Село було старе, на дорогах жахливий бруд і машина Олени забуксувала, не доїхавши до будинку бабусі Наталі.
– І навіщо я взагалі з тобою поїхала, не вірю я ніяким бабусям, – злилася Олена.
Але їй все ж вдалося з’їхати на порослий сухою травою край дороги і там зупинитися.
Подруги ледве вилізли з машини, намагаючись ступати чистими кросівками не в бруд, а хоча б там, де були іржаві осінні прогалини трави, присипані різнокольоровим мокрим листям.
– Ти б хоч попередила, що тут така багнюка, і треба брати гумові чоботи, – бурчала Олена, а Наталя виправдовувалася.
– Та я у бабусі зазвичай влітку гостювала, або взимку їздили з батьками, а в таку погоду вперше.
Але тут виглянуло сонце і відразу все навколо змінилося.
Строкаті бордові та жовто-бурі листя ще не опали з дерев і розфарбували все навколо яскравими фарбами.
А будинок бабусі Наталі засяяв чистими вікнами, двері його відразу відчинилися, і на ґанок вийшла Надія Степанівна в накинутій поспіхом хустці і ватнику.
– У віконце вас побачила, краєчком, краєчком йдіть, я вам калоші приготувала, які дівчатка хороші до бабусі приїхали, – весь час примовляла вона, поки вони йшли до її будинку.
На ґанку бабуся обійняла обох,
– Ну що, пішли чай пити з млинцями, ви ж до бабусі приїхали!
Олена хотіла відмовитися, але поглянула на підсмажені тонкі млинці, густу сметану, малинове варення, і апетит переміг. А млинці з м’ясом взагалі були казкові, не те, що покупні…
– Ну, що сталося, ви чого приїхали? Адже не просто так до бабусі Галі по багнюці тягнулися? Може моя Наталка нарешті заміж зібралася і поворожити захотіла? – запитала їх Надія Степанівна, коли вони млинці її із задоволенням перепробували.
– Ні, це я розлучитися хочу, але… загалом не знаю, як мені і вчинити, ось Наталя мене і вмовила до вашої знаменитої бабусі сільської з’їздити, – неохоче відповіла Олена.
Наталя ж робила бабусі знаки, щоб та далі не розпитувала, але Надія Степанівна немов їх і не помічала.
– Вже розлучитися? Моя Наталя ще заміж не вийшла, а ти, Оленко, вже й розлучатися надумала, що ж так? А одружені ви давно? І що, погано живете чи, може, твій вживає?
– Після школи одружилися, вже майже дванадцять років, – неохоче відповіла Олена.
– Бабусю, ну досить її розпитувати, – не витримала нарешті Наталя.
– І це правда, – погодилася відразу Надія Степанівна. – Я вас добре зустріла і нагодувала, і розпитала, а тепер час і відпочити. Ось вам ватники, а на ґанку – калоші стоять. Сьогодні відпочиньте, а завтра рано вранці прямо до баби Галі йдіть, вона тільки зранку приймає, стара зовсім стала, дуже втомлюється.
Я для неї печива м’якого спеціально напекла, як вона любить, а грошей вона не бере, ні до чого каже вже…
Після смачних млинців подруги в квітчастих ватниках і калошах вийшли на ґанок.
Восени сонце сідає рано, а захід був небувалий, немов художник пензлем намалював різні кольори по небу, щоб душа раділа.
Незвичайний красивий захід обіцяв щось хороше.
Навіть Олена вже не хмурилася, у неї на душі несподівано стало тепло і спокійно. А всі проблеми залишилися десь далеко-далеко…
Вранці подруги встали рано, і не снідаючи пішки пішли до бабусі Галі.
Надія Степанівна сказала, що треба йти натщесерце і тільки пішки, так що калоші стали в нагоді…
Будинок бабусі Галі був на іншому кінці села, ближче до лісу, такий же старий, як і вона сама. А сама вона вже сиділа на ґанку, немов знала, що до неї прийдуть гості, і вже їх зустрічала.
– Чекаю на тебе, другий день вже чекаю, – вказавши на Олену, прошепотіла старенька і повела їх до будинку.
– Це твоя бабуся її попередила? – тихо запитала Олена подругу.
– Та ти що, ні звичайно, у Галі й телефону немає, – так само тихо їй прошепотіла у відповідь Наталя…
У сінях було тепло і пахло суницею, а на стіні сушилися пучки якихось трав. В іншому це був звичайний сільський будинок, хоч і старий, але не старезний, і дуже затишний…
Бабуся Галя провела їх через зал у невелику кімнату з вікном з кольорового скла. Через це в кімнаті була м’яка напівтемрява і ніщо не відволікало від бесіди.
Наталя хотіла залишитися в залі, але бабуся Галя лише запитала у Олени:
– Одна хочеш бути чи з нею?
– Краще з нею, – посміхнулася Олена, їй у бабусі Галі подобалося, але вона все ще не вірила в якісь незвичайні її здібності, які допоможуть Олені прийняти рішення.
– Пийте чай суничний з лісовими травами, та мене не перебивайте, а я говоритиму, – немов наказала їм Галя, і обидві слухняно взяли темні товсті чашки з ароматним чаєм…
– Бачу, навіщо ти прийшла, чоловіком ти незадоволена.
Галя сіла в глибоке старовинне крісло, вказала на Олену і напівприкрила очі.
– Ви одружилися рано, тільки школу закінчили, з великого кохання, ще не розуміючи, що ви різні.
Дочку незабаром народили красиву, біленьку. Вчилися обоє, працювали, а батьки вам допомагали в усьому. Дорослішали, і раптом ти зрозуміла, що сама ти швидка, рішуча, а твій чоловік – повільний тугодум. Ти хочеш все відразу, і п’яте, і десяте, а він проти. І ти вирішила, що ви не підходите одне одному, так?
Олена мовчки кивнула, від тихої напівтемряви і трав’яного чаю вона розслабилася, говорити не хотілося…
– Але любов у вас сильна, і ти спочатку намагалася його під себе переробити, про розлучення навіть і не думала. Але час минав, а нічого не змінювалося, ти хочеш кудись поїхати і він з тобою їздив теж, але іншим разом раптом різко відмовляється і всі плани псує, так?
І ти почала замислюватися, що з ним ти не живеш як хочеш, вирішила, що помилилася в ньому, так?
Олена знову кивнула, подумки дивуючись, звідки Галя все це знає? Або може просто вигадала, і збіглося, адже у багатьох так само…
– А рік тому ти сильно захворіла, думала, що твій чоловік, як справжній чоловік, візьме всі турботи на себе, а він розкис і зробив вигляд, що теж хворий, лежав у ліжку і навіть почав тебе дратувати, так?
Олена знову кивнула, а в її очах промайнуло здивування.
Занадто багато збігів, прямо точно все про неї, вже навіть цікаво, що ж вона Олені порадить, адже Галя всім дає пораду в кінці бесіди…
– Тобі ніяк не можна з ним розлучатися, якщо хочеш живою залишитися! – раптом голосно сказала Галя і навіть встала з крісла.
– Тобі пощастило зустріти свою справжню половинку, справжнє світле кохання! Якби не він, ти б уже тричі на той саіт пішла, у тебе це на лінії долі зазначено.
Перший раз, коли народжувала і лікарі ледь не пропустили дещо, а твій чоловік був присутній і покликав їх.
Другий – коли в одну поїздку він відмовився їхати і тебе відрадив, ви б усією сім’єю тоді не вижили.
А третій – коли хворіла рік тому, чоловік твій хворобу твою на себе взяв, він для тебе на все готовий, але не розрахував, взяв занадто багато, та сам ледь витягнув, а ти тому так швидко і одужала.
Він любить тебе, та й ти його, а то б не сумнівалася і до мене не їхала. А як багато хто просто б з ним розбіглися і все.
Не слухай нікого, хто говорить про те, що повинен кожен чоловік робити і про його особистісний ріст. Вони нічого не знають про справжнє кохання, бережи свою сім’ю і будеш щаслива з ним довго-довго… .
Від бабусі Галі Олена і Наталя йшли натхненні і якісь ніби очищені від поганих думок.
Олена раптом зрозуміла, як вона сумує за Славком і донькою, два дні його і доньку Ганнусю не бачила. Її немов добра чарівниця зачарувала, і Олена була сповнена любові до чоловіка, як і раніше.
Наталя ж сміялася:
– Олено, а ти чула, що Галя мені сказала, коли я їй бабусине печива передала? А ти, каже, онука Надії, теж не дарма сюди приїхала. Тут твій наречений живе поруч, ти з ним скоро зустрінешся…
І обидві весело розсміялися.
Наступного ранку Наталя і Олена поїхали, але поки добиралися по ґрунтовці до траси – знову потрапили в багнюку, і машина Олени знову забуксувала і загрузла.
– Ну що, витягнути вас? – почули вони приємний голос. І не помітили, як приємний молодий чоловік на позашляховику зупинився біля них.
Кирило не відразу, але витягнув машину Олени. Сам весь брудний, Наталя дала йому вологі серветки, сама теж у багнюці.
А він і питає:
– Наталю, а може ми зустрінемося в іншій обстановці? Можна твій номер телефону?
Виявилося, Кирило теж до діда і бабусі в сусіднє село їздив допомагати.
Ось вони і зустрілися…
Навесні відіграли весілля Наталі з Кирилом, прямо на вулиці в бабусиному дворі, коли яблуні цвіли і дурманили голову своєю красою.
Олена з чоловіком і донькою теж на їхньому весіллі були, хоча Олена і була вже при надії, сина вони чекають…
Хотіли покликати Галю на весілля, але бабуся Надя сказала, що та не піде, вона не ходить туди, де шумно.
Тому й живе так довго і ніхто навіть не знає, скільки їй років насправді…
Спеціально для сайту Stories
