– Сьогодні куди? До Олі, до Раєчки чи взагалі додому? Якщо додому, тоді я тебе почекаю. – Сергій застебнув куртку, закинув сумку на плече і запитально подивився на Олексія.
– Сьогодні до Раєчки. Не чекай.
– Як ти в них не плутаєшся? Це ж скільки всього в голові тримати треба. Я он, іноді забуваю, що Маринці своїй говорив. А тут двоє!
– Я організована людина, Сергію. У мене все за розкладом. А ти розслабився.
– Та чого мені розслаблятися-то. Я й раніше таким був. Брехати не хочу і не вмію, до того ж Маринку кохаю. Ти б теж пожалів своїх дамочок. Адже вони тебе, напевно, кохають. Сподіваються на щось. А ти їм локшину на вуха вішаєш. Страждати потім будуть.
– А чого їм страждати? Я ж кожній із них і компліменти роблю, і подарунки дарую, і увагою не ображаю. Іди давай, на совість не дави.
***
Ну що поробиш: не міг вибрати Олексій когось одного. Раєчка – пухкенька, рудоволоса, мила, з ямочками на щоках та іншими яскраво вираженими достоїнствами. Готує як Бог. У неї затишно і спокійно, майже як у мами. У Раєчки він відпочиває душею і тілом. Щоправда, відпочиває до того самого моменту, поки Рая не зачіпає одну тему. “Може, одружимося? Тобі ж зі мною добре?” – зрідка запитує вона.
Тоді Олексій згадує про справи, цілує Раю в ямочку на щоці й тікає… Далося їй це заміжжя.
Оля інша. Зовсім інша. Висока, струнка, блондинка. У неї не відпочинеш, не послабиш брючний ремінь на кілька дірочок після ситної вечері. Та й ситних вечерь у Олі не буває. Суцільне правильне харчування: без солі, без м’яса, без вуглеводів і без смаку! Але Олексій до неї і не трапезувати ходить.
Темперамент у Олі, як у тигриці. Як у такому худенькому тілі стільки енергії поміщається? Напевно, все це правильне життя так на неї діє! Зі спальні Ольги Олексій буквально виповзає. І… повзе додому. Бо якщо затриматися, то Оля візьметься виховувати. Або натякати. Або і те й інше разом: “Знову фастфуд їв? Черевце, я дивлюся, підросло. Ну нічого, одружимося, і я за тебе візьмуся!”
Олексій не сперечається. Дивиться на годинник і “згадує”, що сьогодні в нього важлива зустріч увечері.
Ну як тут вибереш, якщо в кожної свої переваги? А може, і не варто вибирати. Живуть вони на різних кінцях міста, одне про одного не знають. І не дізнаються, найімовірніше. Брехати, звісно, в принципі недобре. Але Олексій же не бреше: він просто не договорює. Кому від цього гірше?
Сергію он пощастило: зустрів свою Маринку, одружився, кохає. Для нього все збіглося в одній жінці. А для Олексія ні. Ось і доводиться поєднувати. Але він справляється. У нього і справді, все за розкладом. І пам’ять хороша. Ніколи не плутається ні з датами, ні з подарунками.
Ось тільки час не на його боці. Чекають від нього дівчата рішучого кроку, визначеності якоїсь… Ну, гаразд, життя саме розставить усе по місцях. А він,Олексій, не може!
***
Раєчка сьогодні була якась дивна. Ні, нагодувала, звісно, від душі. Але за вечерею майже не розмовляла, не посміхалася. Задумлива така сиділа. А потім прилаштувалася поруч із Олексієм, що витягнувся на дивані в ситій млості, в очі заглянула серйозно так. І зажадала:
– Олексію, давай уже вирішимо що-небудь. Ну що ми з тобою, як підлітки? Зустрічаємося кілька разів на тиждень… А потім ти йдеш, а я – не приший кобилі хвіст. Я розумію, ти зайнятий: працюєш багато. Час такий – вовка ноги годують. Але не можна ж тільки працювати. Я сім’ю хочу… А може, у тебе ще хтось є?
Запитала і впилася прокурорським поглядом: відповіді чекає. Але Олексія голими руками не візьмеш.
– Ну що ти… Ти в мене най-най. А сім’я – справа серйозна. Хто ж ось так просто одружується. Давай трохи почекаємо.
Але Рая сьогодні була налаштована рішуче:
– Та скільки чекати-то можна? Три роки вже чекаємо.
Олексій встав, подумав: “Ну от чого вона завелася? Бурі магнітні, напевно”. А вголос сказав:
– Піду! Ти нині не в дусі.
І пішов. Рая навіть проводити не вийшла.
На роботі Сергію поскаржився, то той Райкіну сторону прийняв, друг називається:
– А чого ти хотів? Усе правильно. Пудриш людині мізки. А жінки натури тонкі – все відчувають. Я думаю, Рая твоя давно щось підозрювала. Тільки от навіть собі зізнаватися не хотіла. Сподівалася. Але, мабуть, увірвався терпець.
– Та нема з чого їй підозрювати. Я “косяків” не роблю! Відійде, може, до наступної зустрічі. Тим паче що в мене зараз Оля за розкладом, – самовпевнено сказав Олексій.
– Шкода мені їх, – зітхнув Сергій. – По-людськи шкода. Ти не зрозумієш, поки сам у таке саме не вляпаєшся.
– Не вляпаюся. Гаразд, бувай. Мене Оля чекає.
***
Оля і справді чекала. І все було як завжди. Тобто, спекотно, шалено, вибухонебезпечно. А потім…
– Олексію, час змінити наш статус. Я довго чекала, поки ти дозрієш. Але, видно, доведеться самій. Роблю тобі пропозицію. Я, звичайно, жінка сучасна, але сім’я для мене важлива! Чи в тебе хтось є?
Олексій сів у ліжку, сперся на подушку і засумував: “Чого вони всі, змовилися, чи що? Адже все так чудово було. От що їй відповісти? Сидить, чекає, очима своїми буравить!”
– Ну що ти… Ти в мене най-най, – звично почав Олексій. – Але одруження…
– Так! Одягайся і додому, – Оля не стала чекати продовження. – Коли зможеш сказати щось виразне, подзвони!
Він одягнувся, потоптався в передпокої, почекав. Оля не вийшла проводити.
Сергію розповідати про своє чергове фіаско не хотілося. Але більше-то нікому. Раптом цього разу поспівчуває другу для різноманітності.
– Ти не ображайся, але все правильно, – сказав Сергій. – Дами твої жіночого щастя хочуть. А ти їм – зустрічі за розкладом. Тепер у них нормальне життя почнеться. Та й у тебе, може, теж. Зустрінеш, нарешті, ту саму. Як я свою Маринку.
– Набрид ти зі своєю Маринкою! Не можу я тільки одну жінку кохати! – розлютився Олексій.
Але, як виявилося, може.
Олена прийшла до них у відділ, коли Олексій був самотнім вже другий тиждень. Як людина вільна, він, звісно, звернув на неї увагу.
“Красива, – подумав Олексій. – Ноги он які! Очі, волосся, фігурка. Але напевно – стерво! Та й готувати, напевно, не вміє. Такі зазвичай по ресторанах ходять”.
Але він помилився. В обід, у нього на столі з’явилася паперова тарілочка зі шматочком торта.
– Звідки? Що святкуємо? – поцікавився Олексій, встромляючи пластикову виделку в частування.
– Оленка наша, новенька, свій перший робочий день вирішила відзначити. Сама, каже, пекла, – відгукнувся Сергій з-за сусіднього столу.
“Готувати вона вміє, – констатував Олексій, доїдаючи торт. – Але ж стервозність і готування одне одному не перешкода”. Він немов шукав у Оленці недоліки. Але так і не знайшов. Якщо вони в неї і були, то ніяк поки що не проявлялися. Зовсім навпаки: доброзичлива, мила, ввічлива. Коротше,Олексій непомітно для себе закохався.
А як закохався, так і засумував. Бо Олена абсолютно не виділяла його серед інших колег. А Олексій, як на зло, розгубив усю свою самовпевненість. Здавалося б, дорослий чоловік, а як подивиться в очі Олені, то всі слова розбігаються, а сам він наче тоне в цих двох блакитних вирах…
– Потрапив ти, Олексію, – поспівчував Сергій. – Вона, звісно, не така гарна, як моя Маринка, але теж нічого собі! Он Петро до неї залицяється, та й Макс говорив, що таких розкішних шатенок ще не бачив. Та що там, сам Михайло Євгенович від неї в захваті!
– Шеф?!
Сергій кивнув.
– Треба діяти! – запанікував Олексій. – Відведуть! А я як бовдур дерев’яний!
– Візьми себе в руки, – порадив Сергій. – Раз усе так серйозно.
І Олексій заштовхав свою незручність у найвіддаленіший підвал душі, увімкнув харизму на повну і кинувся в атаку.
Він дарував Оленці квіти, сипав компліментами і запрошував у кафе, і ресторани. І, врешті-решт, домігся прихильності. Перше побачення, потім друге… А далі – більше.
Олексій пурхав, як закоханий метелик. Хоча сам від себе цього не очікував. Складно було уявити собі тридцятирічного метелика в строгому костюмі. Але ось воно – сталося! Він закоханий і щасливий. Майже…
Чому майже? Тому що був у їхніх стосунках з Оленою якийсь нюансик, який псував Олексію настрій, опускав з небес на землю, дряпав кігтиком невдоволення. Олена не бажала переїжджати до нього назовсім.
Вони проводили разом кілька ночей на тиждень, а потім у неї з’являлися якісь невідкладні справи. То хвора мама вимагала уваги, то їй треба добряче виспатися, то вона себе погано почуває.
Час минав, Олексій чекав. Але одного разу в п’ятницю ввечері він не витримав:
– Оленко, ми з тобою вже півроку разом. Давай все-таки в РАЦС сходимо.
– Ну не можна ж ось так просто одружуватися, Олексію. Давай почекаємо трохи. Треба підготуватися, все спланувати.
Фраза була настільки знайомою, що Олексій напружився і запитав:
– У тебе, може, є ще хто-небудь?
– Ну що ти… Ти ж у мене най-най!
Олексій прикрив очі: “Це якесь дежавю. Цього просто не може бути! Або може? Та ні…”
Олена його мовчання зрозуміла по-своєму.
– Ну чого ось тебе сьогодні понесло? Так все добре було. Гаразд, піду додому. Коли заспокоїшся – подзвони!
Вона вийшла в передпокій, грюкнула дверима: не стала чекати, щоб Олексій вийшов її проводити.Спеціально для сайту Stories
Після вихідних він не побачив її в офісі. Зате зустрів здивованого Сергія.
– Не знав, що ви з Оленою розлучилися. Чого мовчав-то? Я б, може, підтримав, поспівчував, як друг!
– Я й сам не знав, що ми розлучилися, – Олексій безпорадно подивився на Сергія.
– Нічого собі! Так ти тоді й решти напевно не знаєш.
Олексій приречено похитав головою: не знає.
– Ех… Шкода, що я мушу тобі це розповідати. У неділю зіткнувся з нею в центрі: йде з якимось чоловіком обіймається. Він її так до себе притиснув. Привіталися. Я її питаю: “А Олексій?” А вона тільки плечима невизначено знизала: мовляв, який такий Олексій. Я й подумав, що ви розійшлися. Просто я не в курсі.
Таким дурнем Олексій себе ще ніколи не почував. А потім накотила злість:
– Це все ти! – закричав він на Сергія. – “Поки сам не вляпаєшся”, – так ти казав? Ось, будь ласка! Радій. І де ця стерво сьогодні? Дуже хочу їй в очі подивитися.
Але ким би не вважав Олексій Олену, дурною вона точно не була. Після того як вони зіткнулися з Сергієм, вона відразу вирішила, що спокійніше буде взяти кілька днів за свій рахунок. У начальства вона на хорошому рахунку – не відмовлять.
Пранням займеться, порядок наведе вдома. Рідко вона тут буває останнім часом. До того ж якщо Сергій проговориться, так у Олексія буде час охолонути. Не хоче вона мелодрам на роботі.
Усе так і сталося. Перегоріла злість Олексія. Стало порожньо і байдуже. Щоб не стикатися з Оленою щодня ніс до носа, попросив шефа перевести його у філію компанії. Зарплата менша, але нерви дорожчі. Там і працює. Зализує рани, у стосунки з протилежною статтю поки не лізе.Спеціально для сайту Stories
Сергій іноді заходить у гості. Розповідає про роботу, про сім’ю, про свою Маринку. Олексій йому заздрить: усе в людини в житті склалося. Щасливий без усяких інтриг і розкладів. Про Олену вони не розмовляють.
