Нещодавно я вирішила остаточно припинити спілкування зі своєю матір’ю. І не відчуваю у зв’язку з цим ні сорому, ні провини, ні досади. Я впевнена, що вона не до кінця виконала свої батьківські обов’язки.
Тому й не вважаю себе зобов’язаною тепер справлятися про стан її справ. А тим більше дбати про неї в старості. У випускному класі я дізналася, що платити за моє подальше навчання в університеті ніхто не збирається.
Тоді мама заявила, що вже достатньо для мене зробила. Мовляв, тепер я вже доросла і сама можу вирішувати свої проблеми. Порадила мені знайти роботу, якщо я хочу піти в університет.
Що ж, послухала материнську пораду. Поки всі мої однокласники безтурботно складали вступні іспити і готувалися до бурхливого університетського життя, я не покладаючи рук працювала, щоб зібрати гроші на навчання.
Звичайно, я досягла свого. Але образа на матір так глибоко засіла всередині, що я з того часу ні бачитися зайвий раз, ні телефонувати їй не хотіла. І все ж таки ми підтримували зв’язок.
Але днями я дізналася, що така сама історія повторюється з моїм молодшим братом. Причому дізналася про це не від нього, а від матері. Вона сама зателефонувала і сподівалася, що я підтримаю її у прагненні зробити його самостійним. Але я абсолютно точно не збиралася цього робити.
Це стало останньою краплею у чаші мого терпіння. Ця ситуація мене так розлютила, що я негайно висловила мамі все, що думаю з цього приводу. Все, що збиралося в душі кілька років, тут же вилилося у слова.
Не приховую, в деяких виразах я була надто різка. Мама, ясна річ, образилася на мене. Втім, про сказане я не шкодую. Хоч мені й вдалося впоратися з усіма проблемами однією, давалося мені це дуже важко.
Найприкріше навіть не те, що мама не оплатила моє навчання. А те, що вона не усвідомила своєї неправоти і тепер історія повторюється заново вже з моїм братом. І річ не в тому, що немає грошей. Вона просто не хоче цього робити.
Мама завжди мала достатньо грошей не тільки на необхідне, а й на особисті капризи. А ось наші з братом бажання до уваги ніколи не бралися. Що ж, мабуть, марно щось їй доводити. Я постараюсь допомогти братові, але вчинок матері ніколи зрозуміти не зможу.
