Ніколи у своєму житті я не була задоволена у фінансовому плані. Ніколи, дотепер. Але чи варто було мені чекати аж до 56 років? Навіть не знаю. Дякую сваті, що хоча б зараз я відчула себе людиною. Відчуття незабутні, скажу я вам. Хочеться жити й радіти життю.
Але раніше було зовсім по-іншому. Я вийшла заміж молодою наївною дівчиною. Чоловік старший за мене, міський. На той момент він був звичайним робітником, але для мене це було щось надприродне. Бентежила його недоглянута квартира, але дві кімнати на двох людей – було переконливо.
Уже за півроку я зрозуміла, що, хоч ми й живемо удвох, свекруха завжди контролюватиме ситуацію в житті свого сина. Вона приходила, просто коли їй заманеться. Могла навідатися з самого ранку, а могла і вночі прийти. Було враження, що вона не могла жити без того, щоб не бути поруч зі своїм сином.
Правда. І це дуже втомлювало. Лише через якийсь час я дізналася, що в чоловіка була ще й сестра. І жила вона зі своєю матір’ю і чоловіком разом в одній квартирі. Який дурдом там творився, я можу собі тільки уявити, а найсмішніше, що це в нас із чоловіком довго не виходило зачати дитину.
Але його сестра якось упоралася, незважаючи на матір, яка жила в сусідній кімнаті. Мабуть, нерви в сестри чоловіка були зроблені із заліза. Коли нарешті з’явилася донька, стало трохи легше в моральному плані. Грошей не вистачало, чоловік старався, але все було марно.
Кожну зайву копійку з’їдали витрати на дитину, одяг і навчання. У ті роки я почала розуміти, що чоловіка я більше не кохаю. І більше того, як партнер він мені теж не потрібен, адже жити краще не виходило, а весь мій потенціал йшов на готування і прання. Я відчувала, що могла зробити більше.
Ми почали сваритися, не розмовляли тижнями. Було зрозуміло, що наш шлюб зруйнований і тільки донька тримає нас разом. Хоча й вона з віком уже не бігла нас мирити зі сльозами на очах. Навіть єдина дитина махнула на наші стосунки рукою. Це сумно, але не смертельно.
Багато пар розходяться, не приховуючи жодного зла одне на одного, а потім дочка виросла і знайшла собі гідного кавалера. Сучасна молодь не тупцює на одному місці, тож весілля вони зіграли через півроку знайомства. На церемонії я познайомилася зі свахою, і ми одразу стали подругами.
Вона спеціально приїхала на свято до сина з за кордону. Ми проговорили з нею весь вечір, і це згодом дуже вплинуло на моє майбутнє. Логічно, що, коли донька випурхнула з батьківського гнізда, я теж вирішила наслідувати її приклад. У нас із чоловіком відбулася розмова, яка уже витала в повітрі.
Ми подякували одне одному за проведений разом час, поплакали і попрощалися. Я полетіла працювати за кордон, а сваха дала мені всі потрібні адреси і номери телефонів. Завдяки їй я дуже добре влаштувалася, тож почала заробляти вже з першого тижня.
Через чотири роки нелегкої і наполегливої праці я змогла накопичити на двокімнатну квартиру у своєму місті. Нічого не заважало мені поїхати назад додому і жити собі на втіху. Крім однієї дрібниці. Колишнього чоловіка. Річ у тім, що за цей час він знайшов жінку і вже жив із нею в нашій квартирі.
Було сумно бачити жінку, для якої двокімнатна хрущовка практично без ремонту була нормальним варіантом для життя в її віці. Це ж була буквально я з минулого життя. І проте справи були важливішими. Чоловік попросив мене піти йому назустріч.
Він хотів, щоб я відмовитися від своєї частки в нашій спільній квартирі і зробила його одноосібним власником. Дітей він заводити більше не планує, тож зрештою житло дістанеться нашій доньці. Місце, де жити, у мене самої тепер є, отже, він вважає, що я буду не проти. І я ж дійсно тільки за.
Нехай забирає, раз вважає, що так треба, але ось яка проблема. У його нової жінки є своя дитина. Яку вона, звісно ж, теж хоче забезпечити. І, якщо я віддам їм квартиру, хто знає, чи не дістанеться вона потім чужій людині? Я ж прекрасно розумію, що в житті всяке може статися.
Як би я не ставилася до свого чоловіка, обманщиком його не вважаю, а у його обраниці не впевнена. Їхня житлоплоща мене не хвилює. Але ж ніхто не змусить мене довіряти сторонній жінці? Хочеться, щоб у всіх усе було добре, але життя таке, що довіряти нікому не можна.
