Вечеря вже добігала кінця, коли Анна ризикнула розповісти чоловікові про те, що її давно хвилює, і про що вона досі не наважувалася поговорити.
— А твоя мама, Андрію, щодня обзиває і принижує мене, — ніби між іншим заявила Анна і сміливо подивилася на свекруху.
— Чому ви так на мене дивитеся, Ольга Богданівна? Скажете, що це не так? Скажете, що такого не було? А як погрожували мені, теж забули? Не було, скажете?
Анна подивилася на чоловіка.
— Коли тебе немає, Андрію, твоя мама постійно погрожує мені. Каже мені гидоти, навіть коли я в ванній або в туалеті. Підходить до самих дверей і каже.
А вчора вона сказала, що коли-небудь я засну і не прокинуся. І мріє, щоб я якнайшвидше зникла не тільки з вашої квартири, але з її і твого, Андрію, життя. Вона сама мені про це говорила.
Анна знову сміливо поглянула на свекруху.
— Що? Скажете, що і цього не говорили? А як штовхнули позавчора, теж не пам’ятаєте? Кулаком в бік. Коли проходили повз і нібито спіткнулися. Ви мені ледь ребро тоді не пошкодили, Ольга Богданівна. Ось, подивися, Андрію.
Анна показала чоловікові свій бік.
— А якщо я дитину чекаю? — продовжувала Анна. — Не думали про це? Або через нелюбов до мене, ви готові жертвувати всім? Навіть здоров’ям своїх майбутніх онуків і їхньої матері? А може, навпаки? Га? І ви зробили це навмисно? Щоб у мене не було дітей?
— А ти чекаєш дитину? — злякано запитав Андрій.
— Не знаю. А чому ні? Все може бути. Правильно? Адже ми хочемо дітей і все для цього робимо. Може, і чекаю! Я зараз не про це, а про твою маму. Про вас, Ольго Богданівно. За що ви мене так не любите?
Ольга зрозуміла, що зараз саме час піти з кухні.
«Пора втекти, — подумала вона, — але зробити це потрібно красиво. Щоб усім стало ясно, як я ображена, скривджена. І що мені недобре. Треба подумати про щось сумне. Про що б подумати? А — ось! Придумала! Вчора в серіалі головна героїня посварилася з коханим. Нещасна жінка. Мені її дуже шкода. Аж до сліз».
Очі Ольги почали поступово зволожуватися. Коли вони достатньо наповнилися сльозами, Ольга з подивом подивилася спочатку на невістку, потім на сина. Зробила вигляд, що хоче щось сказати, але передумала, бо не знайшла сил.
Після цього вона сумно посміхнулася, встала з-за столу і, трохи хитнувшись, слабкою ходою, спираючись на стіну і меблі, вийшла з кухні, тихо прикривши за собою двері.
— Мамо! — простягаючи руки, крикнув їй услід Андрій.
Але було пізно. Ольга вже зачиняла за собою двері.
«На мою думку, я вийшла красиво, — весело подумала свекруха, — шкода тільки, що не бачила їхніх облич. Але я можу це собі уявити.
Я їй, бачите, кажу гидоти, коли вона в туалеті або у ванній. Ну, кажу! І що? А хто тобі повірить, що я кажу? У тому-то й справа, що ніхто. Тому що в таке повірити дуже важко. Таке навіть уявити важко, а не те що повірити.
Смішна, чесне слово. Знайшла, кому скаржитися. Моєму синові. Невже вона серйозно вважає, що хоч якийсь син повірить, що його мати здатна стояти біля дверей туалету і говорити своїй невістці гидоти? Ні, вона не смішна. Вона просто не в собі».
Відійшовши від кухні на кілька кроків, Ольга посміхнулася, розвернулася і, радісно потираючи руки, тихенько навшпиньках повернулася до зачинених дверей кухні і стала слухати. Щаслива посмішка сяяла на її задоволеному обличчі.
— Ось навіщо ти так, Анна? — суворо вимовив Андрій.
— Що «навіщо»? — уточнила Анна.
— Навіщо ти наговорюєш на мою маму? Я ж знаю, що моя мама на таке не здатна. І я не розумію, навіщо ти так чиниш. Адже вона до тебе з усією душею. Дозволила нам жити в її квартирі, поки на свою не накопичимо. Надала в наше розпорядження найбільшу кімнату. А сама тулиться в маленькій!
— Її кімната всього на один метр менше нашої.
— І що? Адже менше. Наша — 18, а її — 17 метрів.
— Менша, — погодилася Анна. — Але її кімната в 17 метрів із заскленою шестиметровою лоджією. І того 23 метри. Тож не треба говорити, що її кімната менша.
— А ще, нам з тобою не треба було холодильник купувати? Бо мама виділила нам цілу полицю у своєму холодильнику. І цілу шухляду в морозильній камері. І в результаті ми змогли заощадити купу грошей і відкласти їх на купівлю квартири. Це, на твою думку, нічого не варте?
— Та краще б ми свій холодильник купили. А квартиру винаймали. А то доводиться тепер і на себе, і на неї їжу купувати. Це як? Нормально, на твою думку?
— Тобі не соромно таке говорити, Анна? Ти повинна перед мамою вибачитися.
«Так її, синку, так, — радісно думала Ольга, — дивись, що вигадала. Мати з сином вирішила посварити. Не вийде. А жити у своїй квартирі я тобі дозволила тільки з однієї причини. Щоб ти завжди була поруч. Так мені легше псувати тобі життя. А не пусти я тебе в свою квартиру, і що тоді? Ви б просто орендуваду іншу. І ніяких методів проти тебе у мене тоді не було б. Хіба можна ж до вас щоразу їздити в гості без запрошення?
Хоча, в гості, звичайно, можна. Але тут є ризик. Раптом ти мене перестанеш пускати. А тут я господиня, і ти у мене завжди перед очима. І живу я за ваш рахунок. Квартиру і їжу ви мені оплачуєте.
І сина мого ти ні в чому не переконаєш. Тому що в ту жахливу правду, яку ти йому говориш, нормальна людина просто не зможе повірити. А мій Андрій — нормальний.
І виходить, дорога невістка, що? Твоє слово проти мого, ось що виходить! І доведеться тобі переді мною вибачитися.
Ех, ти, наївна. Куди тобі проти мене. Щоб зі мною змагатися, тобі хитрості не вистачить. Спочатку проживи скільки я, тоді, може, і навчишся. І то навряд чи. З твоєю прямолінійністю».
— А твоя мама попереджала, що ти мені не повіриш, — сказала Анна.
— Не смій! — закричав Андрій. — Так говорити про мою маму! Зараз же йди і вибачся перед нею.
— Ну, тебе, — тихо відповіла Анна, підвелася з-за столу і вийшла.
Ольга вчасно встигла відбігти від дверей.
— Ну, що, раді, мабуть? — запитала Анна, проходячи повз свекруху.
— Ну, навіщо ти так, донечко, — голосно і ласкаво сказала Ольга і боляче штовхнула Анну кулаком у спину.
Повернувшись на кухню, Ольга подивилася на сина.
— Я нічого такого не робила і не говорила, синку, — сказала вона, — ти мені віриш?
— Вірю, мамо, — відповів Андрій. — Ти не звертай на Анну уваги. Я впевнений, що вона це не зі зла наговорила. Просто… У неї, напевно, на роботі щось сталося. Тому й відчуває душевне напруження. Ось вона й чудить. Взагалі-то вона хороша. І я кохаю її.
— Та я й не ображаюся, синку, — промовила Ольга. — Я ж усе розумію. І правильно ти кажеш, у неї, напевно, з роботою не все гаразд. Ось вона й наговорила зайвого. А так вона хороша жінка.
Правда, її би фахівцю показати не завадило. А то що ж далі буде? Кого ж вона нам на світ приведе? Подумай, синку. Та й боюся я з нею один на один у квартирі залишатися. У нас же тут і ножі, і виделки. Може, їх сховати? Га? Синку? Ти як думаєш?
— Ножі і виделки?
— Про всяк випадок. А то… Хто її знає. Я вже серйозно боюся до неї спиною повертатися.
— Навіть не знаю. А як же ми без ножів і виделок будемо, якщо сховаємо їх?
— Теж вірно, — сумно зітхнувши, промовила Ольга. — Ніяк. Гаразд. Я якось потерплю. Буду обережною. Але, в будь-якому випадку, знай, що я люблю вас обох, а її до того ж ще й дуже шкодую. Але фахівцю її варто показати.
Ольга зробила собі ще чай і бутерброд з шинкою і сиром. Підморгнула синові і почала їсти.
— Скоро Новий рік, — сказала вона. — Треба подумати, як його святкуватимемо. Я складу список, що потрібно приготувати. Передаси потім Анні. Домовилися?
Андрій з радістю погодився. Він був щасливий, що мама так швидко прощає образи і тепер ні на кого не сердиться.
«Це ж треба, — думав він, — її жорстоко і незаслужено образили, а вона… Продовжує спокійно жити, як ні в чому не бувало. Яким же добрим серцем потрібно володіти, щоб ось так просто не тримати зла і легко прощати образи? Вражаюче. Як же я хочу, щоб моя Анна хоч трішки була схожа на мою маму».
А Анна в цей час вже хотіла збирати речі і йти. Але стрималася.
«Спочатку потрібно зробити так, — подумала Анна, — щоб Андрій переконався, що я його не обманюю. А після можна і йти.
Треба щось придумати, щоб Андрій сам почув, як його мама зі мною розмовляє, коли його немає вдома. Але як це зробити? А що якщо записати її слова на диктофон, а потім дати послухати Андрію? Точно. Так і зроблю».
У Анни відразу піднявся настрій. І вона не тільки повернулася на кухню, але й вибачилася перед свекрухою.
— Вибачте, Ольго Богданівно, була не права, — сказала Анна. — Погарячкувала. Ще молода. Тому й вийшла за межі дозволеного.
Анна сіла за стіл, налила собі чаю і зробила собі бутерброд з сиром, шпротами і зеленню.
— Може, і справді, дитину чекаю? — продовжувала вона, відкушуючи бутерброд і роблячи ковток чаю. — Га? Ольга Богданівна? Як? Таке можливо? Ви, коли Андрія чекали, напевно, теж зі свекрухою сварилися?
— На жаль, Аннушко, мені не пощастило, як тобі, — сумно відповіла Ольга.
— Не пощастило, як мені? — здивувалася Анна. — Та годі. А що так?
— У мене не було свекрухи, — зітхнувши, відповіла Ольга, теж роблячи собі такий самий бутерброд, як у Анни. — Я вийшла заміж за сироту.
— О, вибачте, Ольга Богданівна, — вигукнула Анна. — Я не знала, що у вашому житті було таке горе.
— Нічого страшного, — сухо відповіла свекруха, насилу стримуючись, щоб при синові не наговорити невістці якихось гидот.
Андрій не помічав у словах Анни прихованої іронії та сарказму. Він радів тому, що між мамою та Анною знову встановилися добрі стосунки.
А ось Ольга відразу відчула справжній настрій Анни. І тут же зрозуміла, що невістка задумала недобре.
«Тому й така весела, — подумала Ольга. — Навіть вибачилася. Не інакше хоче вивести мене на чисту воду. Он з яким апетитом наминає бутерброд. Бачу, бачу. Недобре задумала.
Але як? А головне, що вона хоче зробити? Думай, Ольга, думай. А що, якщо вона вирішила записати мої слова на диктофон? Це цілком можливо. З нею таке може статися. Така підла натура у цієї дівчини, що вона на все здатна. Натисне кнопочку на диктофоні і сховає його в кишеню. Чому ні? Легко!
Як добре, що я здогадалася про її хитрість. Потрібно буде з нею тепер обережно розмовляти. І коли помічу, що вона мене записує, говорити тільки ніжні і ласкаві слова. Ось буде потіха».
Через три дні Анна зрозуміла, що свекруха розгадала її хитрість.
«Тільки даремно час витратила, — думала Анна. — Свекруха ніби відчуває, що у мене диктофон в кишені. І відразу така ласкава стає. Вся така ввічлива. Аж нудить.
А варто тільки без диктофона з нею зустрітися, так відразу отримую на свою адресу і образи, і погрози, і штовхання. Як їй це вдається? Може, у неї прилад є? Який повідомляє, що я з диктофоном? А інакше я не можу пояснити її прозорливість. Загадка».
Звичайно ж, у Ольги не було ніякого приладу. Всьому виною був щасливий вигляд Анни, коли в її кишені був захований увімкнений диктофон. У такі моменти Анна нічого не боялася і поводилася дуже сміливо. А свекруха це відразу помічала. І тут же ставала доброю і ласкавою.
Але варто було Анні залишитися без диктофона, як це відразу відбивалося на її зовнішності. В очах з’являвся страх. А Ольга це відразу бачила, і Анна отримувала від неї по повній програмі.
Але одного разу вночі Анна зрозуміла, як саме свекруха про все дізнається. І придумала іншу хитрість. Без диктофона.«Якщо диктофон так сильно впливає на мою поведінку і зовнішність, — думала Анна, — доведеться діяти без нього».
Анна прийшла на кухню готувати вечерю без увімкненого диктофона. Ольга, яка вже була там, відразу це зрозуміла і почала говорити гидоти, нічого не побоюючись. Вона говорила, говорила, говорила. Без зупинки. А Анна слухала і мовчала.
Але в якийсь момент Анна сказала свекрусі, що їй терміново потрібно вийти в туалет, і щоб вона доглянула за молоком, яке стоїть на плиті. Тільки тоді Ольга звернула увагу на ківш, що стояв на плиті, до країв наповнений молоком.
— А навіщо ти молоко кип’ятиш? — запитала Ольга.
— М’ясо в молоці буду робити? — відповіла Анна.
— А навіщо так багато молока?
— Так треба, — відповіла Анна і вибігла з кухні.
А Ольга в цей час продовжувала свою промову. Вона стояла біля плити, дивилася на ківш з молоком і говорила, говорила, говорила гидоти про Анну, і так, щоб та все чула.
Туалет знаходився поруч з кухнею. Але тільки Анна туди не пішла. Її чекали в передпокої дві зібрані валізи. Саме в цей час в квартиру увійшов Андрій.
Він приїхав на годину раніше, ніж повинен був. Про це його попросила Анна, надіславши повідомлення. Коли Анна побачила у вікно, що чоловік скоро увійде в квартиру, вона і попросила свекруху постежити за молоком.
Анна знаком показала Андрію, щоб він мовчав.
— Що сталося? — пошепки запитав він.
З кухні лунав гучний голос Ольги.
— З ким мама розмовляє? — запитав Андрій.
— Зі мною, — відповіла Анна. — Послухай. Тобі це буде корисно.
— А ти?
— Я це вже чула багато разів, — відповіла Анна.
Анна взяла валізи і вийшла з квартири. Андрій залишився один у передпокої. Він слухав, що говорила мама, і йому ставало страшно.
Ольга не чула, як Анна вийшла з квартири, і продовжувала говорити.
Вона стояла біля плити, дивилася на ківш з молоком і говорила, говорила, говорила. Це були все ті ж звичайні погрози на адресу Анни і гидоти про неї, які Ольга говорила невістці постійно. Тільки цього разу вона говорила їх голосніше, ніж зазвичай, щоб Анна могла їх чути, перебуваючи в туалеті.
Зрештою, молоко почало підніматися, і Ольга, продовжуючи говорити, зняла ківш з плити, вийшла з кухні і стала біля дверей туалету.
— Ти можеш сидіти там скільки завгодно, — продовжувала Ольга, — тільки знай, що я все одно тебе ніколи не полюблю. І буду псувати тобі життя доти, доки ти будеш дружиною Андрія.
— А навіщо? — тихо запитав Андрій.
Ольга, почувши голос сина, відразу все зрозуміла і замовкла.
«Це пастка, — не повертаючись, подумала вона, — і я в неї попалася. Вправно вона мене. І що робити? Спокійно. Головне, не метушитися. Ще все можна виправити. Тільки як?»
***
Анна так і не пробачила Андрію за його, як вона вважала, зраду. І вони розлучилися. Ольга була щаслива.
«Нехай так, — думала вона, — і Андрій тепер знає, що я не біла і не пухнаста, але свого я домоглася. А значить, була права. Анна отримала по заслугах. А син — при мені».
А ось Андрій серйозно розлютився. І не стільки на маму, скільки на всю ситуацію в цілому. Адже зовсім недавно у нього була дружина, а тепер він один.
Андрій почав шукати собі іншу дружину. Але цього разу він шукав таку, яка б не втекла від нього. І знайшов Василину.
Незабаром Василина стала його дружиною. І за сім років народила Марію, Миколу і Тимофія.
А Ольга тепер цілий рік живе на дачі. Тому що не ужилася з новою невісткою.
На самому початку Ольга спробувала поводитися з Василиною так само, як з Анною, але нічого не вийшло.
— Ти, Богданівна, — сказала, розгнівана несправедливими словами свекрухи, Василина, стоячи біля дверей туалету, в якому сховалася Ольга, — судячи з усього, прийняла мене не за ту. Буває. На перший раз прощаю. Але! Надалі не раджу. І на майбутнє. Подумай, що нам, напевно, краще буде жити окремо один від одного.
Правильно? У тебе ж є дача? Ось і їдь туди. Від гріха подалі. А то я наступного разу тебе не так штовхну.
— Я синові поскаржуся, — кричала з туалету Ольга.
— Не синові! А моєму чоловікові. Та ось, не раджу. Він тобі все одно не повірить. Бо хто повірить, що невістка здатна таке витворяти зі своєю свекрухою. Твоє слово проти мого. А я буду все заперечувати. А крім того, ти ж розумна тітка, Богданівна. Хіба ти не знаєш, що нічна зозуля денну перекує. Чула таке?
— Чула, — відповіла з туалету Ольга.
— Ось і добре, що чула. Це, по-перше. А по-друге, Богданівна, ти мене зараз серйозно розлютила цими своїми погрозами. Вона поскаржиться на мене синові. Я поскаржуся тобі. Я тобі так поскаржуся. Вік пам’ятатимеш. І якщо ти не звалиш на дачу, то я її продам, і частину грошей на себе витрачу, а тобі куплю кімнату в комуналці. Так що вибирай.
І Ольга вирішила, що краще вже жити на дачі. І живучи там, вона з сумом згадувала, якою хорошою невісткою була Анна.
«Адже Анна теж була нічною зозулею! — думала Ольга. — А тоді чому вона мене не перекувала? Чому? Адже як би було добре? Не було б ніякої Василини. І всі були б щасливі».
Спеціально для сайту Stories
