Арсеній йшов до Лізи на побачення, навіть не йшов, а летів немов на крилах. Вона йому подобалася, щоправда, надто спритна, і в ній була якась безшабашність, але він списував це на її молодість. Хоча сам був на два роки старший.
— Ліза подорослішає, і в неї все стане на свої місця, — думав він, — а зараз вона ще наївна, хоч їй і двадцять років.
Арсеній помилявся в наївності Лізи, бо був закоханий. Та й хлопець виріс правильним. Його виховувала мати.
Ксенія Романівна, лікар-гінеколог, працювала в пологовому будинку. Він був її єдиним сином, вона і сама вся правильна і добропорядчна, такою виховала і сина, всю душу в нього вклала.
— Привіт, — підходячи до будинку Лізи і побачивши її, привітався Арсеній.
— Привіт, я тебе вже хвилин десять чекаю, — якось незадоволено сказала вона, — міг би і поквапитися.
— Подивися на годинник, як і домовлялися, хвилина в хвилину, — посміхався Арсеній. — Гаразд, ходімо прогуляємося. Ти написала, що хочеш поговорити зі мною, я тебе слухаю.
— Я чекаю дитину, — серйозно сказала Ліза, заставши хлопця зненацька. — Ну що, злякався?
— Якщо ти серйозно, то чого лякатися? Розпишемося, одружимося і будемо виховувати нашого спадкоємця, — рішуче відповів він.
Ліза розсміялася:
— Ні вже, заміж за тебе я не піду, а ось від грошей не відмовлюся, мені потрібно буде вирішити цю проблему, і все. Не потрібна мені дитина!
Арсеній особливо не здивувався, він після цих слів остаточно зрозумів, що мозок у Лізи ще не до кінця сформувався, і сказав:
— Це не тільки твоя дитина, але і моя, а цього я тобі дозволити не можу.
Виховання його матері позначалося і на цьому. Ксенія Романівна часто розповідала йому, як люди роками чекають на дитину, а деякі, навпаки, зовсім не цінують Божий дар. Вона говорила, що переживає щоразу, коли бачить, як легко відмовляються непутящі матусі від дітей, і їй дуже шкода ненароджених діток. Адже молоді дівчата не знають, що роблять.
Тому Арсеній вважав, що він повинен зробити все, щоб їхня дитина народилася.
— Давай так, якщо тобі не потрібна дитина, ти народжуєш і віддаєш її мені, а сама можеш йти на всі чотири сторони.
— Ну ти й ненормальний, — покрутила пальцем біля скроні Ліза. — Навіщо вона тобі? Мамі підкинеш, і все.
— Мама звичайно допоможе, — сказав спокійно Арсеній, — але я виховаю сам.
— Ой, теж мені, татусь! Гаразд, так і бути, давай розпишемося, а там подивимося…
Розписалися, народу на весіллі було небагато. Родичі і пара-трійка друзів. Жили у Арсенія, у них трикімнатна квартира, Ксенія Романівна і Антон, вітчим Арсенія, та молода сім’я.
Але мабуть так було вирішено там нагорі, не довелося довго жити молодим разом. Арсеній заги…в. Прямо на пішохідному переході збив його неадекватний водій.
Ксенія Романівна почорніла від горя. Не могла ні працювати, ні дихати нормально, можливо, присутність Лізи і привела її до тями. Вона носила дитину Арсенія, онука Ксенії, її рідну кров.
Але після похорону Ліза зрозуміла, що тепер можна з його матері потягнути грошей. Хоч і бачила, що всі шкодують матір Арсенія, але вона особливо і не прийняла близько до серця сме…ь хлопця.
— Яке горе, — говорили сусіди і колеги, дивлячись на Ксенію, — ледве тримається на ногах, адже син був єдиний. Тепер ось тільки онука чекатиме. Добре, що вона не дала Лізці позбутися дитини.
Ксенія Романівна дійсно була м’якою і добропорядною, багато жінок-пацієнток її поважали, як лікаря, та й просто, як людину. Вона з усіма розмовляла спокійно і тепло. Підтримувала і підбадьорювала жінок, які збиралися народжувати, багатьох відмовляла від фатального кроку. А ті потім дякували їй.
З Антоном жила вісім років, і це був її другий шлюб. Перший чоловік, батько Арсенія, не міг прийняти народженого сина. Він йому був абсолютно не потрібен. Такий інтелігент-егоїст, хоч і вітали його з сином, продовжувачем роду, але йому це було абсолютно не потрібно.
Ксенія запропонувала йому піти, а він зібрав свої речі і пішов, не поглянувши на малюка.
Вдруге вийшла за Антона, коли Арсеній був уже великим хлопцем. Вони навіть подружилися, як здавалося Ксенії, але це було лише ввічливе ставлення того й іншого.
Антон, звичайно, допоміг з похоронами, але через деякий час сказав, що його дратують вічні розмови про її сина і він не може нескінченно співчувати.
Дружина була шокована, замислилася, що знову поруч чужа людина. А ще Антон сказав:
— Не хочу бачити в нашій квартирі Лізу, цю шахрайку та дурепу.
Ліза і сама не хотіла жити з ними, але розуміла, що тут вона отримає максимум догляду. Батьки її жили в невеликому будинку, та ще й там три брати, у них багатодітна сім’я. Вдома потрібно працювати, допомагати матері по господарству. А тут вона живе в комфорті і нічого не робить. Вмикає телевізор і лежить, причому в окремій кімнаті.
Минав час. Вже й Антон змирився з тим, що Ліза живе з ними. У неї спочатку була угода з Ксенією Романівною — як тільки вона народить, відмовиться від дитини і піде від них. Лізі все подобалося:
— Добре, що мати Арсенія мене не вигнала. Їй дуже потрібна моя дитина. Втратила сина і мало не збожеволіла. Зате мені добре. За мною такий догляд, про який я і не мріяла, вона трясеться наді мною. Фрукти, соки, свіжа їжа.
Ліза жила в кімнаті Арсенія і якось одного разу вловила цікавий погляд Антона. Хоч Ліза і була при надії, але не здивувалася.
— Цей Антон — той ще кіт, ходить облизується, дивлячись на мене. А зовсім недавно ще бурчав, не хотів, щоб я тут жила.
Але не тільки це бачила Ліза. Помітила і Ксенія, як її чоловік надмірно уважно дивиться на Лізу, погляд його їй не подобався, було в ньому щось таке неприємне, але вона відкинула ці думки.
Минав час, Лізі вже набридла ця ваг…сть, їй набридло сидіти і чекати. Хотілося погуляти з подружками і друзями.
Всі чекали народження дитини, особливо Ксенія. Вона уважно стежила за Лізою, щоб та не піднімала важких речей і, не дай Боже, не захворіла. Очікування тягнулося довго.
Сусіди і колеги жаліли Ксенію Романівну і говорили:
— Ця дівка сіла на шию нещасній матері і витягує з неї гроші. Ще й вимагає догляду.
Але Ксенія Романівна була на все готова заради онука, вже знала, що хлопчик народиться, з нетерпінням чекала по.огів Лізи.
Якось одного разу колега попросила підмінити її терміново, обіцяла, що наступного дня вона вийде на зміну, а сьогодні вона залишиться на чергування замість Ксенії. Звичайно, та погодилася і поїхала додому. Було вже пізно.
Увійшовши до квартири, тихо поклала ключі на тумбочку і пройшла на кухню. Посуд немитий у раковині, на столі крихти, їй стало неприємно, що ніхто з них не міг прибрати. Прикривши двері на кухню, вимила посуд, прибрала на кухні і пішла спати, по дорозі обережно заглянула в кімнату до Лізи.
Здивувалася, Лізи в кімнаті не було і ліжко не розібране, вона злякалася, що та кудись пішла.
Увійшла в спальню і остовпіла. Антон і Ліза спали в обіймах. Все було гранично ясно, навіть вагі…ть їх не зупинила, хоч і термін вже досить великий. Вона відчула жахливу відразу до цих двох. Штовхнула Антона, спокійно сказала:
— Вставай, збирай речі, і щоб духу твого тут не було. Ключі залиш на тумбочці…
Антон підскочив, як ужалений, метушливо почав мовчки натягувати штани. Схопив сумку, покидав деякі речі і хвилин через десять двері за ним зачинилися, ключі лежали на тумбочці.
Ліза сиділа в ліжку, закутавшись в ковдру і дивилася на Ксенію, потім мовчки пішла в свою кімнату.
Ксенія зібрала постільну білизну, закинула в пральну машину, замінила на чисту і важко опустилася на ліжко, обхопивши голову. Хоч і була їй неприємна Ліза, але вона не могла її вигнати з дому. Їй потрібен онук, і заради нього вона все витримає.
А Лізі було все одно, їй хотілося отримати якусь вигоду від своїх пол..ів, вона вирішила, що вимагатиме від Ксенії грошей за дитину. А поки буде жити тут, вдома її ніхто не чекає.
Як утриматися поруч з Ксенією після цього випадку, вона не знала, але послухає, що та їй скаже. Вранці вона почула:
— Лізо, май на увазі, що я терплю тебе тільки до появи дитини, потім бачити тебе не хочу. Можеш бігти за Антоном, а можеш йти куди хочеш… — Ксенія Романівна сказала це про всяк випадок, а раптом ці двоє захочуть жити разом.
Але Ліза за Антоном не побіжить, він кудись поїхав, не повідомив їй.
Поло…и Лізи були важкими, але все обійшлося. Ксенія Романівна від щастя була на сьомому небі. Ліза ще була в пологовому будинку, коли Ксенія запитала її:
— Лізо, ти не передумала відмовлятися від дитини?
— Ні, не передумала, вона мені не потрібна і бачити її не хочу, — потім написала відмову і пішла.
Ксенія Романівна назвала хлопчика Глібом, вона знала — Господь хотів, щоб цей малюк став щастям для бідної матері, яка втратила все і всіх. Ксенія Романівна усиновила хлопчика, складно, звичайно, звикала до нової ролі, але звикла. Гліб став для неї всім, і без нього вона вже не уявляла свого життя.
Ліза кудись поїхала, Антон надіслав документи на розлучення, вона із задоволенням їх підписала і більше не бажала згадувати про нього. У неї тепер інші турботи, інше життя.
Спеціально для сайту Stories
