Зустріч Кіри та Гліба була визначена десь на небесах.
… Гліб свого батька в очі не бачив. Виховувався мамою і бабусею. Коли маленький Гліб задавав питання про тата, мама бурмотіла щось невиразне, мовляв, твій тато – геолог, він у нескінченній розвідці цінних мінералів. А одного разу, в серцях, прикрикнула:
-Ніколи тата у тебе, Глібчику, і не було!
Будучи нетямущим, Гліб цілком приймав ці відмовки, беззастережно вірив мамі.
А як тільки підріс, вирішив все ж прояснити ситуацію. Ну, не від Святого ж Духа він народився!
Виявляється, в молодості мама Гліба одного разу поїхала у відрядження, а повернулася з майбутньою дитиною, тобто, з Глібом. Про це розповіла бабуся. По секрету.
Гліб був невимовно радий розгаданій таємниці. Слава Богу, не в капусті його знайшли.
Молодий чоловік вирішив при першій нагоді познайомитися з батьком. Хоче він цього чи ні. «Все ж я йому син, а не перший зустрічний!» А, заразом, Гліб дав собі слово: «У мене буде справжня сім’я. І дружина, і діти. Причому, єдина дружина і багато діточок».
… Кіра також не знала любові батька. Її мама розлучилася з ним, коли Кірі не виповнилося й двох років. Тата замінив вітчим. Непогана людина, але все ж…
Своїх дітей від першого шлюбу вітчим неодмінно ставив Кірі за приклад. Це дратувало. Словом, Кіра могла претендувати тільки на любов мами.
Коли Кіра виросла, вона для себе вирішила: «Якщо вже й вийду заміж, то один раз і назавжди! Знайшовся б такий хлопець».
І він знайшовся.
…Був переддень Різдва. Грудень, мороз, вечір. Книгарня. Гліб і Кіра стоять у черзі біля каси. У обох в руках книги. Погляди молодих людей випадково зустрілися. І Гліб почав перший. Він обсипав Кіру компліментами, питаннями (тактовними і етичними). Гліб не міг ось так просто відпустити дівчину. Вона повинна бути його дружиною! Саме вона! Ця дівчина.
А Кіра навіть не кокетувала. Їй було затишно і добре з цим невгамовним хлопцем. Ніби вона його знала сто років.
Втім, Кіра з порядної родини, і не годиться дівчині знайомитися невідомо де і невідомо з ким.
Гліб оцінив скромність незнайомки і запропонував, для початку, обмінятися телефонами. Кіра записала номер телефону Гліба, а свій дати не спромоглася.
-Зателефоную після свят, – туманно пообіцяла Кіра.
Гліб не міг упустити такий подарунок з небес, в особі Кіри. Молоді люди розпрощалися. Але Гліб потайки простежив за дівчиною і дізнався, де вона живе.
Всі зимові свята Гліб парив над землею. Адже він знайшов свою «дружину» і буде кохати її завжди.
Однак «дружина »не дзвонила. Гліб занепокоївся і почав активно діяти.
Свою книгу, придбану напередодні, він поклав у поштову скриньку Кіри. Невже вона не здогадається, від кого? Дівчина передзвонила Глібу того ж вечора з претензіями:
-Привіт, Гліб! Чому ти мені не дзвонив? Я чекала!
– Кірочка, у мене немає твого телефону. Я б давно тобі подзвонив. Хіба не пам’ятаєш, в книжковому магазині ти, швидше за все, побоялася назвати свій номер? – Гліб сяяв від щастя.
– Але ж ти мене якось знайшов! – не вгамовувалася Кіра.
«Типова жіноча логіка», – подумав Гліб. Він був дуже радий, що, нарешті, все прояснилося. Кіра, виявляється, до нього не байдужа!
Не відкладаючи до кращих часів, Гліб і Кіра розписалися і повінчалися. А як же інакше? У молодих людей було багато спільного.
По-перше, неземне, чисте кохання; по-друге, бажання мати стільки дітей, скільки Бог дасть; по-третє,любов до книжок. Хіба цього мало?
На такому міцному фундаменті молодята вирішили будувати сімейне життя.
Кіра викладала студентам українську мову в університеті, Гліб був відмінним програмістом.
Після закінчення встановленого терміну, в родині народилася Аріна. Ще через два роки на світ з’явився Сашко. Все йшло, як по нотах.
Гліб не полишав думки знайти батька. Допоміг інтернет. Серед десятків тезок все ж знайшлася споріднена душа. Списалися. Тато жив у столиці. Він запросив Гліба в гості.
Зустріч була дуже зворушливою. У тата своя сім’я, але про Гліба він пам’ятав усі ці роки.
-Здорово, синку, що ти мене знайшов. Тепер будемо спілкуватися, – чоловік обійняв Гліба.
Гліб з гордістю перерахував усіх членів своєї сім’ї. Мовляв, дивись, тату, ти вже двічі дідусь. І це не межа…
Батько Гліба був професором медицини.
Додому Гліб повернувся окрилений. Тато йому дуже сподобався. Душевний, щирий чоловік.
Звичайно, турботи про сім’ю не дозволяли Глібу часто бачитися з батьком. Врешті-решт, вони майже перстали спілкуватися.
Аріна і Сашко підросли. Кіра вирішила захистити дисертацію. Мама двох дітей ретельно готувалася, підбирала матеріали по темі.
Гліб підтримував дружину, допомагав по господарству, як міг. Три роки були присвячені підготовці до захисту дисертації. У цей період у Аріни і Сашка з’явилася сестричка Марія.
З захистом довелося почекати.
Як тільки Марія пішла в дитячий садок, Кіра відновила свої наукові дослідження. Ось-ось, здавалося б, кандидатський ступінь у кишені…
Несподівано захворів Гліб. Діагноз невідомий медицині, але щось небезпечне для життя. Лікарі розводять руками. А Гліб тане на очах. Лікування не увінчалося успіхом.
Кірі співчутливо натякнули, що шансів вижити практично немає. А Глібу всього лише сорок років! Від біди, відомо, не зарікаються.
Що пережила Кіра в ті дні, неможливо описати. Гліб, усвідомлюючи свій стан, просив у Кіри вибачення, що так вийшло, що він не зможе допомогти їй підняти трьох дітей…
Кіра в стороні «умивалася» гіркими сльозами. А ще вона знала, що в ній зароджується нове життя. Глібу не зізнавалася, щоб не зробити йому ще болючіше.
У душі Кіра не вірила, що ось так несподівано і безглуздо може закінчитися її щастя. Чим же вона з чоловіком розгнівала Бога?
-Гліб, ти неодмінно встанеш! Ти не залишиш мене одну з дітьми! Я хочу, щоб ти жив довго! – Кіра схлипувала біля ліжка чоловіка.
Із столиці примчав батько Гліба. Про це подбала Кіра, згадавши, що він «світило» медицини.
Лікар уважно оглянув Гліба, похитав головою. Потім відвів Кіру вбік.
-Дитинко, офіційна медицина тут безсила. Я, звичайно, пропишу підтримуючі засоби, але… – «світило» засумнівався.
Кіра чекала, що саме цей лікар дістане зі своєї скриньки, що пахне ліками, чарівну паличку або таблетку. Потім впевнено скаже:
-Нехай Гліб вип’є цю пігулку, а завтра щастя знову прилетить в цей будинок.
На жаль…
Кіра розридалася. Серце впало. Зруйнувалася її остання надія.
-Ну, ось що, молодь. Досить сліз. Кіра, я напишу тобі адресу одного медика. Він травник. Звернися до нього. Вірю, він допоможе. Свого часу він і мене вилікував, – порадив професор.
Наступного ранку Кіра потрапила на прийом до травника-чарівника. Вона показала результати аналізів Гліба. Лікар, швидко переглянувши зрозумілий тільки йому почерк лікарів, зробив висновок:
-Все зрозуміло. Ось схема лікування. Не переборщіть з краплями. Дотримуйтесь дозування! Чекаю на вас з чоловіком через десять днів. Продовжимо лікування, – старенький знахар дав якісь пляшечки із зеленуватою рідиною.
-Як з чоловіком? Він лежачий! – дивувалася Кіра.
-Дівчино, ти мене чуєш? На одну сме..ь ліків немає, а твій чоловік живий. Прийдеш з чоловіком! Я обіцяю, він встане! – травник був дуже серйозний і переконливий.
Кіра вийшла з кабінету. Вона хотіла тут же порвати рецепт. «Які трави? Нісенітниця! – Але взяла себе в руки. – Гаразд. Гірше не буде. Вибору все одно немає. Спробуємо.»
…Через десять днів, Гліб і Кіра стояли біля кабінету травника. Ще через місяць Гліб вийшов на роботу. Диво? До речі, діагноз цей фітотерапевт так і не озвучив. Свої сеанси він проводив під девізом – «Прощавайте всіх і не заздріть нікому».
…Кіра благополучно народила хлопчика Олега.
Гліб і Кіра безмежно щасливі. Вони трепетно бережуть своє кохання. Знають – у щастя короткі ноги, у горя – кожен крок семимильний.
А як же незахищена дисертація? Кіра поставила на ній жирну крапку. Сім’я – ось головна тема всього її життя.
Спеціально для сайту Stories
