Бабуся, матріарх сім’ї, Ніна Михайлівна досягла вже вельми поважного віку – 85 років – але вперто не хотіла сходити разом із домашніми до нотаріуса й написати заповіт.
Навіть натяк на те, що їй уже чимало немало немає, вона сприймала погано:
– Ви натякаєте, що мені вже подекуди прогули ставлять, чи що? Та я чудово почуваюся! У мене дача, город, два коти – чи до того мені?
– Ніна Михайлівна – обережно говорила їй моя мама, – ми всі хочемо, щоб ви якомога довше залишалися з нами. Але ви ж розумієте – у вас троє дітей і купа онуків. Щоб у сім’ї не було розколу і поділу майна, найкраще грамотно оформити документи.
-Та що там оформляти, і так зрозуміло! – не поступалася бабуся. – Нехай мою квартиру продають, коли прийде мій час, а гроші поділять на всіх! Навіщо ще писати щось, крючкотворством займатися?
І так тривало багато часу. Бабуся вважала, що ми робимо з мухи слона – хоч як ми доводили їй, що часи вже зовсім не ті, та й спадок цілком здатний посварити навіть дуже дружну до того сім’ю.
Навіть коли бабуся лягла в лікарню на операцію, ми не змогли її вмовити:
– Що ви намагаєтеся мені втовкмачити, я й сама можу в цьому розібратися! Подумаєш, один чик – і скоро знову буду бігати як молода. Ні, нічого не буду писати, ніякого заповіту, і не мрійте! Ти б краще, Льошо (ці слова стосувалися мого батька), спортом зайнявся. Приїжджай влітку до мене на дачу, я тебе так навантажу на городі, що знову станеш кремезним і красивим.
Операція пройшла і бабуся з подвоєною енергією взялася за домашні справи. Ми вже втратили надію на те, що вона почує голос розуму, але порятунок прийшов зовсім з іншого боку.
У бабусі була подруга, Ольга Андріївна, жінка ще дуже бадьора. Жила вона в центрі міста у великій квартирі, і було в неї двоє дітей. А потім, як це буває, організм в один момент перестав нормально працювати. І вже через кілька місяців вона пішла в засвіти.
Але що почалося після цього – просто кошмар! Бабуся розповідала, що діти її подруги почали сваритися одразу – предметом їхньої суперечки стала жадана квартира в центрі міста.
Оскільки Ольга Андріївна заповіту не залишила, то почалася плутанина – один говорив те, інший це, і діти затіяли судову тяганину. Хоча до цього вони були дуже дружні, і та просила їх жити в мирі та злагоді.
Довго тривала ця плутанина із судом, і врешті-решт квартиру залишили доньці Ольги Андріївни. Під час розгляду виступало багато родичів і моя бабуся теж – вона просила дітей заради пам’яті їхньої матері поділити все порівну і не сваритися більше. Однак її заклики, звичайно ж, залишилися марними.
Незабаром Ніна Михайлівна взяла та й поїхала на тиждень на дачу. На телефонні дзвінки майже не відповідала і взагалі поводилася дивно.
Ми вже почали турбуватися, але одного чудового дня бабуся повернулася до себе на міську квартиру, зателефонувала і попросила нас зайти до неї на вихідних.
Ми прийшли в суботу всією сім’єю – гадаючи, чим зумовлене таке урочисте запрошення. Бабуся зустріла нас у своїй найкращій сукні, напоїла чаєм, а потім оголосила:
– Мої дорогі діти, ви й самі знаєте, як сильно я засмутилася через те, що трапилося з моєю подружкою Ольгою. Мені завжди здавалося, що я і вона ще зовсім молоді і ще багато чого корисного встигнемо зробити. Але, мабуть, я багато на себе взяла.
Ми всі хором стали запевняти бабусю, що в її віці вона і справді сповнена сил і робить багато корисного для сім’ї та взагалі. Але вона похитала головою і продовжувала:
І ось я дійшла висновку, що ви мали рацію щодо того, що все має бути оформлено як слід. Не хочу, щоб після мого відходу в інший світ ви пересварилися, як Олині діти.
Бабуся простягнула нам папку:
– Тут заповіт. Я обговорила і склала його разом із нотаріусом. Усе завірено як годиться. Можете прочитати. І вона вийшла з кімнати з прямою спиною, вірна своєму принципу не видавати сильних емоцій.
Ми, звісно, прочитали заповіт і вкотре здивувалися тому, як розумно бабуся все обміркувала, що жоден із членів нашої сім’ї не відчув би себе ущемленим і обійденим. І я, звісно, сподіваюся, як і вся моя сім’я, що мине ще багато-багато років, перш ніж складений бабусею документ набуде законної сили…
