Ми всі дуже любимо нашу Олену. Дружимо зі студентських років. Не просто любимо — потай ще й жаліємо. Вона завжди була трохи розсіяною, завжди була беззахисною, від чого у неї все життя проблеми на роботі.
Начальниця їй грубіянила щодня і погрожувала звільненням. Але навіть це не найголовніше.
Вона прожила з чоловіком 18 років, дочка вже майже доросла, оселилася окремо. Раптом Олена відчула, що у чоловіка «хтось є». Він став приходити пізно, не відповідає на дзвінки, надсилає тільки смс «зайнятий», на питання реагує нервово: «Ну що ти пристала? Іди вже спати!».
Олена зачинялася у ванній і плакала. Вона відчувала, що стала нікому не потрібна. Одного разу наплакалася, вирішила перед сном намастити обличчя кремом — це виявилася зубна паста. «Ось і маразм почався заразом», — сказала вона нам.
Ми дружно запевняли, що всі ми з дивацтвами, що вона собі вигадує чорт знає що, що її Юра — хороший і вірний чоловік. Але ми розуміли, що Оленку треба рятувати, що вона в депресії.
До того ж дехто з нашої компанії випадково побачив у кафе ввечері Юру — він був з жінкою. Звичайно, Олені про це ми не сказали. Ми вирішили знайти їй хорошого психолога, Олені треба було підняти самооцінку, змусити повірити в себе, навчитися не переживати через будь-яку дурницю. Так, жінці в сорок це не так легко, але можна.
Психолога ми знайшли, одного з кращих фахівців з депресій. Він був готовий навіть провести дві зустрічі з Оленою безкоштовно (ми теж надали йому деякі послуги з ремонту машини). І відправили Олену до нього, в медичний центр.
Далі сталося дивовижне. Ми досі вважаємо це маленьким дивом.
Олена прийшла вчасно, постукала. «Проходьте!» — відповіли їй.
За столом у кімнаті сидів лисий чоловік у великих окулярах. У нього був легкий акцент — чи то грузинський, чи то вірменський.
— Ви щось хотіли? — запитав він.
— З вами мій друг розмовляв… Той, що ремонтував машину.
— А! Чудово. Сідайте, розповідайте! Які проблеми?
— Мені здається, у мене депресія…
— Що? — чоловік підняв окуляри, нахилив голову. — Е, яка депресія у такої красивої жінки?
Олена посміхнулася:
— Дякую… Але ось на роботі у мене важка атмосфера… Начальниця мене принижує…
— Що?! — Психолог навіть підвівся. — Вас? Нумо розповідайте! Ні, зачекайте, хочете трохи …, га? Розширити судини, ну і розслабитися, га?
Олена не відмовилася. І потім розповіла психологу про проблеми з начальницею. Психолог стукнув великою долонею по столу:
— Тут є один перевірений рецепт. Якщо вона ще раз щось скаже — ви їй відразу: «Замовкніть і не смійте зі мною так розмовляти!»
— Але хіба так можна? — здивувалася Олена. — Це по-науковому?
— Я називаю це шоковою терапією, чудовий метод. А якщо вона не вгамується — візьміть крем у балончику і витисніть їй прямо в обличчя. Ну знаєте — продається такий — для тортів всяких?
— Але мене ж відразу звільнять!
— І нехай! Але ви підете переможницею. Розумієте?
— Так! — радісно відповіла Олена. — Точно!
Потім вона розповіла про чоловіка. Психолог махнув рукою:
— Ну може, він і знайшов якусь вертихвістку, буває. Ну, а ви теж гарна— сидите вдома з похмурим обличчям, кому це сподобається? Слухайте, одягніть зранку найкращу сукню, нафарбуйтеся яскравіше…
— Навіщо?
— Ви жінка чи хто? Коли ви востаннє яскраво фарбувалися?
— Не пам’ятаю… Не було приводу.
— А навіщо привід? Для себе. І теж приходьте ввечері пізно. Краще вночі.
— Юра буде хвилюватися…
— Чудово! Це і треба. Нехай хвилюється! Ви вже нахвилювалися, тепер його черга.
— Він буде дзвонити…
— Не відповідайте! Напишіть смс — «буду пізно». І все!
— А він почне розпитувати…
— Та просто смійтеся у відповідь. Ви вмієте сміятися? Так — безтурботно, як у юності?
— Напевно, вже ні.
— Зараз будемо репетирувати. Он дзеркало, вставайте перед ним. Та у вас і фігура гарна, як я погляну. Ох, якби я не був одружений… — Психолог зобразив руками щось на зразок лезгинки.
І тут Оленка засміялася. Відкрито, легко, вільно. Вона відчула, що їй добре, що всі проблеми — дурниця, що попереду ще багато років життя, що вона крута і сильна.
Після сміхового тренінгу психолог сказав, щоб Олена прийшла через тиждень і поцілував руку.
Наступного дня вона одягла найкращу сукню, нафарбувала губи червоною помадою, а очі підвела так, ніби йшла на вечірку. Чоловік запитав:
«Ти куди така? У вас корпоратив?». Олена відповіла недбало: «Нібито так…»
І швидко пішла. Сьогодні вона відчувала себе в ролі спецагента. І їй подобалася ця роль.
На роботі жінки оніміли, коли побачили Олену. Вирішили, що у неї день народження, про який всі забули.
«Ні! — відповіла Олена. — Я просто зустріла потрібну людину».
І тут з’явилася начальниця:
«Це ще що за карнавал? Ідіть вмийтеся і швидко надішліть мені рахунки-фактури. Що ви стоїте? Швидко, я сказала!».
Олена подивилася начальниці прямо в обличчя і сказала: «Замовкніть і не смійте так зі мною розмовляти!». Всі замовкли.
Начальниця наблизилася до Олени:
«Що? Збожеволіла зовсім? Я звільню тебе!»
Олена швидко засунула руку в сумку — і це був такий хвацький жест, що всі вирішили: вона витягне величезний ствол.
Але Олена дістала з сумки балончик, натиснула на білу кнопку. Керівниця ошелешилася настільки, що стояла, не ворухнувшись, поки її обличчя перетворювалося на тортик.
Керівниця закрилася в кабінеті на цілий день, а ввечері покликала Олену:
«А ви крута, Олена Іванівна. Прямо тихий вир з чортами. Ні, я не буду вас звільняти. Ви знайшли нестандартне рішення, і я теж знайшла. Я випишу вам премію».
Додому Олена прийшла о першій годині ночі. До цього вона сиділа у мене вдома, ми пили чай і веселилися. Давно я не бачив Олену такою, зі студентських років.
Їй дзвонив Юра, але вона скидала дзвінки. «Психолог так наказав», — пояснювала Олена.
Через пару днів Юра приїхав до неї на роботу. Покликав у ресторан. Там довго вибачався, говорив, що був неправий, що недооцінював Олену, що вона для нього — все, ну і так далі.
Потім вони їхали в таксі і цілувалися на задньому сидінні, як у юності.
У призначений день Олена з’явилася до психолога. Вона раптом розгледіла табличку на дверях: «Завгосп». Минулого разу Олена не звернула на неї уваги, їй було не до табличок.
Олена швидко заглянула всередину — там сидів все той самий лисий чоловік у великих окулярах. Посміхнувся Олені:
— О, як я радий, заходьте!
— То ви не психолог?
— Ні, люба, зовсім не психолог. Психолог поверхом вище. Просто ви були така нещасна, що мені захотілося хоч трохи допомогти.
Олена зареготала:
— Іноді бути розсіяною дуже корисно!
Спеціально для сайту Stories
