– Діано, люба, ти ж сама розумієш – твій талант у моїй компанії сяятиме яскравіше за будь-яку зірку, – Ірина Олександрівна ефектно підняла келих ігристого. – Зрештою, тепер ми одна сім’я.
– Дякую за пропозицію, але… – молода жінка зам’ялася, добираючи слова.
– Я не приймаю відмов, – свекруха посміхнулася, демонструючи бездоганні зуби. – Ніколи.
За вікнами ресторану згущувалися літні сутінки. Київ переливався вогнями, немов коштовності на чорному оксамиті ночі. В окремому VIP-залі святкували заручини Діани та Максима. Кришталеві келихи витончено побрязкували, відбиваючи м’яке світло люстр.
Молода архітекторка нервово поправила пасмо каштанового волосся. Ще вчора вона уявляла собі зовсім інше життя: власне бюро, масштабні проекти, повна творча свобода. Тепер же перед нею відкривалися двері елітної архітектурної студії “Континент”, що належить її майбутній свекрусі.
Максим, високий брюнет із відкритою посмішкою, поклав руку на плече нареченої.
– У мами бездоганне чуття на таланти. Повір, це твій зоряний час.
Його м’який голос трохи заспокоїв Діану, але внутрішній голос продовжував нашіптувати тривожні думки.
Ресторанний бізнес Ірини Олександрівни починався з маленького кафе в спальному районі, а тепер перетворився на величезну імперію, до складу якої входили дизайнерські студії, будівельні компанії та мережа елітних закладів по всій країні.
Десь глибоко всередині зародилося неясне відчуття: ця розкішна вечеря більше нагадує ділову угоду, ніж сімейне торжество.
Через кілька місяців.
– Блискуче! Дизайн-проект вашого першого ресторану просто приголомшливий, – захоплено вигукнув головний інвестор, розглядаючи макет.
– Це все заслуга моєї талановитої невістки, – промурликала Ірина Олександрівна, кладучи руку на плече Діани. – Хоча, звісно, без мого керівництва…
– Насправді, ідея з атріумом була повністю моєю, – тихо заперечила Діана.
– Люба, не перебивай, коли я говорю, – свекруха боляче стиснула її плече. – Запам’ятай це.
Минуло півроку з тієї пам’ятної вечері. За цей час життя Діани змінилося до невпізнання.
Розкішна квартира, службовий BMW X5, посада провідного архітектора в престижній студії. Здавалося б, мрії збуваються.
Спекотне червневе повітря заповнювало просторий кабінет, де над кресленнями схилилася тендітна фігура. За масивним столом із темного дуба Діана завершувала проект флагманського ресторану нової лінійки закладів “Меркурій”.
Двері відчинилися без стуку. Жінка з бездоганно укладеною стрижкою увійшла, уважно окинувши поглядом приміщення.
– Я думала, ти вже закінчила, – свекруха глянула на годинник. – Ми вечеряємо з Максом за годину, ти не забула?
– Мені потрібно ще трохи часу, – Діана потерла втомлені очі. – Останні штрихи.
– Люба, не захоплюйся. Це всього лише ресторан, – глузливо сказала Ірина Олександрівна. – До речі, завтра тобі терміново потрібно їхати до Одеси . Проблеми на об’єкті.
– Але в нас із Максимом квитки в театр…
– Я подбаю про Максима, – холодно відрізала свекруха. – Бізнес – ось твоє життя, хіба ти не згодна?
Вираз її обличчя не залишав простору для запереченнь. Діана мовчки кивнула, подумки підраховуючи, скільки сімейних планів було зруйновано за останні місяці “терміновими відрядженнями” і “важливими зустрічами”.
Вечірнє сонце кидало довгі тіні через вікна офісу. Колись Діана раділа виду на Дніпро, тепер же він здавався глузливим нагадуванням про недоступну свободу.
Вона взяла телефон і набрала чоловіка. Після кількох гудків пролунав знайомий голос.
– Коханий, вибач, але завтра мені потрібно поїхати у відрядження…
На іншому кінці лінії почулося зітхання.
– Ти змінилася, Діано. Ми вже два місяці не можемо навіть нормально поговорити.
– А в тебе ніколи не було своєї думки! Вона дзвонить – ти біжиш, вона наказує – ти підкоряєшся! – голос Діани зірвався на крик.
– Не смій так казати про мою матір! Вона дала тобі все! – Макс схопився з дивана, обличчя спотворила гримаса гніву.
– Ні, Макс. Вона все забрала в мене. Включно з тобою.
Золотисті промені серпневого сонця пробивалися крізь жалюзі їхньої спальні. Три роки шлюбу. Три роки поступового витіснення з власного життя.
З особистого кабінету архітектурної студії Діана піднялася до заступника головного архітектора всього холдингу “Арт”. Кар’єра, про яку багато хто міг тільки мріяти.
З кожним новим підвищенням контроль ставав дедалі жорсткішим. Спочатку це були дрібниці: скасовані відпустки, зірвані зустрічі, раптові відрядження у вихідні. Потім почалися розмови про те, що “час для дітей ще не настав” і що “потрібно зміцнювати позиції в компанії”. Свекруха майстерно маніпулювала ситуацією, стравлюючи кар’єрні амбіції Діани з її бажанням створити сім’ю.
Максим спочатку підтримував матір, не помічаючи, як вона повільно руйнує їхній шлюб. Вечері перетворилися на ділові наради, романтичні вечори – на поїздки по робочих об’єктах. Навіть квартира, куплена на гроші Ірини Олександрівни, більше нагадувала шоурум компанії – обставлена дизайнерськими меблями на її смак.
– Максиме, я більше так не можу, – Діана обхопила себе руками, немов захищаючись. – Це не життя, а нескінченні перегони.
– Ти перебільшуєш, – чоловік відвернувся до вікна. – Мама просто хоче нам найкращого.
– Кращого для кого? – у її голосі дзвеніла біль. – Я хотіла дітей, Макс. Сім’ю. Справжню.
– Ще рано, – механічно повторив він фразу матері. – Кар’єра тільки починає розвиватися…
– Моя кар’єра чи моя клітка? – гірко усміхнулася Діана. – Чи помічав ти, що кожного разу, коли я заговорюю про дітей, твоя мати знаходить мені нове завдання?
Напередодні сталася подія, яка остаточно відкрила їй очі. На презентації нового проекту Ірина Олександрівна прилюдно привласнила ідею Діани, видавши її за свою. А Максим, який прекрасно знав, хто працював над концепцією, навіть не спробував заступитися за дружину.
Спогади нахлинули, викликаючи заново почуття приниження.
– Я місяцями розробляла цю концепцію! – продовжила Діана. – А ти навіть не пискнув, коли вона назвала це “нашим сімейним задумом”!
– Яка різниця, чия ідея? Ми одна команда, одна сім’я!
– Ні, Максиме. Ми не команда. Ми – твоя мати і дві її маріонетки.
Телефон Максима задзвонив, перериваючи розмову. Поглянувши на екран, він одразу ж змінився в обличчі.
– Мама просить нас приїхати, у неї новини, – сказав він, моментально забувши про розмову.
– Звичайно, – втомлено зітхнула Діана. – Як завжди.
Будинок Ірини Олександрівни завжди викликав у Діани змішані почуття. Бездоганний інтер’єр, антикварні меблі, сучасна кухня, де ніхто не готував, – усе це здавалося декорацією для вистави під назвою “ідеальна сім’я”.
– Діти мої! – Ірина Олександрівна зустріла їх у вітальні. – У мене приголомшливі новини!
Діана помітила, що свекруха виглядає особливо задоволеною – вірний знак того, що готується щось, що ще сильніше затягне петлю на її шиї.
– Діано, люба, мене запросили очолити архітектурний напрямок Східноєвропейської Асоціації рестораторів! – оголосила свекруха. – І я рекомендувала тебе на своє місце директора “Арт”!
Максим радісно обійняв матір:
– Ти чуєш, Діано? Це неймовірно!
Але Діана розуміла ціну цього “подарунка” краще, ніж будь-хто.
– Є умови цього призначення? – тихо запитала вона.
– Такі можливості не обговорюють, їх приймають із вдячністю, – різко відповіла свекруха. – Повна віддача. Відрядження, зустрічі, переговори…
– І дітей усе ще не можна заводити, так? – Діана пильно дивилася на Ірину Олександрівну.
Обличчя свекрухи на мить спотворилося, але вона швидко взяла себе в руки.
– Люба, бізнес і діти несумісні. Особливо на такій позиції.
Максим виглядав розгубленим:
– Діано, але ж це величезний шанс…
– Шанс на що, Максиме? На ще більшу порожнечу між нами?
– Боже, як драматично, – закотила очі Ірина Олександрівна. – Сину, поясни своїй дружині, що такі можливості випадають раз у житті.
– Діано, мама має рацію…
Раптова ясність осяяла свідомість Діани. Усі ці роки їй не пропонували кар’єру – її повільно відокремлювали від чоловіка, перетворюючи на трудоголіка без часу і сил на особисте життя.
– Я знаю, що відбувається, Ірино Олександрівно, – Діана випросталася на повний зріст. – Ви не хочете віддавати сина іншій жінці. Вам потрібна маріонетка, а не невістка.
– Не кажи дурниць! – зблідла свекруха. – Я дбала про вас обох!
– Ти забула, до кого звертаєшся? – Максим схопив Діану за руку. – Вибачся перед мамою!
– Ні. Більше жодних вибачень. Або я, або вона. Обирай.
Максим переводив погляд із дружини на матір, явно приголомшений необхідністю вибору, який він завжди відкладав.
Ірина Олександрівна першою порушила мовчання, її голос звучав оманливо м’яко:
– Діано, ти втомилася. Давай заспокоїмося і повернемося до цієї розмови пізніше. Пропозиція про посаду залишається в силі.
Після відходу Максима у вітальні залишилися лише дві жінки. За вікном догорав літній вечір, відкидаючи довгі тіні на підлогу з мармуру.
Ірина Олександрівна підійшла до бару і налила собі напій. Кілька секунд вона розглядала бурштинову рідину, потім перевела погляд на невістку.
– Усе могло бути інакше, – сказала вона, роблячи ковток. – Присядьте, Діано. Нам варто поговорити як діловим жінкам.
Діана насторожено опустилася в крісло, машинально торкаючись обручки.
– Пропоную не затягувати цей фарс, – господиня будинку поставила келих на столик. – Розлучення. Швидке і безболісне.
– Що? – задихнулася Діана.
– Як компенсацію ви отримаєте посаду директора або філію на вибір. Гідна альтернатива шлюбу, який приречений, – холодно продовжила Ірина Олександрівна.
Діана встала, намагаючись угамувати тремтіння.
– Ви від самого початку планували позбутися мене?
Свекруха усміхнулася, відблиски вогню грали на її волоссі.
– Планувала? Ні. Але можливість розглядала. Зараз є шанс об’єднати наші активи з Величками. У них є донька – освічена, з гарної родини…
Діана притулилася до стіни, відчуваючи запаморочення.
– Велички? Власники мережі “Монблан”? – її голос здригнувся від усвідомлення масштабу зради.
– Розумниця, – кивнула свекруха. – Злиття збільшить капіталізацію вдвічі. Максим розуміє важливість такого кроку.
– Він знає про ваші плани? – ледве чутно запитала Діана.
– Чоловікам не потрібні деталі, – відмахнулася Ірина Олександрівна. – Їм важливий тільки результат.
Стелі вітальні раптово здалися Діані гнітючими й низькими. Три роки спроб стати частиною сім’ї, три роки поступок і жертв – усе виявилося марним.
– А якщо я відмовлюся розлучатися? – в очах жінки спалахнув небезпечний блиск.
Ірина Олександрівна налила собі ще, з удаваним спокоєм розглядаючи келих на світло.
– У такому разі замість мирної угоди на вас чекає суд. Мої юристи доведуть, що ваш трудоголізм, рівносильний невиконанню подружніх обов’язків. Мої адвокати – найкращі в країні. Вони залишать вас без грошей, репутації та роботи, – кожне слово падало як важкий камінь. – Вибір за вами: піти з гідністю і бізнесом або втратити все.
На її подив, Діана гірко розсміялася.
– Знаєте, що найкумедніше? Я дійсно кохала Максима. Не ваші гроші, не ваш статус – його самого.
– Кохання – це розкіш, яку ми не можемо собі дозволити, – скривилася свекруха. – Сподіваюся, ви приймете правильне рішення. Завтра мій помічник привезе документи. Філія в Дніпрі або посада – обирайте.
Максим стояв біля вікна квартири, його постать здавалася незнайомою. Діана дивилася на людину, з якою мріяла прожити життя, і не впізнавала її.
– Твоя мати запропонувала мені розлучення, – прямо сказала вона, зачиняючи за собою двері.
Чоловік здригнувся, але не повернувся.
– Вона вважає, що так буде краще для всіх.
– Краще для кого? Для бізнесу? Для Величків? – голос Діани тремтів від напруги.
Максим різко обернувся:
– Вона тобі все розповіла?
– Так, твоя мати виявилася чеснішою за тебе. Хоч хтось у вашій родині говорить правду.
Шикарні меблі, дизайн, декор – усе, що нав’язала свекруха, тепер здавалося декорацією фальшивого життя.
– Діано, зрозумій, наш шлюб спочатку був викликом матері, – Максим провів рукою по волоссю. – Я ніколи не був готовий вибирати між вами.
– І ти вибрав її, – в її голосі звучала гіркота.
– Я обрав майбутнє, – він говорив втомлено. – Що вона запропонувала тобі: філію чи посаду?
– Відступні за витрачені роки, – Діана скинула туфлі на шпильці, подаровані свекрухою. – Скажи, ти хоч раз думав про наших дітей? Якими вони могли б бути?
Чоловік відвів погляд, і це сказало більше, ніж слова.
– Вона пропонує філію в Дніпрі, – тихо промовила Діана.
– Бери, – кивнув Максим. – Це хороший актив.
Ні вибачень. Ні жалю.
Конференц-зал юридичної фірми “Гарант” мав суворий і безликий вигляд. Діана механічно підписувала документи, дотримуючись вказівок адвоката Ірини Олександрівни. Вона обрала філію, щоб повністю вийти з-під впливу свекрухи.
– Ви чините правильно, – посміхнулася Ірина Олександрівна, коли останній папір було підписано. – Упевнена, ви будете успішно керувати філією.
– Не переживайте за це, – відповіла Діана.
Через три тижні новина підірвала ринок: дніпровську філію “Арт” було продано головному конкуренту – “Оптиплаза”. Угода оцінювалася в сотні мільйонів і стала шоком для всіх.
Телефон Діани розривався від дзвінків. Ірина Олександрівна зателефонувала вдесяте за ранок. Діана відповіла, почувши лютий голос:
– Ти не мала права! Це підлий удар!
– Я вчилася в найкращих, – спокійно відповіла Діана. – Філія була моєю власністю згідно з договором. Що я роблю з нею – моя справа.
– Макс мав рацію! Ти просто мстива особа! – закричала свекруха.
– Ні, я ділова жінка. Бізнес – це стратегія, пам’ятаєте? – Діана посміхнулася, дивлячись на проект свого нового архітектурного бюро. – Передайте Максиму, що бажаю йому щастя в новому шлюбі.
Яскравий травневий день освітлював просторе приміщення з високими стелями. Вивіска сяяла на фасаді відреставрованого будинка в центрі Харкова. Минув рік з моменту розлучення.
Діана, в елегантному сірому костюмі, приймала привітання з відкриттям своєї архітектурної студії. Гроші від продажу філії дозволили їй почати свою справу і зібрати команду однодумців.
На телефоні висвітилося повідомлення від колишнього чоловіка: “Чув, у тебе відкриття. Вітаю. М.”
Вона не відповіла. Натомість підняла келих перед своєю командою:
– За свободу бути собою! За можливість будувати не тільки будівлі, а й своє життя!Спеціально для сайту Stories
