Цього місяця роботи на заводі було так багато, що Григорію доводилося залишатися в цеху допізна. Він приходив додому ближче до дев’ятої вечора, вечеряв, лягав спати і миттєво засинав.
Але цього вечора, як тільки вони лягли в ліжко, дружина відразу попередила:
– Гришо, будь ласка, не засинай відразу. Нам потрібно з тобою сьогодні поговорити.
– Поговорити? Сьогодні? – вже позіхаючи запитав чоловік. – А може, поговоримо завтра вранці?
– Завтра у нас не вийде.
– Чому?
– Тому що ти занадто рано тікаєш на роботу.
– Ну Тетяно, ну так виходить. Роботою нас завалили по вуха.
– Не виправдовуйся, я розумію. Робота є робота, тим більше тобі за неї дуже добре платять.
– Ага… – Гриша вже від цієї розмови став сонним і знову солодко позіхнув. – Добре, що ти мене розумієш. – Він знову позіхнув,вже був готовий заснути.
– Гришо, будь ласка, не позіхай! – немов відчувши це, злякано вигукнула дружина. – І не смій засинати!
– Так, так… Я постараюся не заснути. – Чоловік, напружуючись, з усіх сил намагався прогнати сон, що накривав його. – Тетяно, я не розумію, у тебе щось сталося?
– Ні, нічого не сталося. Просто я хочу запитати твоєї поради. Ти ж, все-таки, мій чоловік.
– Ну, звичайно… – буркнув він і почав засинати. – Ще й який чоловік. Говори-говори, я тебе слухаю.
– Точно, слухаєш? Ти не спиш?
– Ні, не сплю…
– А чому ти закрив очі?
– Тому що я дрімаю. Я втомився. Говори, Тетяно .
– Добре. Загалом, у мене на роботі змінилося керівництво.
– Треба ж…
– І ось. Новий начальник, дізнавшись, що я кандидат наук, дуже зрадів і вирішив…
Це було останнє, що ще якось розчув Гриша. Потім він миттєво заснув, і йому одразу наснився начальник цеху, який став вимагати від нього, щоб він залишався на роботі і в нічну зміну.
– Добре, – пробурмотів він уві сні, – раз це потрібно для підприємства, то значить, я згоден.
– Ти точно, згоден? – штовхнула його в бік Таня.
– Що? – здригнувся він, прокинувшись.
– Я питаю, мені варто погодитися?
– Ну, звичайно… – відповів сонний Гриша, абсолютно не розуміючи, про що йде мова. – А чого відмовлятися?
– Правда? – зраділа дружина.
– Що – правда?
– Гришо, я не розумію, ти мене слухаєш?
– Звичайно.
– І ти все чув, що я тобі зараз говорила?
– Угу, – знову кивнув чоловік, знову засинаючи.
– А ти впораєшся? – задала дуже дивне питання дружина.
А може, це запитав і начальник цеху, який знову йому тут же приснився.
– Ой, які ви смішні… – пробурмотів уві сні Гриша. – Невже ви ще не зрозуміли, що Григорій Дмитрук впорається з будь-якими труднощами… Він же чоловік.
– Ось і добре, – сказала Таня, солодко позіхнула і притиснулася до чоловіка теплим боком. Але той цього навіть не відчув, бо вже провалився в непроглядну темряву, де не було навіть сну.
А вранці – за дзвінком будильника – Григорій підхопився з ліжка, залишивши дружину додивлятися її солодкі сни. Він швидко вмився, поснідав, поцілував сплячу Тетянку і знову побіг на роботу.
Пізно ввечері, коли Гриша повернувся з роботи, дружина зустріла його з валізою на порозі.
– Гей, ти куди це?! – запитав він ошелешено.
– Як куди? – запитала і вона його здивовано.
– Тетяно, я не зрозумів, ти куди намилилася?
– Так, Гришо, не починай, – напружилася дружина. – Ти мені вчора сам сказав, що треба погоджуватися. Тому у мене через годину потяг.
– Який потяг? – У Гриші на голові заворушилося волосся. – Ти що, з глузду з’їхала?
– Гришо! Не смій цього робити! – вигукнула Таня.
– А що я роблю? – розгубився чоловік.
– А те, що спочатку погоджуєшся, а потім починаєш влаштовувати мені сцени.
– На що я погоджувався?! – закричав чоловік.
– А на те, щоб я поїхала на тиждень у відрядження.
– На скільки?! – У Григорія закрутилася голова. – Це коли я на це погоджувався?!
– Вчора вночі. Я тобі сказала, що новий начальник, дізнавшись, що я кандидат наук, вирішив відправити мене до Києва на міжнародний форум.
– На який ще форум?!
– На науковий. Я повинна буду зробити кілька доповідей. А потім буду просувати нашу продукцію. Начальник сказав, що краще за мене з цим завданням ніхто на нашому підприємстві не впорається.
– Але ми ж домовлялися з тобою, що ніяких відряджень у тебе не буде! – закричав жалібно чоловік.
– Але я ж тебе вчора запитала? І ти дав згоду!
– Я? Дав згоду? Коли?
– Як коли? Коли лежав у ліжку. Я тебе кілька разів питала – ти мене чуєш чи ні? Ти казав, так! І сам сказав, що мені потрібно погоджуватися!
– Так? – Гриша розгублено дивився на дружину. – А тепер що?
– Тепер я їду. Буду рівно через тиждень.
– А відмовитися можна?
– Ти з глузду з’їхав, Гришко? Ти що, хочеш, щоб я спочатку дала згоду, а потім, в останній момент сказала – ой, вибачте мене, будь ласка, я передумала? Ти уявляєш, як це буде виглядати?
– Але Тетяно! Я боюся!
– Чого ти боїшся?!
– Не знаю. Раптом ти там когось собі знайдеш і мене кинеш? Я боюся тебе втратити!
– Не вигадуй. Все, Гришко. Мені прийшло повідомлення, що таксі стоїть біля під’їзду. Мені час бігти. Їжі я тобі приготувала багато. Повечеряй і лягай спати.
Тетяна поцілувала його в щоку і втекла. А Григорій розгублено сів на стілець у кухні і пробурмотів:
– Нічого собі… Виходить, я сам відпустив свою дружину у відрядження… Я проспав своє щастя…
Перші два дні Гриша постійно був як на голках, раз у раз дзвонив дружині і питав, як у неї справи. А потім – нічого, потихеньку звик, і навіть змирився з думкою, що нічого страшного з ним, начебто, і не відбувається.
Та й робота його так виснажувала, що сумувати особливо не було коли.
А коли дружина повернулася і оголосила, що відрядження пройшло дуже вдало, і її – Таню – через це відразу підвищили в посаді і зробили заступником начальника, Григорій зовсім заспокоївся.
Він навіть із задоволенням подумав:
«Адже добре, що я тоді заснув і уві сні дав згоду на її відрядження. Адже якби я не спав, я б її точно нікуди не відпустив, і цю посаду вона б, можливо, ніколи не отримала.
Значить, виявляється, іноді краще вчасно заснути. Або – точніше – не вчасно заснути…»
Спеціально для сайту Stories
