– Ти, Вадиме, допоможеш мені зустріти гостей. У тебе машина-то на ходу? Та дивись, щоб чиста була, а не як минулого разу, коли ти мене на дачу возив! – невдоволено сказала Людмила Романівна синові.
– Слухаю і підкоряюся, – бадьоро відповів Вадим, усміхаючись, бо розумів, що з матір’ю легше погодитися, ніж сперечатися. – Усе виконаю, як вам буде завгодно, ваша величносте!
– Ой, ну досить! Серйозніше треба бути, тут не до жартів! А ти, – звернулася вона одразу ж до невістки, – стіл накриєш, та багатший. Не скупись, все-таки я зі своїми подругами зустрічаюся, з якими багато років не бачилася. І не хочу вдарити в бруд обличчям.
– Ну, звісно. Робити мені більше нічого, – зухвало відповіла Марина, яка до цього ніколи свекрусі не перечила. – Ваші подруги, ви й накривайте стіл. А в мене свої плани на цей день.
– Що? Поговори мені ще! – не сприйняла всерйоз слова Марини Людмила Романівна. – Нічого з тобою не трапиться, приготуєш і накриєш. Інакше ти мене знаєш, я знайду як тебе покарати.
Марина лише фиркнула, пішовши в спальню.
– Що вона собі дозволяє? Ти що, не можеш приструнити свою дружину? – гнівно запитала Людмила Романівна в сина.
– А навіщо мені це? У нас із дружиною прекрасні стосунки. Ми кохаємо одне одного, і все в нас добре. А ваші сварки мене не цікавлять. І взагалі, мамо, відстала б ти від неї з цією своєю гулянкою. Ну що, тобі мало того, що я зустріну твоїх подруг, відвезу вас усіх куди треба, а потім заберу в будь-який час? – просто запитав Вадим, який не бажав сваритися з матір’ю.
– Ну, знаєш, це вже взагалі за межею мого розуміння! Чи ви обидва забули, хто вам подарував цю квартиру? І у вас двох зовсім немає почуття вдячності? Адже я прошу у вас таку дрібницю. І хіба часто я прошу? Невже не можна піти назустріч? – суворо запитала мати.
– Та пам’ятаємо ми, дуже добре пам’ятаємо, у чиїй квартирі живемо. Ти ж не даєш нам про це забути ні на мить, мамо. Тільки й ти маєш розуміти, що в нас із дружиною можуть бути свої справи і проблеми.
– Свої проблеми залиште при собі, а мені допоможіть, коли я прошу. Не так уже й часто я до вас звертаюся з якимись проханнями. Чуєш, Мариночко? – підвищивши голос, запитала свекруха в невістки, яка була в іншій кімнаті.
– Май на увазі, моє прохання залишається в силі – стіл за тобою! Відмовок я не приймаю!
Людмила Романівна пішла геть. У неї ще стільки справ – голова просто обертом!
Потрібно подумати про своє вбрання, записатися до салону краси на фарбування й укладання волосся. А також зателефонувати майстру манікюру Венерочці, до якої жінка ходила вже багато років. Необхідно виглядати на всі сто, адже подруги Тамара і Тетяна, які зібралися приїхати до неї днями, теж не ликом шиті.
Вони стежать за собою і напевно з пристрастю роздивлятимуться і саму Людмилу, з якою не бачилися вже кілька років. Тому потрібно постаратися, щоб здивувати і вразити їх.
Коли кілька тижнів тому подруги зателефонували і сказали, що приїдуть привітати Людмилу з днем народження, який жінка нещодавно відзначала, вона зраділа. Нечасто тепер у її самотньому житті траплялися такі свята.
Чоловік покинув багато років тому, і Людмила, так і не оговтавшись від зради близького, більше в шлюб не вступала. Виховувала дітей і багато працювала, намагаючись таким чином компенсувати відсутність особистого життя.
Коли син Вадим вирішив одружитися, Людмила Романівна раптом, під впливом дивного душевного пориву, подарувала молодим на весілля спадкову квартиру, що дісталася їй після батьків. Її вона до того моменту вже кілька років вдало здавала в оренду.
Але оскільки вільна квартира була одна, а дітей у неї двоє, ще й дочка Свєта підростала, то про свій порив Людмила Романівна незабаром вельми пошкодувала. Але справу було зроблено, бажаний ефект від такого багатого подарунка на численних рідних і друзів справили. Тому назад шляху не було.
І скандали, які матері влаштовувала дочка Світлана, розуміючи, що тепер їй нічого від тієї квартири не дістанеться, не мали належної дії.
Людмила Романівна з першого дня сімейного життя сина дала зрозуміти невістці Марині, хто в їхній родині головний. Це вона – мати і свекруха. І молоде та недосвідчене подружжя має в усьому її слухати і не перечити, адже все, що вона робить, – це тільки для їхнього блага.
Подруги, які зателефонували Людмилі напередодні, запропонували зустрітися і посидіти в якомусь затишному тихому ресторанчику, навіть готові були переказати їй гроші, щоб вона заздалегідь забронювала столик у такому закладі.
Але жінка чомусь вперлася, сказавши, що вони непогано посидять і в її просторій і порожній тепер квартирі. Дочка Світлана нещодавно, остаточно посварившись із матір’ю, з’їхала до свого хлопця, і Людмила Романівна тепер жила одна. Про це вона й повідомила подругам.
– Та навіщо ми будемо так витрачатися, дівчатка? У мене велика квартира, порожня, ніхто нам не завадить. Маринка всього наготує, накриє стіл і піде. Ну чим нам буде гірше, ніж у ресторані?
Простір, свобода. І сидіти можемо скільки душі завгодно. А захочемо, так в інший день сходимо і в ресторан. Або взагалі квитки купимо в спа-центр,га? Мені здається, це набагато цікавіше, ніж ресторан? – запропонувала господиня свій варіант.
– Ну, гаразд, як скажеш. Ми ж хотіли якнайкраще, щоб ніхто не турбувався і не метушився з цими столами і готуванням, – сказала Тамара. – Адже це зайві турботи.
– Та яка суєта? Які турботи? У мене невістка моторна і мене в усьому слухається. Даремно я, чи що, їм квартиру подарувала? – Людмила не забула нагадати подругам про свій подарунок і беззастережний вплив на невістку. – І готує, до речі, дуже навіть непогано.
– Нам-то однаково, дивись сама, Людо, щоб без зайвих заморочок і проблем.
Подруги мали приїхати завтра до обіду. Вадим пообіцяв матері, що заїде за нею раніше, щоб разом вирушити на вокзал. Сьогодні Людмила Романівна ще раз заїхала до них, щоб нагадати Марині, що вона має завтра накрити їм із подругами стіл.
Невістки вдома не було, але свекруха побачила, що на столі в кухні лежать списки продуктів, закусок і салатів, які Марина, ймовірно, збиралася готувати на їхній стіл.
– Ну ось, так-то краще буде. Одумалася і вирішила мені не перечити. І правильно, – задоволено промовила сама собі жінка.
І ось сьогодні зранку, коли Людмила Романівна вже відвідала салон краси, де їй зробили чудову укладку і нанесли гарний макіяж на вже старіюче обличчя, вона з нетерпінням чекала на Вадима.
Коли син, відпросившись із роботи на кілька годин, заїхав за нею, мати запитала, чим займається його дружина і чому вона не приїхала разом із чоловіком, щоб накрити стіл у квартирі у свекрухи.
– Та не знаю я. Вона ж начебто тобі відмовила, мамо? Ще минулого разу, коли ти в нас була. Чи я щось плутаю? – здивувався Вадим.
– Відмовила? А яке вона мала право мені відмовляти? Та й бачила я вчора, що на кухні у вас лежали списки з продуктами, салатами і закусками, які Маринка збиралася готувати, – міркувала Людмила Романівна, сидячи в машині сина і з задоволенням розглядаючи свою зачіску в дзеркалі. – Напевно, все ж таки планувала?
Вона вирішила сама зателефонувати невістці й нагадати їй про її обов’язки. Марина слухавки не брала.
– Ні, ну що за характер у твоєї дружини, га? Вічно потрібно своє “я” показати. От чому вона слухавку не бере? За годину вже гості приїдуть у мою квартиру, а там стіл порожній і продуктів зовсім ніяких немає. Ну що це таке! – обурювалася мати, тримаючи мобільний біля вуха.
Усе було безрезультатно. Марина розмовляти зі свекрухою вперто відмовлялася. Трубка мовчала.
У цей момент Людмила Романівна, завжди впевнена в тому, що все йде так, як вона захоче і запланує, почала трохи хвилюватися. Ситуація явно виходила з-під її контролю. Син Вадим їй ніколи не перечив, невістка теж до цього моменту йшла назустріч усім побажанням свекрухи. То що ж вона влаштувала зараз? От мерзота!
Нарешті Людмилі Романівні все ж вдалося додзвонитися до невістки.
– Марино, – закричала свекруха без привітання, – ти вже приготувала закуски і салати нам на стіл?
При цьому вона зрозуміла, що погано чує те, що їй говорить невістка. Музика і гучний сміх, що лунав із слухавки Марини, збентежив жінку, через що вона навіть злегка розгубилася.
– Людмило Романівно, я приготувала закуски і салати, звичайно! Тільки для своїх подруг, які прийшли до мене сьогодні в гості.
– Що? Що ти кажеш? Які твої подруги? – сторопіла свекруха. – Чому твої?
– Мої, з якими я не бачилася більше року. Сьогодні в нас річниця випуску з інституту. Ось ми й вирішили відзначити цю дату. А ви що, проти? – продовжувала нахабніти Марина.
– Як? Що ти… Та як ти посміла? – мало не задихнулася від обурення свекруха.
– А що не так, Людмило Романівно? – Марина була сама люб’язність. – Вас щось бентежить?
– Бентежить? Та я зараз вибухну від обурення! Я ж просила тебе накрити стіл для моїх приятельок Тамари і Тетяни! Ти все це спеціально зробила, так? Навмисно цього дня запросила до себе гостей? А мені що тепер накажеш робити, погань ти! – розійшлася не на жарт жінка.
– Я зараз покладу слухавку, якщо ви продовжите в такому ж тоні. А вам пораджу сходити в їдальню. Гарна думка, і напружувати нікого не треба, – посміхаючись сама собі, відповіла Марина.
Людмила Романівна зі злістю жбурнула слухавку до себе в сумку. Ось як обхитрила її невістка. Але ж свекруха була впевнена, що та їй повністю підкоряється, і все зробить так, як вона зажадає.
– Ось нахаба! Ну я цього так не залишу! – кричала вона. – Вадиме, ти знаєш, що влаштувала твоя дружина в моїй квартирі, в той час, коли я чекала від неї допомоги і підтримки?
– Що? – спокійно запитав він.
– Вона влаштувала там шабаш! Гулянку! Зібрала якихось дивних осіб у моїй квартирі. І все мені на зло!
– Мамо, наскільки я пам’ятаю, цю квартиру ти нам подарувала. І Марина як моя дружина може приводити до нас додому того, кого вважатиме за потрібне. І своїх подруг зокрема. Це нормально, – не погодився з матір’ю Вадим.
– Що? Вижену вас геть! І її, і тебе! І взагалі – ти маєш із нею розлучитися. Не підходить вона нам. Не потрібна мені така невістка!
Людмилу Романівну несло. Вона ніяк не могла впоратися зі своїми емоціями. Як це так – син із невісткою виходять з-під її контролю? Вона цього не повинна допустити!
– Мені Марина цілком підходить. Скажу більше, мамо, я її кохаю. І смію тобі зауважити – я вже давно доросла, самостійна людина і сам буду вирішувати, з ким мені жити, а з ким ні.
Син зараз здивував і засмутив жінку ще більше. Вона була впевнена – це все її вплив, Марини. Це вона так налаштовує сина, щоб вивести свекруху з себе.
– Гаразд, із вами я потім розберуся. А що тепер накажеш робити мені? Чим я маю пригощати своїх гостей, які вже з хвилини на хвилину приїдуть?
Я їм шикарний стіл пообіцяла, а ви разом зі своєю дружиною мене повною дурепою виставили.
– Не будеш наступного разу обіцяти те, у чому не впевнена, мамо. Марина не твоя прислуга, тому нерозумно було сподіватися на те, що вона беззаперечно виконає твій наказ, – Вадим добивав матір своїми словами…
– А вам нічого не залишається, як поїхати до якогось ресторану, як і пропонували тобі одразу твої приятельки.
– Та в який ресторан? Де я зараз буду шукати його? Та й місця, напевно, вже всі зайняті? – примхливо запитувала засмучена мати.
– Сьогодні будній день, я думаю, можна щось знайти. До речі, у мого знайомого є дуже непоганий ресторанчик. Хочеш, я зараз йому зателефоную і запитаю, чи можна вам туди приїхати?
– Хочу. У мене що, є вибір? – майже кричала від відчаю і злоби Людмила Романівна.
Зустріч подруг на вокзалі пройшла на найвищому рівні. Посадивши Тамару і Тетяну в машину до сина, Людмила жартувала і розсипалася в компліментах.
– Дорогі мої, тут відбулися деякі події, тому моя невістка не змогла накрити нам стіл. Але син Вадим запропонував дуже гарну альтернативу. Ми поїдемо в ресторан. І в найкращий у нашому місті, – Людмила любила все прикрасити.
– А директор там – друг мого сина. Так що все на краще, мої любі.
Проводивши своїх подруг після кількох днів їхнього веселого гостювання додому, Людмила Романівна вирішила розібратися з Мариною, щоб поставити на місце знахабнілу невістку.
– Ти що собі дозволяєш? – почала вона з порога. – Чому ти вирішила, що можеш ігнорувати мої прохання і доручення? Забула, де живеш? Так я швидко тобі мізки на місце поставлю!
– Ні, не забула. Я живу у квартирі, яку ви подарували нам із чоловіком на весілля. Вона наша, ясно вам? І якщо ви ще раз дозволите собі говорити зі мною в подібному тоні або більше того, намагатиметеся примушувати мене робити щось поза моєю волею і бажанням, то вхід сюди вам буде закритий.
– Що?
– Що чула? – зухвало парирувала невістка. – Я довго терпіла твої витівки, але тепер усе, досить! Твоя влада закінчилася.
Людмила Романівна була поранена в саме серце. Вона тут же зателефонувала синові, вирішивши поскаржитися на Марину.
– Вона нахаба, і ні в що не ставить твою матір! – кричала вона в трубку.
– Мамо, ну правда, ти дістала вже своєю простотою. А якщо й далі продовжиш ображати мою дружину, то так і буде – ми перестанемо тебе пускати до нас на поріг. Ти цього добиваєшся?
Жінці довелося визнати свою поразку. Але змиритися з таким станом справ було дуже важко. Ситуація була так собі. Донька Світлана продовжувала ігнорувати матір, а втратити ще й спілкування з сином Людмила Романівна не могла ніяк.
Тож поки вирішувала, яку тактику їй обрати у спілкуванні з гордою невісткою. І спілкувалася тільки з сином.
А Марині тільки того й треба було. Втерла носа зарозумілій свекрусі.