– Тобто, як це – ти тата на своє весілля не запросила, Марино? – Тетяна Іванівна розгублено подивилася на доньку.
– Тата я якраз запросила, -примружилася наречена. – І він обіцяв, що приїде. Мамо, ну як ти собі уявляєш: на весіллі буде два батька, точніше тато і твій чоловік?
– Це ти тата Сашка називаєш “твій чоловік”? – широко розплющивши очі, запитала мама.
– Як же тобі не соромно! І в кого тільки ти така невдячна… Утім, питання риторичне. Зрозуміло ж у кого – у свого батька.
Тетяна вийшла з кімнати й голосно грюкнула дверима. Вона не хотіла залишатися далі в одному просторі з донькою. Як Марина може чинити так із людиною, яка ростила її з десяти років? І повністю замінив їй батька?
…Тетяна Мельник розлучилася зі своїм чоловіком, коли терпіти стало нестерпно. Ні, Анатолій завжди зраджував дружині, гуляв, а інколи й зовсім не з’являвся додому ночувати, але Тетяна терпіла і ретельно приховувала те, що відбувається в її родині.
Терпіла з багатьох причин: по-перше, у них росла маленька дочка, по-друге, Тетяна жила у квартирі чоловіка. Але головне, жінка не хотіла визнавати, що мама мала рацію.
– Танюшко, куди твої очі дивляться, – хитала головою мама – Зінаїда Петрівна. – За кого ти заміж зібралася? Та в нього ж на лобі написано, що він гуляє, та й узагалі не пристосований для сімейного життя.
– Мамо, я його кохаю. І Анатолій кохає мене. Я краще знаю, за кого мені заміж виходити, не втручайся, будь ласка, – відмахнулася Тетяна.
– Тетяно, зупинись, пошкодуєш. Зупинись, поки дітей немає, Залишишся одна. Вже я то знаю таких як він. Сама з твоїм батьком намучилася… – важко зітхала мама.
– Це моє життя мамо і мені вирішувати. Я кохаю Анатолія і ми одружимося. Уже заяву подали в РАЦС.
– Ну, дивись, я тебе попередила, – розсердилася Зінаїда Петрівна. – Потім назад додому не просися. Кине тебе твій Анатолій, сама викручуйся, якщо матір не слухаєш.
На цьому й вирішили. Але вже за рік після весілля, коли з’явилася донька, Тетяна зрозуміла, як мама мала рацію. Анатолію сімейне життя набридло дуже швидко. Він був би радий розлучитися з дружиною і жити як раніше, та тільки дитина ж. Не виганяти ж Тетяну з немовлям на вулицю. Звичайно, він цього не зробив, але жив так, як йому зручно.
Тетяні й поскаржитися на своє життя було нікому. Хотіла з мамою поговорити, але Зінаїда Петрівна швидко припинила ці розмови, давши зрозуміти, що попереджала доньку.
– До чого ці розмови, Тетяно? Якщо ти вирішила піти від Анатолія – справа твоя, але на мене не розраховуй, – прямо сказала мама.
– Ні, мам, ти що? У нас усе добре, – усміхнулася жінка.
– От і добре, – полегшено видихнула мати, – Сама знаєш, у мене нове життя – новий чоловік. Усім разом у квартирі тісно буде. Так, і попереджала я тебе.
Більше Тетяна з мамою не розмовляла на тему свого сімейного життя, яке, між тим, ставало дедалі важчим і складнішим. Анатолій тепер міг зникнути на кілька днів, а коли повертався, поводився як ні в чому не бувало.
З дружиною чоловік розмовляв тільки на підвищених тонах, а на доньку і зовсім уваги не звертав, хоча Марина завжди тягнулася до батька. Тільки в рідкісні хвилини осяяння, батько міг пограти з дитиною або сходити з дівчинкою в кіно чи парк.
Такі миті Марина запам’ятала на все життя, як і те, що мама переконувала ходити в музичну школу, сварила, перевіряючи домашнє завдання і просила утримувати кімнату в чистоті. Саме тому тато був добрий, а мама погана.
Терпець Тетяни закінчився, коли Анатолій почав погано поводитися з дружиною. Жінка подала на розлучення, але подітися їй було нікуди. Так, вони з дочкою були прописані в квартирі чоловіка і вона могла там проживати, але Тетяна не хотіла залишатися на одній житлоплощі з колишнім чоловіком.
Ось тоді і прийшла на допомогу свекруха. Тамара Іванівна запропонувала невістці з онукою жити в неї. Тетяна переїхала у трикімнатну квартиру матері колишнього чоловіка та зітхнула з полегшенням. Жили, загалом дружно, ось тільки свекруха діставала постійними розмовами, що син одумається і все ще буде в Тетяни та Анатолія добре:
– Я не повернуся до нього, навіть якщо він “одумається”, як Ви кажете. Втім, такі люди, як Толик, не змінюються, – зітхнула Тетяна.
– Подивимося, – підібгала губи свекруха, якій було все одно прикро за сина.
Внучці Марині бабуся постійно твердила, що батько у неї чудовий, просто у нього важкий період у житті.
– Мати твоя кинула його, ось у нього ноги й підкосилися. Тяжко твоєму татові без сім’ї, – скидала сльозу Тамара Іванівна.
Так вони жили кілька років. Через два роки після розлучення, Тетяна познайомилася з Олександром, а ще через півроку вийшла за нього заміж і переїхала з дочкою від свекрухи.
Що тоді діялося, згадувати страшно. Свекруха, буквально, сварила невістку на чому світ стоїть, але з онукою спілкуватися не перестала і продовжувала тій наспівувати який прекрасний її батько.
Іноді, дуже рідко, Анатолій спілкувався з дочкою і дівчинка знову сприймала ці зустрічі як найщасливіші миті у житті. А ось те, що чоловік матері, Олександр, забезпечував її, одягав, допомагав – це сприймалося як само собою зрозуміле.
Вітчим немало витримав під час підліткового періоду Марини, але ніколи нічим не дорікав дівчині. Завдяки татові Сашку, дівчинка ніколи нічого не потребувала. Чоловік матері навіть на збори до школи ходив, відвозив і забирав доньку Марину з музичної школи, кілька разів витягував із неприємностей і ось підсумок:
Марина виходить заміж за Максима, але вирішила, що на весіллі буде рідний батько – Анатолій, а ось Олександра взагалі запрошувати не хоче. Тетяна була шокована і після важкої розмови з дочкою прийняла рішення:
– Якщо ти Сашка не хочеш бачити на своєму весіллі, то і я не прийду, — Тетяна розвернулася, щоб вийти з кімнати, але її зупинив чоловік.
– Дівчатка, не сваріться. Тетяно, нехай буде так, як хоче Марина. Це її весілля та її рішення. А ми зустрінемося наступного тижня у нас на дачі, накриємо стіл і я привітаю молодих, — Олександр вирішив, як завжди, згладити ситуацію.
– Ти, Таню, маєш піти на весілля. Ти мати. Твоя єдина дочка виходить заміж. Не підводь її, Тетяно.
– Ні, Сашко, цього разу ти мене не вмовиш. Я такого ставлення до тебе не пробачу. Якщо вона така грамотна, нехай вирішує, як хоче, а я вже вирішила – без тебе мені там робити нічого. Ось наступного тижня разом із тобою і привітаємо молодих у нас на дачі.
Олександру не вдалося вмовити дружину, а Марина мовчки сиділа в кріслі і поглядала спідлоба то на матір, то на тата Сашка. Перед тим як піти, дівчина обійняла вітчима:
– Тату Сашко, ну ти не ображаєшся?
– Ні, не ображаюся, крихітко, — вітчим погладив Марину по волоссю.
– Дякую тобі, — усміхнулася Марина, — Сам розумієш тато є тато.
– Звичайно, розумію, — усміхнувся вітчим у відповідь.
Ледве за Мариною зачинилися двері, як посмішка сповзла з обличчя Олександра. Чоловік присів на крісло і тяжко зітхнув. На душі було дуже тяжко.
…За день до весілля дочки, Тетяна метушилася вдома на кухні. Вони з чоловіком вирішили накрити стіл у день одруження та посидіти вдвох: підняти келихи за щастя молодих, згадати дитинство Марини, подивитися фотографії. Тетяна збиралася накрити шикарний стіл. Нехай усе буде по-справжньому урочисто.
Раптом пролунав дзвінок.
– Сашко, візьми слухавку, бо в мене руки брудні, — гукнула в глибину кімнати жінка. Чоловік поспішив на кухню і схопив телефон дружини.
– Мамо, він не приїде. Не приїде, уявляєш? Завтра весілля, а його все нема. Я зателефонувала, а він каже, що друзі запросили на рибалку і упускати такий шанс він не може. Його не буде, мамо, — майже плакала Марина.
– Стривай, Марино, це тато Сашко, — розгублено сказав чоловік, — мама готує, в неї руки брудні. Хто не приїде? Ти можеш пояснити?
– Батько не приїде, — схлипувала Марина. – Тату Сашко, може, ти? – ледве чутно промовила Марина і в цей момент Тетяна вихопила слухавку з рук чоловіка.
– Отже, тепер тато Сашко знадобився? Безсовісна ти, Марино. Не приїдемо ми, ясно?
– Що ж мені робити, мамо? – розгубилася дочка.
– Не знаю. Відклади весілля, дочекайся свого святого татуся, якщо він, звичайно, взагалі знайде для тебе час, — сердито відповіла мати, а Марина тільки тихо плакала.
У цей момент Олександр Євгенович обережно взяв трубку з рук дружини і спокійно сказав:
– Марино, не хвилюйся. Не плач, бо завтра вранці погано виглядатимеш. Що це за наречена у нас буде? Я приїду, дочко. Ми з мамою приїдемо.
У телефоні почулися гудки. Марина, по той бік дроту, розгублено подивилася на слухавку і заплакала ще дужче. Такого сорому дівчина ніколи не відчувала в житті. І що робити їй, вона не знала…
…У день весілля наречена була не одна – Олександр таки вмовив Тетяну не псувати доньці свято. Але чи став цей випадок для Марини уроком, час покаже…
