У першому класі вчителька задала питання: «Що можна встигнути за одну хвилину?» Ми пішли додому спантеличені, і думки розділилися. Мама сказала, що за цей час вона зможе пересадити герань, посмажити млинець, нафарбувати одне око і зварити каву. Папа пообіцяв забити гол, присісти двадцять разів і з’їсти млинець, який посмажила мама:
– Ну а якщо серйозно, то за одну хвилину можна змінити все своє життя.
Я тоді його не зрозуміла. Фиркнула і повернулася до прописів. Адже хвилина – це тьху. Пустишка.
Сьогодні я робила нову вправу на трицепс. Тренер, довгонога дівчина з бразильською попою, невимушено сказала: «Ируся, все добре, залишилася одна хвилина». Я кивнула, і ця хвилина видалася мені вічністю, хоча вона була така ж, як і попередня. Як і вчорашні сто хвилин, витрачені на перегляд серіалу.
Ще студенткою в автобусі я підслухала розмову двох жінок. Одна плакала, а друга її втішала:
– Скільки років пройшло після смерті чоловіка?
Жінка поправила темну хустку і похитала головою:
– Вісім, а здається, як вчора.
Пам’ятаю, як моя однокласниця проводжала хлопця в армію. Вони прощалися на пероні, і він жарко цілував її коротко обстрижену верхівку:
– Не переживай! Це всього лише якийсь рік. Пролетить, і оком не встигнеш моргнути.
Вона подивилася на нього, як на інопланетянина, і вимовила: «Який ще рік, коли кожна хвилина довжиною в кілометр?»
Найчастіше вони йдуть непоміченими. Десять хвилин на перекур, тридцять на балаканину по телефону, п’ятдесят на комп’ютерну гру, сто двадцять на перегляд новин та п’ятсот на соціальні мережі. Ми профукуємо їх, не замислюючись, а потім наближається вирішальна, навіть фатальна переоцінка цінностей. Не вистачило кисню в балоні, щоб спливти, секунди – щоб вибачитися, вдиху – щоб надихатися про запас і погляду – щоб втішитися.
Всього одна хвилина, 72 удари серця, 58 злетівших літаків і 258 народжених дітей. 10 мільйонів викурених сигарет і 116 весіль. 20 вдихів і видихів і стільки ж можливостей щось змінити в своєму житті. Саме зараз. В цю саму хвилину.
