– Я не залишу вас у спокої! – зловісно шипіла в трубку Тетяна. – Думаєш, що якщо викрала в мене чоловіка, то тепер зможеш спати спокійно? Навіть не сподівайся! Я помщуся!
У слухавці зазвучали короткі гудки.
Із серцем, що калатає, Василина відклала телефон, увійшовши до спальні, вона міцно притиснулася до спини сплячого чоловіка.
Будити Степана не хотілося, завтра на нього в лікарні чекав черговий складний день… Однак чоловік не спав, м’яко звільнившись з обіймів Василини, він сів у ліжку й увімкнув нічник.
– Знову вона дзвонила? – запитав він. – Знову з лівого номера і з погрозами?
Василина кивнула, і він пробурчав собі під ніс щось невиразне.
– Не переживай. Собака, який гавкає, не кусає, – м’яко зауважила Василиса.
– Цей собака гавкає аж надто голосно і часто! – проворчав він.
– Мені здається, не варто переживати через порожні погрози.
– Я не вважаю ці погрози порожніми, – заперечив Степан. – Та ти й сама напевно розумієш, що від цієї людини можна очікувати чого завгодно!
– Ну і що ти пропонуєш? Розмови на неї не діють, приструнити її ти пробував.
– А ти що пропонуєш? – запитав Степан.
– Ігнор. Побіситься, та й заспокоїться.
Степан почухав підборіддя і міцно задумався, після тривалої паузи він неголосно сказав:
– Ні, мені здається, тут є тільки єдиний вихід – звертатися в поліцію.
– Просто так у нас заяву не приймуть. Для звернення до органів потрібні вагомі підстави, – сказала Василина. – А в нас із нею жодної розмови не записано. Та й скріншоти її повідомлень у соцмережах я теж давно видалила.
Степан знову ліг, важко зітхнувши, він притягнув до себе дружину.
– Тоді нам із тобою потрібно бути напоготові. Щойно вона з’являється знову, фіксуємо погрози і йдемо в поліцію. Чекати довго, думаю, не доведеться.
Трохи повозившись, він знову задрімав, а ось Василина до ранку так і не змогла зімкнути очей.
Степан і Василина одружилися два роки тому, познайомилися вони в офісі туристичної компанії, в якій працювала дівчина. Степан прийшов до них із проханням допомогти вибрати тур для мами, якій днями виповнювалося сімдесят років. А наступного дня він прийшов знову з квітами і з вибаченнями за те, що забрав у Василини багато часу. Після цього вони вже не розлучалися.
До того як зустріти свою другу дружину, чоловік був розлучений уже два роки. Про причину розлучення з Тетяною, з якою вони розлучилися після п’яти років шлюбу, Степан не говорив. Однак, судячи з того, що стало відбуватися після того, як він одружився повторно, Василина зрозуміла, що до чого.
Тетяна не тільки патологічно ревнувала чоловіка до кожного стовпа, вона ще й намагалася в усьому контролювати Степана. Цього-то тиску він, зрештою, і не витримав.
Приблизно через півроку після того, як Василина і Степан оформили свої стосунки, Тетяна з’явилася в соцмережах.
Створивши відразу три акаунти, вона почала атакувати їх обох. Степан не особливо любив віртуальне спілкування, і тому він незабаром видалив свої акаунти. Усі “шишки” діставалися одній тільки Василині.
“Гадина! Ти чому забрала в мене чоловіка?” – писала Тетяна в першому своєму повідомленні.
Зберігаючи спокій, Василиса відповіла, що на момент знайомства з нею Степан був вільний, але Тетяна нічого не бажала слухати.
Незабаром на Василису обрушився цілий шквал образливих послань, супроводжуваних нецензурною лексикою. Причому писала їй не тільки Тетяна, а й її подруги.
Одна з них до образ не опускалася. Однак повідомивши Василині, що Тетяна чекає на дитину, вона майже ввічливо попросила відпустити його до першої дружини.
Коли збентежена Василина сказала про це чоловікові, то зазвичай спокійний і м’який Степан розлютився:
– Бреше вона як дихає! Ніяких дітей у неї немає! І бути не може!
Як Василина не відмовляла його, він розблокував Тетяну, зателефонував їй і висловив усе, що про неї думає.
– Ще раз потурбуєш нас – запроторю в психлікарню! – пригрозив він.
Василині чоловік теж порадив видалити свої акаунти з усіх соцмереж, але вона цього робити не стала, бо спілкуватися з деякими родичами і друзями можна було тільки там.
На щастя, в одній із соцмереж незабаром з’явилася функція, що дозволяє отримувати повідомлення тільки від друзів. Тож необхідності у видаленні акаунта більше не було.
Але одного разу сталося ось що.
Якось улітку, взявши відпустку, Степан і Василина вирушили на відпочинок за місто. Краса природи зробила свою справу, подружжя змогло розслабитися і на якийсь час забути про неприємності, пов’язані з переслідуваннями Тетяни.
Однак Василину не покидало відчуття, що за ними хтось спостерігає.
– Не переживай. Це всього-на-всього дух лісу, – пожартував Степан. – Хто б це не був, я не думаю, що він завдасть нам шкоди. Василиса постаралася розслабитися і вирішила насолоджуватися відпочинком за повною програмою.
“Зрештою”, – думала вона. – “Ми далеко від дому. Що тут може трапитися? Напевно, я занадто близько прийняла все до серця”.
За містом подружжя пробуло десять днів, а ще через тиждень Степану зателефонувала його сестра Ірина, з якою Тетяна досі підтримувала зв’язок.
– Не хочу, звісно, лізти не у свою справу, – почала Ірина, – але я просто не можу не поділитися з тобою ось цим.
І вона переслала Степану пост Тетяни, який вона розмістила на своїй сторінці в одній із соцмереж. На свій жах, чоловік побачив, що колишня дружина запостила фотографії їхнього з Василиною відпочинку. Під одним із фотознімків Василини Тетяна поскаржилася: “Помилуйтеся, на яку жабу мене проміняв чоловік”.
– Дякую, що сказала, – стримано сказав Степан.
– Що, сильно дошкуляє? – поцікавилася сестра. – Судячи з того, що Таня пише про вас у себе на сторінці, вона вами просто одержима.
– Та не те щоб уже дуже дошкуляє, – відповів він. – Ми з Василиною ж забанили її скрізь, де тільки можна, тому останні кілька тижнів жодних занепокоєнь вона нам не завдавала. Однак, схоже…
– Ви її у двері, а вона у вікно, – підсумувала Ірина. -Степане, ви обережніше з нею там. Судячи з цих фото, вона за вами стежить.
Попрощавшись із сестрою, Степан задумливо пройшовся вітальнею. Раптово його охопила така злість, що руки стиснулися в кулаки і захотілося трощити все, що тільки попадеться на очі.
– Ну постривай же… – скрипнув зубами він.
У цей момент у вітальню увійшла Василина. Степан притягнув її до себе і в момент поцілунку зробив селфі.
– Навіщо? – здивувалася Василина.
– Просто так. Захотілося! – з усмішкою знизав плечима він.
Коли дружина вийшла, він знайшов у месенджері Тетяну і відправив їй їхні з Василиною селфі. Знімок він супроводив написом: “Помилуйся! Можеш теж запостити. До речі, якщо хочеш, я надішлю тобі ще й аудіо того, як ми з дружиною проводимо час у спальні”.
Після цього Степан заблокував колишню дружину. За хвилину він уже пошкодував про те, що відправив їй фото, але, як то кажуть, що зроблено, те зроблено.
“Нічого. Нехай побіситься. Може, хоча б зараз зрозуміє, що між нами все скінчено?” – думав він.
Незабаром Степан постарався заспокоїтися, але тривога, що відступила під час відпустки, раптом повернулася і стала сильнішою.
Через тиждень Степану надійшло кілька десятків повідомлень із незнайомих номерів. Думаючи, що став жертвою спамерів, він видаляв їх, не читаючи.
Потім на нього посипалися дзвінки та голосові повідомлення. Відкривши з необережності одне з них, він почув до болю знайомий голос. Після цього чоловік попередив дружину, щоб та ігнорувала всі дзвінки з незнайомих номерів.
На жаль, будучи співробітником турагентства, Василина не могла цього зробити, їй дзвонили не тільки друзі та родичі, а й колеги та клієнти. Волею-неволею доводилося постійно бути на зв’язку.
Цим і скористалася Тетяна, вона дзвонила в будь-який час доби, зокрема й уночі. Зазвичай вона несла якусь незв’язну маячню, але до погроз перейшла тільки вчора. На відміну від не на жарт стривоженого чоловіка, Василина залишалася при своїй думці, нічого Тетяна їм не зробить, рано чи пізно їй набридне, і вона обов’язково відчепиться.
На жаль, дівчина помилялася.
Наближалися новорічні канікули, і в офісі у Василини було за традицією багатолюдно. Дівчина практично зашивалася, її телефон дзвонив майже постійно, до кінця дня вона почувалася абсолютно виснаженою.
Коли до її столу підійшла невисока, непомітно вбрана жінка, Василина, намагаючись приховати втому, ввічливо запропонувала їй сісти. І обімліла: навпроти неї сиділа усміхнена Тетяна.
Впоравшись із переляком, Василиса знайшла в собі сили сказати:
– Добрий вечір, чим я можу вам допомогти?
Після невеликої паузи Тетяна голосно і чітко сказала:
– Поверни. Мені. Чоловіка.
Зловивши на собі кілька здивованих поглядів присутніх, Василина відчула, що червоніє. Ситуація була абсолютно безглузда, вона й гадки не мала, як їй слід поводитися.
Відчуваючи себе господинею становища, Тетяна сказала ще голосніше:
– Якщо ти думаєш, що крадіжка чужого чоловіка просто зійде тобі з рук, ти дуже помиляєшся.
Поступово Василина впоралася з хвилюванням і взяла себе в руки:
– Степан не річ, щоб його можна було вкрасти. Це по-перше. А по-друге, нагадую, ми з ним познайомилися після того, як ви з ним розлучилися, – в тон Тетяні відповіла вона.
– Дівчата, можливо, ви все-таки вийдете на вулицю і там вирішите свої особисті проблеми? – звертаючись до обох, неголосно запитала одна з колег Василини.
– Не переживайте, я зараз піду, – мило посміхнулася їй Тетяна…
– Але тільки після того, як усі тут присутні дізнаються, що являє собою ця жінка! – зриваючись на вереск, заволала вона.
В офісі стало тихо. Тепер на Василину і Тетяну дивилися абсолютно всі.
– Ця… Негідниця забрала чоловіка із сім’ї! – кричала Тетяна.
– Помилуйтеся на неї! Ні сорому ні совісті! У неї ще вистачає нахабства брехати, що Степан був розлучений! Та якби не ти, він би не розлучився! У нас був ідеальний шлюб, а ця… – і Тетяна нагородила Василину кількома нецензурними епітетами. – Усе зіпсувала!
На щастя, тут приспіли охоронці, і огидний спектакль нарешті закінчився. Співробітники і начальниця, які добре знають і Василину, і Степана, поставилися до неї зі співчуттям. Проте дівчину трясло ще дуже довго.
Увечері Василина розповіла про все чоловікові. Сильно розхвилювавшись, він за звичкою почав міряти кроками вітальню.
– Я ніяк не зрозумію, що їй треба-то? – майже безпорадно дивлячись на дружину, запитав він. – Вона, чи що, хоче таким чином мене повернути? Якщо так, то даремно сподівається.
– Ні, я не думаю, що вона хоче повернути тебе, – задумливо відгукнулася Василина. – Їй просто потрібно зруйнувати те, що вона сама зруйнувала кілька років тому – нашу сім’ю. Вона так мститься тобі, розумієш? І хоче, щоб у тебе більше не було ні стосунків, ні сім’ї.
– Зрозуміло. Ну тепер, принаймні, ми зможемо її вгамувати, – рішуче сказав Степан. – З урахуванням того, що вона ображала тебе при свідках, поліція повинна буде вжити заходів.
Вони дійсно написали заяву, нестачі у свідках не було. Після цього колишня чоловіка надовго замовкла. Василина і Степан, думаючи, що все закінчилося, видихнули з полегшенням. Але не тут-то було.
Через кілька днів після новорічних канікул, якраз напередодні свого дня народження, Василина отримала в месенджері таке повідомлення:
“Я проклинаю тебе, гадина, і бажаю незабаром опинитися там же, де і він!”
До повідомлення було додано фото з міста спочину, на ньому були зображені проводи в інший світ незнайомого чоловіка.
“Я скачала всі твої фотографії і поклала їх йому з собою ! Так що моє побажання збудеться досить скоро! Бери квиток на той світ і пакуй дрібнички!”
Василина здригнулася, спочатку вона хотіла видалити страшне повідомлення, але передумала. Зрештою, воно містило погрозу, і його можна було б додати до нової заяви.
– Я не розумію, чому поліція бездіяльна?!- бушував Степан. – Вона ж ненормальна! Чому вони не відреагували на нашу попередню заяву?!
– Я думаю, відреагували. Штрафували або провели профілактичну бесіду, – задумливо сказала Василина.
Степан хотів ще щось сказати, але передумав.
– Завтра зранку до роботи піду в поліцію, – уривчасто вимовив він. – А ти краще відпросися. Хіба мало що…
На тому й вирішили.
Уночі Степан і Василина прокинулися точно від якогось поштовху. Почувши дивний шурхіт у під’їзді, чоловік одним стрибком опинився біля вхідних дверей. Відчувши запах бензину, він крикнув Василині:
– Викликай пожежників!
На сходовому майданчику почався переполох, крім пожежників, приїхали викликані сусідами поліцейські і машина “Швидкої допомоги”, як сказала бабуся, що жила за стінкою, “про всяк випадок”. На щастя, ніхто не постраждав, зокрема й недавно встановлені Степаном добротні залізні двері.
Після складання протоколу поліцейські поїхали, наступного дня Степан відвіз у відділок нову заяву і додав до неї збережені Василиною повідомлення з погрозами. Тільки після цього справою Тетяни зайнялися всерйоз.
Уже після суду Степан холодно сказав колишній дружині:
– Сподіваюся, це послужить тобі хорошим уроком. А коли відмотаєш свій термін, обов’язково звернися до хорошого фахівця. І оточуючим буде спокійніше, і в тебе буде менше проблем.
Він узяв під руку Василину, і вони покинули будівлю суду.
Зараз їхнє життя потихеньку налагоджується. Зрідка згадуючи першу дружину, Степан сподівається, що та, зрештою, зрозуміла – сім’я дуже важлива, але розбиту чашку склеїти неможливо. А боротися за своє щастя, руйнуючи чуже життя, неможна!
