Катя бадьорим кроком ішла людним тротуаром. Була сьома година вечора, багато хто повертався з роботи. Вдивляючись в обличчя, Катя бачила втому, смуток, байдужість, у когось роздратування. Рідко можна було зустріти щасливе обличчя, та це й зрозуміло – кінець дня, люди втомилися, поспішають додому.
Катерина теж поспішала. Артем надіслав повідомлення і просив не затримуватися, сказавши, що має важливу розмову. Перше, що спало на думку Каті, – він хоче освідчитися.
Разом вони жили чотири роки, але про весілля не йшлося. Начебто обох і так усе влаштовувало. І в Каті, і в Артема за плечима були шлюби, а в нього – ще й два сини. Не можна сказати, що Катерина вже рвалася заміж, але в глибині душі їй усе-таки хотілося офіційного шлюбу.
Катерина зайшла у двір. Вони з Артемом жили в його квартирі, свого житла в Каті не було. Біля під’їзду, як завжди, на лавочці сиділи сусідки й обговорювали поточні новини.
З переживанням всередині вона увійшла в квартиру. Артем сидів на кухні. Перед ним стояла розпочата пляшка.
– Артем? – Катя здивовано подивилася на нього. – Любий, це що?
– Сідай, треба поговорити.
Голос Артема не вселяв радості. Катя бігла додому, щоб почути приємні новини, але, мабуть, вона помилилася.
Артем мовчки дивився в одну точку. Він збирався з думками, бо не всі слова даються просто. Іноді ти знаєш, що треба сказати важливе, але горло стискається, язик не перевертається, а тіло пручається.
– Артеме, що сталося?
– Давай спочатку … – Артем дістав другу чарку і хлюпнув напій. Взагалі-то вирішувати проблеми міцним йому було не властиво. Ні, звісно, він міг у свята, інколи від поганого настрою, але загалом тримав себе в руках, і надавав перевагу діям, а не міцному.
Тремтячими від хвилювання руками Катерина взяла чарку. Розмова, що затягується, все більше лякала її. Вона йшла додому з надією, але тепер на серці шкребли кішки, а серце відраховувало скажений ритм.
– А тепер кажи, – Катя втратила терпіння. Вони й так втомилася на роботі, а тут ще й удома незрозуміло що.
– Катюшо, я хочу, щоб ти мене зрозуміла. Мені вже сорок три, тобі сорок. Так, до пенсії далеко ще, але вже й не дуже далеко. Знаєш, хочеться пожити, пізнати щось нове. Я до тебе добре ставлюся, ми разом прожили чудовий час, навіть і не сварилися сильно. Але, розумієш, мені стало нудно.
– Нудно? Що значить нудно?
– Дозволь мені сказати. Цю розмову треба закінчити. Ти хороша людина, добра, чуйна, добра господиня. Але все не те. Не вистачає мені чогось. Емоцій чи що. І я ці емоції знайшов. Вийшло випадково. Та й не про це навіть мова. Нам треба розлучитися, Катю. Я допоможу перевезти тобі речі до мами. Вибач.
Катя дивилася на Артема. Вона вважала його чоловіком. Найближчою людиною. Рідною. Вона ніколи в ньому не сумнівалася. І навіть не підозрювала, що коїться за її спиною. Вона думала, що в них усе добре. І тепер їхній маленький світ розпався.
– Так. І ми збираємося одружитися. Олена чекає на дитину.
– Дитину? Ти з глузду з’їхав? Яку дитини? Якщо ти хотів дитину, чому не обговорив це зі мною?
– Я ж сказав, мені з тобою нудно.
– Нудно? Ти ненормальний? А тепер тобі весело?
– Ну давай без істерик. Я розумію, тобі боляче, неприємно. Але я ж не приховував.
– Не приховував? Скільки ви зустрічалися, поки вона встигла залетіти?
Артем мовчав. З Оленою вони зустрічалися вже рік. Спочатку він злякався, але Олена переконала його, що дитина – це здорово, це нове життя, тільки рости вона має з батьком. І, сам не знаючи як, Артем освідчився їй.
Через місяць весілля, а поки треба позбутися Каті. Треба сказати, що совість його абсолютно не мучила, побоювався він тільки реакції Катерини: йому були неприємні емоційні спалахи, закиди, і хотілося розбігтися швидко і безболісно.
Катерина досі не вірила в те, що сталося. Їй здавалося, що вона бачить сон, і все це нереально. Зараз вона прокинеться в їхньому спільному ліжку, і все виявиться по-старому. Однак реальність не відпускала: навпроти сидів Артем і вичікувально дивився.
– Завтра вранці допоможу тобі з речами. А сьогодні я посплю у вітальні. Вибач.
Артем встав і вийшов із кухні. А Катя залишилася сидіти одна за столом, де вони удвох щодня снідали, вечеряли, обговорювали підсумки дня, ділилися подробицями подій, що відбулися за кілька годин.
Тепер за цим столом сидітиме інша, варитиме вранці Артему каву, а незабаром тут бігатиме їхнє продовження.
Сльози потекли з очей, ридання виривалися з горла, але Катерина не хотіла, щоб Артем чув, як вона плаче.
На ранок Катерина прокинулася рано, але Артем уже не спав.
– Тобі треба зібрати речі, – він сказав це тихо, але твердо, і Катя зрозуміла, що діватися їй нікуди.
Повертатися до батьків було соромно. Батька і матір вона любила, але жити з ними було складно. Вони були дуже вимогливими, постійно намагалися все контролювати, власне, тому вона кілька років тому від них і з’їхала.
Особливо складні стосунки були з матір’ю. Але сьогодні Каті діватися було нікуди, вона зателефонувала матері й тремтячим голосом пояснила, що тепер їй доведеться пожити в батьків.
Маму цей факт, судячи з голосу, не особливо обрадував.
– Зрозуміло. А я тобі казала, що Артем твій ненадійний. Заміж не кликав, тільки час із ним даремно втратила.
– Мамо, не треба. Я за кілька годин приїду.
– Добре. Піду батька попереджу.
***
Кімната в батьківському домі залишилася такою самою. Ремонт у квартирі давно не робили, і тут зберігся свій особливий, такий знайомий запах.
– Ну, розповідай, що трапилося? – Ірина Володимирівна, мати Каті, жадала дізнатися подробиці.
– Мамо, я не хочу про це, не зараз.
– Люба, люди просто так на розходяться, та ще й так раптово. Що, Артемка молодицю собі знайшов? Як на нього це схоже!
Катя промовчала. Вона розуміла, що, якщо розповість, лекція мами затягнеться надовго. А Каті хотілося тиші, утім, у батьківському домі це було нереально – Ірина Володимирівна замовкала вкрай рідко.
– Що ж ти тепер робити будеш, донечко? Треба тобі чоловіка знайти, негоже одній жити.
– Мамо, ну якого чоловіка? Навіщо? Я Артема кохаю.
– Ти кохаєш, а він тебе кинув. Дурепа ти. Я тобі відразу казала, шукай іншого. А ти – кохання, кохання. Ось і покористувався він твоєю любов’ю. Знаєш що, ми, звісно, з батьком тебе любимо і прихистити не проти, але все-таки чоловіка ти собі знайди.
– Тобто вам не подобається, що я з вами живу?
– Люба, ми не проти, – проте з тону і не досказаних слів було зрозуміло, що донька батькам заважає, принаймні матері, бо батько вважав за краще відмовчуватися.
***
Життя з батьками виявилося нестерпним. Ірина Володимирівна ні на секунду не замовкала. Її поради сипалися, як з рогу достатку, сюди додавалася критика і вічне невдоволення. Батько Катю захистити не намагався, хоча й зітхав співчутливо. Але в їхній родині повелося так, що Ірина Володимирівна була головною, і її слово – закон.
Одного разу, коли мама пішла в магазин, батько підійшов до Каті.
– Катюшо, давай поговоримо.
Вони сіли за кухонний стіл, і Катя знову відчула звичну тривогу.
– Я дуже переживаю за тебе, але розумієш, Ірина, вона дуже емоційна, і, я думаю, вона хоче тобі добра. Але тільки їй важко, коли ти тут.
– Ти про що, тату?
Батько прокашлявся, він не знав, як підібрати фрази.
– Ти б знайшла собі квартиру. А краще чоловіка, самій теж не солодко.
– Ти мене виганяєш? Та що ж це таке! Тато?
– Катюш, я не виганяю, але Іра після твого приїзду наче з глузду з’їхала. Я звик до спокійного життя. Так, ми з Ірою іноді сварилися, але загалом мирно жили. А тепер удома неспокійно. Вибач. Я хочу тобі добра, донечко.
Дивне почуття охопило Катю. Спочатку її вигнав із дому той, кого вона практично вважала чоловіком. Тепер батькам не сподобалося, що вона переїхала до них, і вони теж вирішили її позбутися.
Катя мовчки втупилася у вікно. Сіре небо навіювало тугу. З дерев уже починало падати сухе листя, сповіщаючи, що природа готується до зміни сезону.
– Як скажеш, тату, як скажеш.
Катерина пішла до себе в кімнату і вдалася до роздумів. Що робити їй далі? Звісно, у неї є трохи заощаджень, тому квартиру вона знайде. А що далі? Як жити, розуміючи, що навіть батьки хочуть тебе позбутися?
“Нехай буде так, як ви хочете. Я вам не потрібна, ви мені теж”.
***
Ранковий потяг забирав Катерину з рідного міста. Вона взяла з собою мінімум речей, зателефонувала на роботу, сказавши, що більше не вийде. Так, це викликало обурення начальства, але Каті було все одно.
Вона хотіла виїхати подалі. Хотіла більше не бачити вулиць, де вони ходили з Артемом, хотіла бути подалі від батьків, для яких вона виявилася прикрою перешкодою.
Київ зустрів її шумом, натовпом, вокзальними голубами, що злітали з-під ніг. Насамперед Катя знайшла житло. Це була невелика квартира в спальному районі. Катю вона цілком влаштувала, та й ціна була прийнятна, а економія зараз не завадить, адже роботу тільки треба було шукати.
Життя після сорока не зупиняється, головне, як ним розпорядитися.Батьки іноді Каті телефонували. Вона брала слухавку, але відповідала сухо і швидко закінчувала розмову.
Вона їх любила, але не могла зрозуміти: як рідна донька може заважати?
Життя поступово налагоджувалося. Катерина знайшла непогану роботу, завела нових друзів. Вона раптом зрозуміла, що раніше вона не жила, а просто марнувала час: на людей, які її не любили, на безглузді заняття, які не приносили їй задоволення. Тепер у її житті почався новий виток. І нехай вона живе в орендованій квартирі, але вона сама собі господиня.
***
Одного разу, через вісім місяців, пролунав телефонний дзвінок.
“Артем” – висвітилося на екрані.
Цікавість пересилила, і Катя взяла слухавку.
– Алло?
– Привіт, Катюшо, – почула вона знайомий голос.
– Я хочу зустрітися.
– Навіщо? Чи ти забув, що ти вигнав мене і пішов до коханки?
– Я пам’ятаю. Я все пам’ятаю. Але я помилився. Вона не така, як ти. Ти інша. Я зрозумів, що тільки з тобою поруч мені було добре.
– Знаєш, а я зрозуміла, що з тобою поруч мені насправді було погано.
– Як ти можеш так говорити, ми ж жили разом?
– …що, як з’ясувалося, не завадило тобі гуляти.
– Катю, давай хоча б зустрінемося? Я був у твоїх батьків, але вони не знають, де ти живеш. До речі, а чому ти не в них?
– Послухай, Артеме, – Катя перевела подих, щоб зібратися з думками, – я хочу, щоб ти мене почув. Ти пішов. Ти вигнав мене з дому. Ти прийняв рішення. Мені було дуже боляче. Ти навіть не уявляєш собі, що я пережила. Д
ля тебе це було так просто – змінив одну коханку на іншу. А я тоді навіть не змогла тобі висловити своїх почуттів. Так ось тепер я кажу: ти зробив свій вибір, а тепер вибір роблю я. Не дзвони мені більше, слухавку я не візьму. Прощавай.
Катя натиснула на відбій, внесла Артема в чорний список. Тепер, нарешті, минуле відпустило її назавжди. Вона зробила вибір.Спеціально для сайту Stories
