Ваня – мій єдиний син. Він ріс у благополучній сім’ї, ми з чоловіком дали йому гарну освіту, вклали в нього всі гроші та сили.
І жодних претензій до нього не було. Він ріс розумним і працьовитим хлопцем, отримав диплом, влаштувався на хорошу роботу. Наразі будує кар’єру, а керівництво його дуже цінує.
Мого чоловіка не стало три роки тому. Син – все, що в мене залишилося. Звичайно, засмучуюсь, що ми так і не змогли забезпечити Ваню власним житлом. Щоправда, і ми з чоловіком до 40 років тулилися по орендованих квартирах, поки не купили свою. На покупку ще однієї нас уже не вистачило. Хоча я впевнена, що у сина і так вийде накопичити на власне житло.
Коли у нього зав’язалися серйозні стосунки і він заявив, що одружуватиметься, я страшенно зраділа. Мріяла, що скоро няньчитиму онуків. Та й обраниця Вані мені сподобалася — тиха та скромна дівчинка. Щоправда, після весілля її характер став змінюватися, причому не на краще.
Спочатку молоді поїхали до закордонної весільної подорожі, витратили на це купу грошей. Потім невістка чомусь вирішила звільнитися з роботи, щоб знайти собі краще місце, але так і не знайшла. Вже другий рік сидить удома і нікуди не поспішає влаштовуватися.
Добре хоч, що молодим за оренду житла не доводиться платити. Невістка має власну однокімнатну квартиру. Невелика, з крихітною кухнею, у не найкращому районі (майже на околиці нашого міста). Зате своя. Інакше я не знаю, як вони прожили б на одну зарплату…
Справа в тому, що невістка хоч нічого й не заробляє, зате вміє витрачати гроші з розмахом. У салони краси вона бігає регулярно, а це все обходиться недешево. Син виправдовується, що дружині потрібно добре виглядати, адже вона постійно ходить на співбесіди. Але куди вона ходить, що її ніде не беруть?!
Одного разу я була в них у гостях, ми розмовляли. Я натякнула, що добре б їм уже дитинку завести. На що невістка театрально зітхнула і поскаржилася, що у їхній квартирі місця й так мало. Я зауважила, що можна ж іпотеку взяти, так багато хто робить. Але у відповідь почула лише, що грошей і так не вистачає. Нагадувати невістці, що вона вже не перший рік без роботи сидить, я не стала…
А зовсім недавно син із невісткою самі напросилися до мене у гості на вихідні. Я зраділа, наготувала улюблених голубців Вані, стала чекати. Навіть і подумати не могла, що молоді не просто скучили, а задумали помінятися квартирами. За чашкою чаю син запропонував, щоб я переїхала до їхньої квартири, а вони до моєї.
Мовляв, мені й однієї кімнати достатньо, і за комуналку менше платити, і з прибиранням справлятися простіше. Та й оформляти нічого не потрібно, звичайний переїзд. Такий спосіб вони придумали, щоб в іпотеку не влазити. Але я відразу відмовила!
Квартира їх мені не подобається, тамтешній район та сусіди мені теж не до душі. На роботу звідти мені добиратися далеко. До того ж у моїй квартирі все зроблено під мої потреби, у мене гарний контакт із сусідами, та й тут мені просто зручно. Звикла я. З якої радості я повинна жити не зрозумій де?
Розумію, що Вані цю думку втовкмачила його вертихвістка, сам він таке придумати не міг. Мало того, що вони не поставилися з розумінням до моєї відмови, то ще й образилися. Дзвоню тепер синові, а він навіть трубку не бере. Дуже неприємно, що вони з невісткою думають лише про себе.
