам не треба бути разом. Нам краще ось так. Як зараз!
Олена розвернулася і пішла у бік будинку.Вона більше жодного разу не обернулася…
А Валерій?
Він зрозумів, що Олена більше ніколи не прийме його у своє життя.Бо вона така…
Сильна жінка, яку він не вартий.
