– Я знала, що ти не геній, але щоб до такої міри! – з іронією в голосі промовила Катя. – Федоре, скажи чесно, чим ти думав?
– А? Що? – насторожено і здивовано Федір подивився на дружину. – Що ще не так?
– Мені цікаво, це в тебе конспірація чи все-таки відсутність мізків говорить? – поцікавилася Катя.
– Треба що? – Федір насупився. – Прямо скажи, а то я ваші жіночі натяки не розумію!
– Дорогий мій чоловіче, а чи не поділишся ти секретом, чому ми мали купити квартиру саме в цьому будинку? – запитала Катя.
– Тьху, ти! – усміхнувся Федір. – Коли це було? Я що, все пам’ятати повинен? Може ціна була нижчою, а може мені тоді парк по сусідству сподобався?
Та й працював я тоді за три зупинки звідси! А ще тут дитячий садок у дворі, школа за рогом!
– Ой-ой-ой-ой! Скільки ти всього згадав! – вигукнула Катя. – А кажеш, що не пам’ятаєш!
– Просто припускаю, – відповів Федір, знизуючи плечима.
– І це все? – мило посміхаючись, Катя продовжувала насідати.
– Катю, що за допит? – розлютився Федір. – Ми тут десять років прожили, а ти вирішила причепитися, що саме тут квартиру купили?
– Зізнаватися, значить, відмовляємося! – підсумувала Катя.
– Слухай, слідчий, давай, не перегравай! – поморщився Федір .- Якщо ти собі в голову щось вбила, так ти сама з цим і розбирайся!
А мене в твої ігри розуму не вплутуй! Я й так на роботі втомлююся!
Одне в мене щастя в житті залишилося, у гаражі займатися! – Федір широко розплющив очі: – Ось! Тут же гаражний кооператив за будинком!
Ось чого я тут квартиру купив! Начебто квартира, а гараж, свій власний, поруч!
– Виправдання не витримує жодної критики, але я зайду з іншого боку, – Катя продовжила посміхатися. – Коли твій брат борг поверне?
– Який борг? – сторопів Федір.
– Щось із пам’яттю стало? Га? Федоре? – Катя натягнуто посміхнулася. – Просто перед тим, як ми цю квартиру купили, ти братові Дмитру дав у борг величезну суму грошей!
Ми ж тоді продали наші дошлюбні квартири, а ще я продала будинок у селі й дачу, що мені мати з батьком віддали.
Ми ж мріяли купити квартиру в два рівні, а довелося цю купувати, тому що ти половину коштів братові в борг дав! Пригадуєш?
– Та що ти одне й те саме по сто разів повторюєш? – обурився Федір. – Дав у борг братові, то це то інше.
– Стимулюю мозкову діяльність! – відповіла Катя. – Так було таке чи не було? Давав чи не давав?
– Ну, було. Ну, давав! – пробурмотів Федір.
– Коли поверне? – вимогливо запитала Катя. – Якщо все разом порахувати, то там три чверті моїх грошей було! А мені б дуже хотілося з моїми грошиками зустрітися і більше не розлучатися!
– Так, поверне він! Поверне! – вигукнув Федір.
– І як це він їх поверне, – задумливо промовила Катя, – якщо він про цей борг і не чув!
Федір почервонів, але відповідати не поспішав.
– Останній шанс у тебе, щоб щиросердно зізнатися! – суворо сказала Катя. – Не зізнаєшся сам, гірше буде!
Фарба спала до блідості, Федір авмер. Навіть моргати перестав.
– Якщо тебе схопить інсульт, я тебе врятую тільки заради того, щоб ти мені зізнався!
Так що, дихання не затримуй і м’язи не напружуй! А відповідай по-хорошому: як у тебе мізків вистачило поселити свою другу сім’ю через два під’їзди від нас?
***
Ця історія почалася, як ілюстрація жарту: “Двоє дітей у пісочниці сперечалися, чий батько кращий, хоча не знали, що говорять про одну й ту саму людину!”
П’ятирічний Кирило прийшов з вулиці в розірваній сорочці і з синцем під оком. Катя себе, як квочка, ніколи не поводила, але тут підскочила до сина в одну мить:
– Побився, – приречено зітхнув Кирило.
– Андрію! – крик полетів квартирою.
– Що? – вийшов дванадцятирічний син зі своєї кімнати.
– Я ж просила за ним доглянути! – суворо вимовила Катя.
– А я наглядав, – відповів Андрій. – З вікна. Він у пісочниці сидів!
– Тоді, що це означає? З ким? Як? – запитувала Катя.
– Якийсь сусідський малий, – відмахнувся Андрій. – Я їх що, всіх повинен знати? Спочатку сиділи, гралися. Потім покрикувати почали. А як зчепилися, я крикнув, щоб Кирило додому йшов!
– Відмінно ти за братом наглядаєш! – похитала головою Катя. – Я ось так само буду дивитися на те, що ти будеш просити купити!
– Ну, мамо! – занив Андрій. – Там усе так швидко сталося, що я нічого б усе одно не зробив!
Катя відправила старшого в кімнату, попередивши, що телефон під забороною, і почала оглядати молодшого.
Вона виявила ще кілька синців і саден, але нічого фатального не було.
Першим поривом стало бажання знайти маму кривдника Кирила і влаштувати їй, що в тієї син проявляє невиправдану агресію. Але вчасно схаменулася.
Кирило був не найспокійнішою дитиною, а зі старшим братом постійно лаявся. У принципі, і Кирило міг почати.
Катя схопила телефон і написала голові ОСББ, щоб той надіслав їй відео з камер спостереження.
Звук камери не писали, але факт першого удару можна було встановити. А ось із причинами слід було розібратися.
Кирило мовчав, скільки Катя не допитувалася, через що сталася сварка. Але коли Катя пригрозила, що скаже батькові, Кирило спочатку поплакав для порядку, а потім сказав:
– Ми посварилися з Валеркою, тому що він говорив, що його батько найкращий! А всі ж знають, що мій тато найкращий!
– Серйозно? – запитала Катя, піднявши брову. – Ви посварилися саме через це?
– Звичайно! – відповів Кирило. – Я захищав свого батька!
– Гаразд, іди поки що, – Катя відпустила сина.
“Звичайні дитячі суперечки, – подумала вона. – Чий тато кращий, чия мама красивіша, чия бабуся добріша. Який герой фільму чи мультика сильніший.
У кого в дитинстві не було таких суперечок? Але доводити до такого? Це вже явний перебір!”
А тут Каті надіслали відео.
Хто почав, зрозуміло не було. Як Андрій і сказав, спочатку лаялися, потім зчепилися.
Якщо судити з відео, то великих ушкоджень хлопчаки одне одному не завдали. І Катя розуміла, що це звичайна дитяча сварка. Але це розуміла вона. А чи така ж адекватна мама другого хлопчика?
Адже вона може поліцію викликати! І тоді доведеться пояснюватися зовсім в інших декораціях! А можливо, ще й штрафи з компенсаціями платити!
– Треба сходити до мами того хлопчика і поговорити з нею. Якщо вона на принцип піде, врегулювати питання без офіційних осіб!
Кирило другого хлопчика назвав Валерою, а Андрій сказав, що живе в нашому будинку. Ось тут Катя пошкодувала, що не відвідує зборів ОСББ і не спілкується із сусідами.
Ну, немає в неї звички просиджувати на лавочці біля під’їзду і вести нескінченні бесіди ні про що! А ось завсідники під’їзних крамничок мають знати, в якій квартирі живе Валера і його батьки!
Катя зробила скріншоти з відео, де можна було хлопчика впізнати, і пішла на зустріч до немолодого джерела знань біля під’їздів.
– Так це ж твій! – вигукнула одна старенька.
– Ні, – Катя посміхнулася. – Мій, ось цей! А другий хлопчик чий? З якої квартири?
– Як не твій? – старенька вдивлялася в екран телефону. – А схожий! Як схожий! Одне обличчя! – похитала головою. – Почекай! Цей твій! А цей, значить, не твій! І як, кажеш, його звати?
– Валера, здається, – відповіла Катя.
– Ну, якщо це Валерік, то тоді це синок Оленки! У четвертому під’їзді на третьому поверсі, квартира – ліворуч! Номер, не згадаю! Сама порахуй!
Чого рахувати? З нагоди літньої пори, усі під’їзди стояли відчинені. Домофони поки що були без потреби. Катя подумала з хвилину, та й пішла відразу. Недільний вечір, точно вдома мав хтось бути.
А поки йшла, замислилася, справді, що її Кирило, що другий хлопчик, страшенно схожі один на одного. Якби не знала, а побачила поруч, подумала б – близнюки.
Двері Каті відчинила її ровесниця.
– Ви вибачте…, – почала Катя. – Наші сини…
Жінка розсміялася:
– Я вже знаю, що наші хлопчики посварилися, коли з’ясовували, чий тато кращий! Я без претензій, просто давно з подібним не стикалася! От сама в дитинстві з однією дівчинкою посварилася, у кого мама…
Вони розсміялися одночасно.
– Я теж про це подумала, – закивала Катя.
– Мене Оленою звуть! Ходімо чаю поп’ємо! Треба ж відсвяткувати знайомство!
– А, ну так! – Катя посміхнулася. – Сварка між синами зближує ще не так!
Катя пройшла слідом за господинею на кухню, але зловила себе на думці, що їй якось неспокійно. Ніби свербить десь, а що і чому – неясно. І тільки на кухні, побачивши сімейне фото, Катя все зрозуміла. Щоправда, мало не зомліла.
Стала вона розпитувати Олену про життя її і сім’ю, а сама банально збирала інформацію і робила висновки.
Загалом картина мала такий вигляд.
Олена закохалася в прекрасну людину. Він був не проти стосунків, але одразу попередив, що робота в нього пов’язана з постійними відрядженнями і вдома він буває буквально кілька днів на місяць. Але Олену це не збентежило.
– Скільки буде наших днів, стільки й буде! Головне, щоб ми були разом!
А Олена тоді ще з батьками жила. Тому коханий чоловік приїжджав до неї.
Батьки, звісно, підливали олії у вогонь, мовляв, якщо кохаєте одне одного – одружуйтеся! Але Олена не наполягала, а коханий чоловік не пропонував.
Близько року вони зустрічалися на квартирі батьків, а потім коханий чоловік для Олени купив квартиру.
– Ось цю саму! – Олена обвела рукою. – Я була так шокована, а він сказав, що чекає від мене зустрічного подарунка у вигляді дітей! Ну, я й подарувала йому спочатку доньку Марійку, а потім і сина Валеру.
А життя їхнє так і тривало. Олена жила з дітьми в подарованій квартирі, а сам батько сімейства приїжджав, коли в нього виходило.
Усе б нічого, якби із сімейного фото на кухні на Катю не дивився її чоловік Федір .
І тут склалося все! І навіть те, що свербіло Катю, коли вона увійшла.
Квартира точно така сама, що була куплена нею і Федором десять років тому. Меблі такі самі, розташування меблів – один в один! Навіть шпалери поклеєні такі самі!
А квартиру Федір купив якраз за ті гроші, які нібито позичив братові. Катя не полінувалася і зателефонувала Дмитру, щоб уточнити. Нехай і виглядала нерозумно, зате істина була встановлена.
Не потрібно було займатися глибоким аналізом, щоб зібрати всі факти.
У Федора була друга сім’я. І, щоб не розриватися і не витрачатися на дорогу, він поселив їх в одному будинку, тільки в різних під’їздах. А сам, то тут, то там! Фігаро вітчизняного розливу, розумієш!
Зрозуміло, Катя це так залишати не бажала!
***
– Десять років! – раптово весело вимовив Федір. – Десять років я вас за ніс водив! А ви навіть не підозрювали! Я навіть лотерейні квитки купувати став, що мені так казково щастило! Дві сім’ї в одному будинку! Так, кому розкажи, не повірять!
– А чому ти так радієш? – насупившись, запитала Катя.
– Так, хоча б тому, що довів, що чоловік завжди розумніший за жінку! Навіть двох жінок! – Федір розсміявся. – Може, мені між вами змагання влаштувати, з ким мені тепер жити залишитися? Чи продовжувати жити на дві сім’ї?
Катя поклала перед чоловіком телефон і сказала:
– Оленочко, ти все чула?
– Так! – відповіла Олена. – Федоре, якщо ти мене чуєш, то зарубай на своєму розумному носі, до мене можеш навіть не приходити!
Катя натиснула на кнопку завершення виклику:
– І з цієї квартири ти йдеш просто зараз! – холодно вимовила Катя.
– Не дуже треба! – скривився Федір. – Я в суд подам на поділ майна! А що стосується квартири Олени, то я її не подарував, вона в мене у власності, як і ця! Я вас обох на вулицю викину!
– Ні, Федоре, ти все-такии тупий ! – сказала Катя, похитавши головою. – Ти купив дві ці квартири, коли ми з тобою вже були в шлюбі. Тому це спільно нажите майно!
Але! У відсотковому співвідношенні, як я казала, твоєю власністю під час купівлі була тільки чверть! Забув?
Судів було багато. І Олена, і Катя зажадали аліменти. Так Олені ще довелося встановлювати батьківство. А Катя це зробила спеціально, щоб потім сюрпризів не було.
Майно ділилося довго і нудно. Але з’ясувалося, що одночасно з квартирами Федір і гараж купив. На здачу, так би мовити.
Олена з квартири з’їхала до батьків. Катя стала власником двох квартир без невеликої частки, яку викупила в колишнього вже чоловіка, взявши кредит.А сам Федір, поки йшли суди, жив у тому самому гаражі! Як собака в будці!
Іноді вечорами, коли ґрунтовно холодало, Федір підвивав від безсилля:
– Було в мене дві сім’ї, а тепер тільки це!
На що йому сусіди по гаражу говорили:
– Не треба було вважати себе розумнішим за всіх! Тим паче, за жінок!Спеціально для сайту Stories
