— Одного разу, коли вся родина моєї сестри сиділа за столом, Вас показали по регіональному телебаченню. Ви давали інтерв’ю.
— Ну і що? — знизав плечима директор компанії.
— А те, що Тетяна ось так примружилася і сказала: «Ну, почекай. Ти ще пошкодуєш, що відмовив мені», розумієте? — вигукнула Олена Ігорівна.
— Ви б бачили очі Тетяни. Вона впізнала Вас, розумієте? Ну, а Ірина після цього вже з’ясувала, хто такий Костянтин Ярмоленко.
Яким же було здивування моєї сестри, коли через рік я влаштувалася у вашу компанію працювати. Зовсім випадково влаштувалася.
Одного разу в розмові сестра запитала, як називається фірма, де я працюю, хто директор? Коли я відповіла, Ірина остовпіла і каже: «А директор – то мій зять, що не відбувся».
— Послухайте, у Вас є фотографія Вашої племінниці? — зітхнув чоловік і зупинився біля під’їзду, де жила Олена Ігорівна.
— Є в телефоні. Зараз покажу, — кивнула тітонька.
Чи то фотографії були поганої якості, чи то — камера телефону, але Костянтину не вдалося особливо розглянути обличчя Тетяни. Фотографії дівчинки Марії і зовсім не виявилося в телефоні тітки. Втім, дівчину на фото Костянтин зовсім не впізнав.
Вночі Ярмоленко погано спав. Перед сном він зателефонував Юрію, щоб хоч щось прояснити — хто знає, може, товариш краще пам’ятає відпочинок сім років тому. Але Косенко ще більше посіяв сумнів у душі Костянтина:
— Не пам’ятаю, друже, може, і Таня. Так, точно, по-моєму, Тетяна. Руда така, начебто.
Костянтин згадав фото на екрані телефону прибиральниці. З екрану, дійсно, дивилася рудоволоса дівчина.
До самого ранку молодий чоловік крутився в ліжку. Він ніяк не міг усвідомити, що у нього може бути дочка. А раптом і правда – Марія його дочка. Зрозуміло, що йому немає ніякого діла, але і спокою не було.
Ледь продзвенів будильник, молодий чоловік підхопився з ліжка, прийняв душ, зробив кілька бутербродів і поставив тарілку в мікрохвильову піч.
«Цікаво, а що їдять шестирічні діти на сніданок?», – подумав Костя і тут же розлютився на себе.
Весь день чоловік не міг заспокоїтися. Він навіть хотів попросити Олену Ігорівну принести фотографію Марії. Цікаво стало – чи схожа вона на нього. Своїми думками Костянтин поділився з Юрієм, до якого заїхав після роботи в бар:
– Ну, ти зовсім, друже, – покрутив біля скроні Косенко, – навіщо тобі це? Забудь як страшний сон, а прибиральницю звільни, поки вона тебе до ручки не довела.
— Я б і радий, але не можу позбутися думок. Крутиться у мене це все в голові і все. Як подумаю — уявляєш, я — батько шестирічної дівчинки. Ой, навіть голова крутиться, — Костянтин зробив великий ковток з келиха.
— Не факт. Може, стара бреше, — заперечив приятель, — і, взагалі, щось у тебе думки якісь дивні — не властиві твоїй натурі. Може, стара, і правда, тебе зачарувала? — почухав підборіддя Юрій.
— Ну, що ти, Юро. Ти ж доросла, адекватна людина, а віриш у всяку нісенітницю? Яке ще чаклунство? Припини, — відмахнувся Костя.
— Значить, потрібно з’ясувати все від початку до кінця, — стукнув кулаком по столу Косенко.
— Як? — розвів руками приятель.
— Звичайним чином. Візьми у Крупицької номер телефону Тетяни, а ще краще — адресу, щоб вона точно не відкрутилася. Притисни її до стіни і нехай розповість всю правду. Якщо буде наполягати, що дівчинка — твоя дочка, вимагай генетичну експертизу.
Костянтин замислився. Взагалі-то, в словах його товариша був певний сенс: навіщо думати і гадати, якщо можна відверто поговорити? Але що робити, якщо Марія, дійсно, виявиться його донькою? Чи готовий він взяти на себе таку відповідальність?
У наступні два дні Ярмоленко помітив, що зовсім втратив спокій і сон, а думки не залишають його ні на хвилину. Через це він став розсіяний, а побачення з дівчиною, з якою зустрічався по п’ятницях, скасував зовсім.
Зате в п’ятницю після роботи викликав до себе в кабінет прибиральницю – Олену Крупицьку і попросив номер телефону та адресу Пастушенків.
– Тільки не кажіть Тані, що це я Вам адресу дала, добре? – запитала прибиральниця і заглянула в очі директору.
— А що ж я їй повинен сказати? — розгубився чоловік.
— Ну, не знаю, щось придумайте, — знизала плечима жінка і швидко написала адресу на аркуші паперу.
Костянтин байдуже пробіг очима по тексту на аркуші паперу, відзначивши, що будинок Пастушенків знаходиться зовсім недалеко від будинку його батьків. Тут же сплив у голові спогад про майбутню зустріч з матір’ю і батьком. Костя вже й забув, що обіцяв познайомити батьків зі своєю нареченою.
Цього дня Ярмоленко звільнився пізно, зате наступного дня з самого ранку поїхав до Пастушенків. Чоловік всю дорогу думав, що скаже Тетяні, але так і не придумав. Вирішив, що на місці зорієнтується.
Будинок був досить великий. Обійшовши навколо, чоловік подзвонив у хвіртку, і вона відразу відкрилася. Пройшовши вглиб двору, Ярмоленко торкнувся дверної ручки, і вона теж піддалася.
— Є хто-небудь вдома? — голосно покликав чоловік, закриваючи двері. Ледь замок зачинився, Костя обернувся і відразу завмер на місці. Навпроти нього на паркеті лежав величезний пес породи Кане Корсо. Пес був схожий на теля. Таких величезних собак Костя не бачив ні разу в житті.
У непроханого гостя пересохло в роті. Костя спробував зробити крок назад, але собака відразу напружився, загарчав і піднявся на лапи. Чоловік повернувся назад. Спочатку він хотів знову покликати господарів, але, заглянувши в очі собаці, передумав.
Годинник, що висів на стіні навпроти дверей, показував десяту годину ранку. Пес коротко зітхнув і заплющив очі. Через деякий час Костя знову спробував зробити крок, але собака відразу ж підскочив і загрозливо напружився.
— Все, все, стою, — пообіцяв Ярмоленко, який був готовий розплакатися. Цікаво, скільки ще тут стояти? Через годину з невеликим, раптом хтось боляче вдарив Костянтина дверима по спині і він мимоволі скрикнув. Крикнула від несподіванки і жінка, яка зайшла в будинок.
— Ви хто? Що Ви робите в моєму будинку? — голосно запитала молода незнайомка, з-за спини якої визирала дівчинка років шести.
— Не лякайтеся, я хочу поговорити. Ви ж Тетяна? — якомога спокійніше сказав Костянтин.
— Так, — кивнула жінка, — а Ви хто?
— Я Костянтин Ярмоленко. Ви мене не пам’ятаєте? — обережно запитав чоловік.
— Ні, не пам’ятаю, а ми знайомі? — здивувалася господиня будинку.
— Не знаю, ваша тітка і ваша мама вважають, що знайомі, — знизав плечима директор компанії «Юна-Нова».
— Що Ви мені голову морочите? — розсердилася Таня, — при чому тут моя мама і тітка?
— Розумієте, Ваша тітка — Олена Ігорівна працює прибиральницею в компанії, де я обіймаю посаду директора. Одного разу я застав її в кабінеті, але не просто так. Олена Ігорівна проводила якийсь обряд і…
— Так, зачекайте, здається, я починаю дещо розуміти, — жінка повернулася до собаки і скомандувала: — Альф, місце. Пес відразу підвівся на лапи і повільно пішов углиб будинку, — проходьте до вітальні, — злегка посміхнулася Тетяна.
— Ой, дякую. Я, чесно кажучи, вже більше години тут стою. Ноги заніміли. Ваш вовкодав не дозволяв мені і кроку ступити, — посміхнувся у відповідь чоловік.
— Так, Альф у нас розумний. Вам ще пощастило, що ми з Марією швидко повернулися, а то Альф міг би змусити Вас стояти на місці до завтрашнього ранку.
При думках про це, Костянтин здригнувся:
— Так, вже, дійсно, пощастило.
Наступні дві години молоді люди розмовляли. Костянтин розповів історію, пов’язану з тіткою Тетяни. Не приховав навіть те, що зовсім не пам’ятає дівчину, з якою у нього був роман в Одесі сім років тому.
— О, Господи, Ви вибачте, будь ласка, —- потерла пальцями лоб Тетяна, — мені дуже ніяково. Розумієте, моя мама і її двоюрідна сестра готові на все, щоб видати мене заміж. Оскільки не виходить знайти мені нареченого, вони, ймовірно, вирішили, що найкраще, що вони можуть зробити, — це знайти батька Марії.
— Так я не батько Вашої дочки, — не то з полегшенням, не то з жалем сказав Костянтин.
— Ну, звичайно ж, ні, — засміялася жінка, — невже Ви думаєте, що я народила дочку від людини, яку зараз навіть не згадала?
Батько моєї дочки — відома в місті людина. Наші стосунки не склалися, та й взагалі, виявилося, що він одружений. На жаль, я занадто пізно дізналася про це. Дочку я народила тільки для себе. Це було моє особисте рішення. Він нічого не знає.
— Але чому ж Ви не розповісте про це рідним? Ви уявляєте, до чого вони дійшли? Привороти якісь влаштовують. І чому вони вирішили, що це саме я? — обурився молодий чоловік, — ось вже пощастило так пощастило.
Ваша тітка каже, що крім по батькові Марії, були й інші ознаки. Одного разу ви всі разом дивилися моє інтерв’ю по телевізору і Ви, побачивши мене на екрані, сказали: «Ти ще пошкодуєш» або щось таке…
Ось Ваша мати і вирішила, що я — негідник, який покинув Вас.
— Я не пам’ятаю такого, — розгубилася жінка, — це все фантазії мами. Можливо, і було таке, але моя фраза могла стосуватися не тієї людини, яку показували по телебаченню. Можливо, в цей самий час я гортала телефон, спілкувалася з кимось через навушники, розумієте? Подібна фраза точно не стосувалася Вас.
— Таня, Ви повинні поговорити з тіткою і мамою. Нехай вони відстануть від мене, інакше мені доведеться звільнити Олену Ігорівну, чого я зовсім не хочу, — з тугою в голосі сказав чоловік.
— Добре, я обов’язково поговорю, не хвилюйтеся. Тепер Ви можете зі спокійною душею їхати додому. Батько Марії — не Ви, і це сто відсотків, — поклялася Тетяна.
А Костянтину раптом стало шкода, що все це була помилка, непорозуміння. У цьому будинку, поруч із цією жінкою було так затишно, так добре. Час летів непомітно, а Ярмоленку зовсім не хотілося йти.
Проводити гостя вийшли і маленька Марія, і величезний, але, як виявилося, дуже добрий Альф. Костянтин трохи затримався біля вхідних дверей:
— Тетяна, дуже радий був познайомитися з Вами і Марією, — замислився чоловік.
— А з Альфом? — раптом запитала дівчинка, — з Альфом раді були познайомитися?
— Так, з Альфом, особливо, — сказав чоловік і засміявся, згадавши, як більше години стояв на порозі, боячись поворухнутися.
Тетяна подивилася на гостя і теж засміялася, а потім і її дочка. Коли всі нарешті заспокоїлися, Костя зітхнув глибше і сказав:
— Дозвольте запросити всіх вас на прогулянку завтра.
— Я не знаю. Навіщо? Що Ви? Я і так поговорю з мамою і тіткою, — розгубилася жінка.
— Та при чому тут ваша тітка? Я вас і Марією запрошую. Вашу тітку я і так щодня бачу на роботі, — молоді люди знову засміялися, а Марія надула губи:
— Мамо, ходімо. Будь ласка, ходімо.
— Ну, якщо і Марія просить. Гаразд, добре. Я згодна, – Таня поправила волосся і так поглянула на Костянтина, що його серце забилося частіше. Безумовно, йому подобалася ця жінка. Подобалася так сильно, що йти не хотілося зовсім:
– Знаєте, Таня, а Ви поки нічого не кажіть тітці і мамі, добре? – задумливо сказав чоловік.
— Чому? — розгубилася господиня будинку.
— Не знаю. Я вам потім поясню. Просто зараз так відчуваю, — знизав плечима і посміхнувся Костя.
— Дивний ви якийсь, — зніяковіла Тетяна, — ну, добре, гаразд. Але ви ж її не звільните? — поцікавилася жінка.
— Ні, ні в якому разі. Ну, тоді я поїду. До завтра? Тільки не передумайте, я Вас дуже прошу. Об одинадцятій я буду біля Ваших дверей.
Наступного дня чоловік і жінка зустрілися, а потім ще й ще. Зустрічі та розмови так закрутили молодого чоловіка, що він зовсім забув про те, що обіцяв батькам.
У неділю, через тиждень, коли Костянтин запросив Тетяну і Марію на прогулянку, як раптом пролунав дзвінок:
— Костик, синку, привіт. Ну що, Ви їдете чи ще збираєтеся? — радісно сказала мати.
— Мамо? Доброго ранку. Ти про що? — щиро здивувався син.
— Як це — про що? — стиснула губи Надія Петрівна і її голос відразу став сталевим, — ти що, забув, про що ми домовлялися? Я сьогодні чекаю на обід тебе і твою дівчину.
— Мамо, вибач, я, дійсно, забув, — розгубився чоловік, — ми зараз занадто далеко. Вирішили поплавати на човні у вихідний. Вибач.
— То ти з нею? — раптом пом’якшала Надія Петрівна.
— Так, з нею, — Костянтин подивився на Тетяну і Марію, які годували чайок хлібом, і мимоволі посміхнувся. Ці двоє викликали в душі чоловіка небувалу ніжність. Він нічого не міг з собою вдіяти, просто насолоджувався цими миттєвостями і все.
— Синку, ну, може, тоді скажеш хоча б, як звати твою кохану дівчину? — зітхнула мама.
— Її звати Тетяна, — відповів Костя і сам здивувався, що погодився з цим твердженням просто і легко. Так, вона і є його коханою дівчиною.
День минув чудово. Особливо незабутнім він став тим, що в цей день Костя вперше поцілував Тетяну. А коли відвіз Таню і Марію додому, біля хвіртки молоді люди раптом зустріли маму Тетяни — Ірину Михайлівну.
— Мамо? — здивувалася Тетяна, — чому ти не подзвонила?
— Привіт, донько. Я тобі написала повідомлення, що заїду ввечері, – знизала плечима мати.
— Ти могла нас з Марією не застати вдома. Ми їздили на відпочинок, – обурилася Тетяна, – гаразд, заходь, – дочка намагалася швидше заштовхнути маму у двір, але та відсторонилася:
— А з ким це ви тут, — жінка спробувала заглянути в машину. Щоки Тетяни спалахнули вогнем, але Костянтин раптом відкрив дверцята і сам вийшов з машини:
— Добрий день, Ірино Михайлівно. Мене звати Костянтин, – молодий чоловік простягнув руку, а Ірина відскочила вбік:
– Ой, мамочки, спрацювало. Не дарма такі гроші заплатили, – прошепотіла мама Тетяни.
Костянтин і Тетяна переглянулися і непомітно посміхнулися один одному.
— Мамо, ну, ходімо в будинок, Кості вже час, — наполягала Тетяна і намагалася швидше випровадити кавалера.
— А що ж це, ми навіть чаю не вип’ємо з твоїм чоловіком? — мама розвела руками, а Костя тут же зачинив дверцята машини:
— Чому ж? Я нікуди не поспішаю, – посміхнувся молодий чоловік, а Тетяна показала йому кулак.
Через деякий час, вся компанія сиділа на кухні і сміялася, не перестаючи. Ірина Михайлівна розповідала дочці та її молодому чоловікові, як вона і її двоюрідна сестра розробляли план зустрічі Тетяни та її коханого.
Звичайно, молоді люди розповіли, що Ірина Михайлівна помилилася – Таня і Костя ніколи не були знайомі, але яка ж це щаслива помилка.
– Завдяки Вам, Ірино Михайлівно, ми познайомилися, дякуємо Вам, – сказав Костянтин.
— Вибачте мене, Костя, ми з Оленою мало не звели Вас з розуму, — посміхнулася жінка.
— Не вибачайтеся. Завдяки Вашій з Оленою Ігорівною активності та невгамовній енергії я зустрів своє кохання. Не думав, що воно взагалі до мене прийде, а тут раптом…
— Тільки Ви нікому не розповідайте про обряд і все таке, — зніяковіла Ірина Михайлівна, — а то мене засміють.
На цьому й домовилися.
Костянтин і Тетяна вже два роки одружені і зовсім недавно у них народився син.
Таємницю свого знайомства вони, звичайно, зберегли, на прохання тещі Костянтина.
Але ось, наприклад, тітонька Тані досі впевнена, що молоді люди покохали одне одного саме завдяки її обряду.
Спеціально для сайту Stories
