Одного разу Ніна побачила по телевізору передачу про те, як широко і весело святкують Різдво в Європі, і загорілася бажанням неодмінно побувати там – і саме на це свято. Тут же своєю ідеєю дівчина поділилася з подругою Ритою – знайшла в її особі однодумницю.
Їхній з Ритою вибір припав на Швецію. І вони спеціально вибрали такий маршрут, щоб відвідати перед тим ще пару-трійку європейських країн. А потім вже, напередодні Різдва, вони мали відплисти на поромі з Таллінна до Стокгольма.
Дівчата були молоді – обидві тільки нещодавно закінчили інститут. І в глибині душі все ж сподівалися познайомитися з симпатичним іноземцем – особливо Ніна. «А раптом саме там чекає на мене моя доля?», – наївно казала вона. «Ну так – зустрінеш там якогось Карлсона. Вгодованого і в самому розквіті сил», – сміялася над нею Рита.
Проте обидві намагалися вивчити достатньо слів шведською – для того, щоби зав’язати розмову зі шведом (хоча знайома, Свєта, яка працювала в турфірмі, запевняла – там з англійською все нормально у людей).
І ось настав час, коли пором відчалив від берега. На борту було повно народу – туристичного вигляду. І сімейних пар, і студентів, і кого тільки тут не було. Майже одразу ж до дівчат, які присіли попити кави в кают-компанії, підійшли познайомитися двоє симпатичних хлопців – Коля і Гриша. Але Ніна з Ритою занурилися з головою у свої смартфони і на хлопців увагу не звернули.
І ось вони прибули до Стокгольма і вирушили вивчати шведську столицю. Місто вразило Ніну чистотою, акуратністю та особливою скандинавською архітектурою. Вулиці були велелюдні, різдвяні пожвавлення і метушня витали в повітрі.
Ніна і Рита пішли бродити містом і насолоджуватися різдвяною атмосферою. Але мрія про знайомство зі справжнім шведом все частіше й частіше виникала в Ніниній голові.
Втомившись гуляти, ми зайшли в невеличку кав’ярню перекусити і знову випити кави. Ніна озирнулася і побачила за сусіднім столиком невелику компанію. Один із хлопців – натуральний блондин, ще й блакитноокий – крадькома все дивився і дивився на неї. Незнайомець був досить симпатичним і сподобався Ніні.
«Здається, мої плани вдаються», – подумала вона.
«Нін, дивись. Цьому хлопцеві ти, здається, сподобалася. Коли ви одружитесь, запрошуватимеш мене в гості до Швеції», – штовхнула її ліктем у бік Рита.
Обидві голосно засміялися. Уже за кілька хвилин той самий хлопець рішуче підійшов до їхнього столика.
«Дівчата, доброго вечора. Ви з України? Давайте знайомитися», – сказав хлопець найчистішою українською.
На Ніну нібито вилили відро холодної води. І, звісно, все одразу відбилося на її обличчі.
«Ох уже ці земляки. А я-то сподівалася зі шведом познайомитися», – подумала Ніна.
«Іншим разом. Ми вже йдемо», – квапливо кинула вона. І різко встала з-за столу.
«Навіщо ти його так? Він усе-таки симпатичний. І на вікінга як схожий», – запитала Ніну Рита.
«Ой, та годі – ми ж сюди заради шведів приїхали», – відмахнулася та.
Наступного дня продовжилися їхні екскурсії та походи після цього різдвяними ярмарками. А ввечері дівчата вирішили відійти якомога далі від готелю, щоб не натрапити на земляків і познайомитися-таки зі справжніми шведами.
Природно, обидві заблукали – ще й телефони забули зарядити. Довелося просити допомоги у рідкісних перехожих. Треба віддати належне вихованості шведів – кожен, до кого вони зверталися, намагався зробити все можливе, щоб спробувати їх зрозуміти і допомогти.
Але ж вони ж і адресу готелю, записану на візитці, загубили під час походів по магазинах!
І тут на горизонті замаячив той самий хлопець, який підійшов познайомитися до них у кафе минулого вечора. Він ішов зі своїм другом назустріч дівчатам. Цього разу, зізнаюся, Ніна дуже зраділа появі земляків. Ніна кинулася до них:
– Ми заблукали, – зізналася я.- Допоможіть нам дістатися до готелю.
– Звичайно, допоможемо. Може, хоч із третього разу нам вдасться познайомитися. Мене звати Міша, а це Гриша – з усмішкою відповів блондин.
– Я – Ніна, а це – Маргарита, – відповіла дівчина.
Усю дорогу до готелю вони базікали й обмінювалися враженнями від поїздки.
«А чому вас понесло далеко від центру?», – запитав Міша.
Ніна з Ритою переглянулися і замовкли. Обидві, не змовляючись, подумали – що не варто їм розповідати про бажання втекти від земляків.
Наступного дня на дівчат чекала поїздка в інше місто. Вони вирішили триматися однією компанією і покликали хлопців. Виявилося, що Міша і Гриша жили в одному з ними місті, і ось вирішили «влаштувати собі Швецію».
Швидко прийшов час повертатися додому. Дівчатам дуже сумно залишати святкову та гостинну Швецію,
Перед від’їздом зі Стокгольма Ніна стояла з Мішею на набережній.
– Мені дуже сподобалася Швеція, – говорила вона, дивлячись йому в очі.
– Мені теж, – відповів він.
Загалом, назад на поромі в Таллінн у них усе і закрутилося. Так і вийшло, що мрія Ніни про романтичне знайомство у Швеції збулася – щоправда, трохи не так, як вона думала.
Вони з Мішею прозустрічалися 3 роки, а потім одружилися. Питання, куди поїхати на медовий місяць, не стояло для них взагалі – тільки Швеція. І щоб почала тихо грати ABBA…
