Льошку з дитинства вважали щасливчиком. У школі він добре вчився, займався спортом, був цікавим співрозмовником. А ще й обличчям, і фігурою вийшов – хоч в артисти подавайся.
Дівчата задивлялися на нього з юності. Але хлопець був націлений на те, щоб спочатку «закріпитися в житті», як казав йому батько.
Тому спочатку закінчив ВНЗ і, доклавши чимало зусиль, відкрив свою справу. Його бізнес – майстерня з ремонту авто – почав набирати обертів. Спочатку одна майстерня, потім ще й ще.
Завдяки своїй чарівності, активності та працьовитості Льоша домігся хорошого заробітку, тримав штат майстрів і сам працював від світанку до світанку.
Машини були його пристрастю. Ще будучи хлопчиком, він працював з батьком у гаражі. Міг машину розібрати і зібрати по частинах. Але й покататися любив. Іноді ночами виїжджали вони з друзями на пустельне заміське шосе, влаштовуючи гонки.
Одружився Льошка на красуні Олені. Дівчина привабила його своєю доглянутістю і красою, була ласкавою і ніжною.
Але, як іноді буває, біда приходить несподівано. В одну з поїздок Льоша потрапив в аварію. Добре, хоч їхав один. Перевищив швидкість на трасі – винен. Машина вщент розбита, не підлягає відновленню, а сам дивом залишився живий.
Однак переламав і ребра, і ноги. Осколками скла поранив око і осліп на нього…
Довелося довгий час йому лікуватися: Льоша переніс кілька операцій, залишився кульгавим – одну ногу лікарі збирали по шматочках…
Не дивно, що в цей найважчий для його життя період, багато «друзів» відвернулися від нього. Бізнес пішов “коту під хвіст”, нікому було суворо спостерігати – господар з лікарні в лікарню. На лікування пішли великі гроші.
Тому незабаром Льошка весь свій бізнес втратив. Залишилася тільки квартира.
Але хлопець вилікувався, хоч на це пішло два роки. Кульгав, сутулився, від колишньої краси не залишилося і сліду. Блідий, змарнілий і постарілий, він повернувся додому.
Багато чого передумав він там, в лікарнях. Олена спочатку часто відвідувала його, оплакувала і допомагала, а потім ніби звикла до немочі і хвороби чоловіка і немов відсторонилася від нього – любов минула.
Тим більше, їй довелося йти працювати, тепер їй треба було заробляти на хліб, підтримуючи хворого чоловіка, а такої перспективи сімейного життя вона не передбачала, не бажала… Адже виходила заміж за заможного бізнесмена!
Льошка, бачачи відстороненість і навіть роздратованість дружини, відчував себе винним у розвалі сім’ї. А в дзеркало взагалі себе бачити не міг. Не міг звикнути. Тому, коли нерви його почали грати і почалися нові проблеми зі здоров’ям, він подав заяву на розлучення.
Олена не заперечувала. Вона спокійно залишила чоловіка і пішла до батьків, вирішивши почати нове життя.
Льошка до останнього сподівався, що дружина відмовиться розлучатися, але цього не сталося. Після розлучення він ще більше замкнувся в собі. Але батько і мати підтримали його: вони знайшли десь у рідних краях, у селі, знайомого знахаря, який міг допомогти Олексію одужати і прийти до тями.
Льоша поїхав у те село, ні на що не сподіваючись.
Однак поїздка пішла йому на користь. Льоша оселився з дідом на хуторі біля невеликого села. Дід Семен був сухорлявим, але досить міцним і рухливим. Зі своєю дружиною він тримав пасіку, кіз, курей і був досить товариським і добрим.
На питання про вік ніколи не відповідав, а сміючись, махав рукою – мовляв, багато… Льоша немов повернувся в давно забуте і рідне місце. Хлопця ніхто не бачив, вони жили на окраїні.
Кожен день він відчував шкірою і м’язами приплив сил і здоров’я. Дід поїв його козячим молоком, пригощав медовими настоями, пилком, ще якимись зіллями з коріння.
На другий же день дід почав залучати Льошу до господарства. У цьому і полягала якась подяка або «плата» за лікування і проживання. Грошей дід категорично не брав.
То сіно потрібно було перевернути, то ягоди зібрати, то кіз нагодувати або лазню протопити.
Літо минало, Льошка вчився всьому у діда і все чіткіше розумів, що їхати з цього місця йому не хочеться. Він уже працював від світанку до світанку, прокидаючись разом із півнями. Освоював бджільництво, вникав у всі господарські справи. Їжа у них була своя, натуральна, навіть хліб пекли в печі, а пили тільки джерельну воду. Іншої на хуторі не було.
До кінця літа Льошка був здоровий. Дивним чином на нього вплинуло саме життя на хуторі. Такої тиші, краси і спокою він ніколи не бачив. Не помічав. Не розумів.
На подив батьків, замість повернення додому, Льошка оголосив, що хоче залишитися в селі. Мати тепер не знала, що й думати про сина. Чи то він і справді вирішив стати відлюдником, чи це знову його нервова хандра?
Але для Льоші це рішення було твердим і серйозним. З властивим йому колишнім ентузіазмом він почав все з початку: взяв в оренду велику ділянку землі недалеко від дідового хутора.
Потім він продав квартиру в місті і на виручені гроші побудував на ділянці пристойний козлятник на дві сотні голів, підвів комунікації, насипав дорогу, побудував кормосховище.
Сам хлопець поки жив і зимував першу зиму в вагончику. Але настрій у Льоші був чудовий – він знову в строю, веселий, при справі, а головне – живий і здоровий!
Першу невелику партію кіз закупив і найняв підсобника. Головним консультантом з кіз був знахар – дід Семен.
Батьки були щасливі, що син став радіти життю. Вони теж продали квартиру в місті і оселилися в сусідньому селі, купивши там невеликий затишний будиночок. Все-таки поруч із сином!
Частину грошей вони віддали синові на його бізнес. Олексій купив «Газель» і невеликий трактор. Крім того, батько віддав синові свою машину для поїздок до міста.
А кози тим часом дали перше потомство. На роботу Олексій взяв ще двох помічників – доярку і пастуха. А незабаром і ветеринара – місцеву дівчину, яка закінчила сільгоспакадемію.
Олексій налагодив зв’язки зі збуту молока в місто, частину молодняку продав, щоб купити обладнання на ферму. Так, потроху, його бізнес почав рости.
Минув рік, другий, і продукцію ферми Льоші вже чекали постійні покупці в містах області. Олексій побудував собі невеликий дерев’яний будинок.
Одного разу на дорозі до хутора з’явилася машина. Приїхали колишня дружина і теща. Дізналися вони про те, що Льошка розвернувся, фермером став, і вирішили приїхати, подивитися, як ні в чому не бувало.
Заміж Олена вдруге не вийшла, було у неї кілька романів за ці роки, які до РАЦСу так і не довели. Нічого серйозного. І вирішила вона перевірити: чи не охололи почуття Льоші? А що? Чоловік взявся за розум, може, варто спробувати все почати спочатку…
Так міркували вони з тещею, поки добиралися до села. Але Льоша, впізнавши машину і побачивши колишніх родичок, навіть оком не моргнув. Охололо серце. Олену він не вважав зрадницею, але і тепла ніякого вже до неї не відчував. Все перегоріло.
Олена і теща здивувалися холодному прийому. Їм дивно було тільки одне: як за такий короткий термін на порожньому місці Льоша таку ферму побудував? І хотілося дізнатися: який же дохід йому приносить цей бізнес?
Але Олексій навіть не став розмовляти.
– Нема часу мені тут екскурсії водити. Раніше приїжджати треба було. А тепер, вибачте, мені працювати пора, – він відвернувся і, трохи кульгаючи, пішов геть.
– Селюк, – у відчаї закричала йому вслід Олена. – Я все одно в цю діру ніколи б не поїхала . – Вона розвернулася і пішла до машини.
Мати і дочка поїхали ні з чим. А Льошка пішов у підсобку, де працювала ветлікар – Ірина.
Дівчина бачила у вікно, що відбувається, і зрозуміла, хто приїжджав і суть розмови. Іра та Льоша були закохані. Як тільки дівчина прийшла на ферму, життя тут змінилося.
Проста, працьовита і любляча тварин дівчина була душею невеликого колективу і правою рукою Льоші – надійною і справжньою, щирою…
Олексій увійшов до кабінету Ірини і побачив її в сум’ятті. Він зрозумів почуття дівчини, підійшов до неї, обійняв і сказав:
– Іра, ти повинна знати. Я тебе ні на кого не проміняю. Давай одружимося. Хочу дітей – синів, дочок. Чуєш? Нікого більше не хочу впускати в своє життя. Наш хутір – наш дім. Наша робота і радість. І воля…
Через місяць Іра і Олексій одружилися. На весіллі молоді пили козяче молоко. Льошка був абсолютним тверезим. Всіх гостей пригощали продукцією ферми: молоком, сиром, молодим сиром із зеленню.
Дід Семен сидів праворуч від Лльошки, який називав його і своїм рятівником, і вчителем, і знахарем.
Дуже щасливими були батьки Льоші. Ледь не втративши єдиного сина, вони тепер бачили його здоровим і закоханим. А що ще потрібно старим? Щастя дітей – найзаповітніше батьківське бажання. Чи не так?
Спеціально для сайту Stories
