Жила дівчина Ксюша. Звичайнісінька, нічим не виділялася. Досить гарненька, але… як би краще сказати? Без родзинки.
На роботі начальство не цінувало, але й не ображало. Як підозрювала Ксюша, просто не помічало, хоча вона дуже старалася. Винаймала маленьку квартиру на околиці. Господиня попередила: ніяких чоловіків, ніяких тварин. Усміхнулася і додала: «Ну, хіба що як виняток, на один день, пару раз на місяць!».
І було незрозуміло, кого можна завести в цей день: чоловіка чи кота?
Ксюша знизала плечима: у неї не було ні кота, ні собаки, ні чоловіка. В особистому житті все було похмуро і сумно. Дзвонили, писали з сайту знайомств. Приходили на побачення, скаржилися на важке життя, фінансові проблеми, норовили затягнути в дешеву забігайлівку, а потім напроситися в гості на ночівлю.
А ще почалися пертурбації на роботі: змінився господар, загрожували зміни і скорочення, і тут вже можна було не сумніватися, що коли дійде черга до їхнього відділу, першою вилетить саме вона. Ну, може, не першою, а десь посередині списку. І що, від цього їй буде легше?
Щоб не зациклюватися на похмурих думках, Ксюша вирішила подивитися якусь веселу комедію і раніше лягти спати. Почала перебирати фільми і раптом побачила рекламний банер: «Служба радикальної допомоги. Вирішуємо будь-які питання! Зробіть своє життя кращим прямо зараз!»
Усміхнулася і раптом почала набирати вказаний номер. А що, втрачати їй точно нічого! Відповіли після третього гудка: «Алло, служба радикальної допомоги, слухаємо вас!»
Ксюша завагалася, не знаючи, що сказати, але приємний жіночий голос прийшов їй на допомогу:
– Складні проблеми, про які в двох словах, та ще й по телефону не скажеш, так?
– Н-ну, так…
– Тоді приїжджайте завтра, поговоримо наживо! Прямо з роботи приїжджайте! Як вас звати?
– Ксенія…
– Ну, ось і чудово, Ксюша, завтра ми на вас чекаємо!
Дівчина поклала телефон, посміхнулася. «Така велика, а в казки вірить!»
– Гаразд, подивимося, я все одно ніяких грошей не заплачу, поки не побачу результат!
Вона роздяглася, лягла в ліжко, увімкнула фільм. Однак її цікавив не сюжет, а завтрашній візит. Що там у них буде, в цій радикальній допомозі?
Чомусь їй уявлявся величезний вусатий стрункий чоловік, з нахабною посмішкою серцеїда, з величезним чорним котом, якого тримав на зігнутій руці. Кіт мружив на Ксюшу нахабні жовті очі і беззвучно нявкав.
Наступний день промайнув як мить, настав вечір, і незабаром дівчина під’їжджала за адресою, вказаною в рекламі.
Напівпідвальне приміщення, металеві двері, непримітна вивіска: «Служба радикальної допомоги».
Зайшла. Звичайний офісний хол-приймальня, тільки за столиком з комп’ютером не дівчина-секретар, а високий, широкоплечий молодий вусач, який розплився при вигляді відвідувачки в широкій, трохи нахабній посмішці:
– О, ось і наша Ксенія! Точно до призначеного часу! Проходьте, проходьте! Зараз до вас вийдуть! А поки – чаю, кави, а може, міцніше?
– Кави. І міцніше теж, – вирішила не губитися Ксюша.
– О, пані! Ви – сама чарівність! Зараз, одну хвилинку!
Незабаром по кімнаті поплив запах ароматної кави, і хлопець поставив чашечку на маленький столик біля дивана.
– Сідайте, пийте каву, зараз принесу інший напій. Вам залишилося почекати зовсім небагато, і я сподіваюся, це очікування буде приємним!
Кава виявилася абсолютно незвичайною, насиченою, ароматною, з ледь помітною пікантною гірчинкою. А міцний напій! Нектар з ароматом рожевих пелюсток, міцних дубових стружок і… суниці!
Насолоджуючись чудовим напоєм, Ксюша сама не помітила, що за столиком вже не одна. Навпроти неї з такою ж чашкою кави сиділа елегантна жінка, посміхаючись відкрито і трохи змовницьки.
– Ксенія?
– Так, я вчора вам дзвонила, ви сказали приїжджати. Ось я і приїхала…
– Ну і чудово, що приїхали! Посидимо, поговоримо, кави вип’ємо, міцним побалуємося! Що в світі відбувається, як життя йде? А то з цією роботою зовсім зашиваюся!
– У світі все як і раніше, а ось життя дає збої… Напевно, я повинна вам розповісти, що відбувається, яка допомога мені потрібна?
– Ксюша, я вас благаю! Ви що, на прийомі у психотерапевта? Всі ваші проблеми у мене як на долоні, думаєте, ви одна така? На роботі начальство не цінує, пора підвищення чекати, а вам скорочення світить. З сайту знайомств одні неадеквати дзвонять. Квартира на околиці, і навіть кота завести не дозволяють… Так, чи що?
– А… це… як ви дізналися? Я ж ще нічого не розповіла…
– А мені не треба нічого такого розповідати! Зараз ви думаєте, що я запрошу вас на тренінг особистісного зростання, почну розписувати, як потрібно повірити в себе, звільнити внутрішні сили, потім шепотітиму, що тільки сьогодні запис на курс коштує всього п’ять тисяч замість звичайних десяти… Так чи не так?
– Ну… навіть не знаю, – зніяковіла Ксюша, бо подібна думка у неї була.
– Гаразд, не будемо більше напускати туману, приступимо до справи, – жінка втупилася в екран планшета, щось натискала, хитала головою.
– Так, все зрозуміло! – радісно вигукнула вона, – випадок нескладний, допоможемо! Вирішення цих проблем – справа індивідуальна. Комусь дійсно допомогли б такі курси, комусь підійшов би круїз на яхті навколо світу, а вам… ось!
Ксюша сама не помітила, як біля неї опинився хлопець, який зустрів її на вході. Він простягав дівчині великого чорного кота з нахабними жовтими очима.
Кіт м’яко зістрибнув їй на руки, потерся вусатою мордою об плече і, задоволено муркочучи, згорнувся клубочком на Ксюшиних колінах.
– Що це ще таке? – вигукнула вона.
– Це рішення ваших проблем, – відрізала співрозмовниця.
– Слухайте, що ви мене розводите? Чортівня якась! Всі мої проблеми на долоні, кава з міцним дивного смаку… Тепер ось коти якісь, чорні! Я вам не тупа дурепа.
– По-перше, усвідомте собі, у нас немає ніякої чортівні. Все, так би мовити, побудовано виключно на силах природи з дозволу місцевої комісії та культурно-просвітницької комісії. А по-друге, з вас ні копійки не взяли!
– Не взяли, так… Але все одно, дивно якось виходить…
– Ось-ось, все у вас так! Нехай погано, незатишно, тужливо, тільки б звично! Вам, взагалі кажучи, що потрібно? Щоб було добре чи не дивно?
– Ну, напевно, щоб добре було…
– Тоді забирайте ваше рішення проблем і повертайтеся до себе!
– Послухайте, а як же ну, це рішення діє? Що мені треба робити? І взагалі, скільки я вам винна?
– Робити вам нічого не потрібно, все утвориться само собою. А коли утвориться, тоді й поговоримо про оплату!
– Але… — Ксюша зупинилася в розгубленості: вона стояла в тому ж дворі, з чорним котом на руках і абсолютно не розуміла, куди подівся офіс, де її сумочка, як їй добиратися додому. А нахабний кіт раптом підняв голову і виразно замурчав.
Потім зникли двір, чорний кіт, вечірня напівтемрява. Сонце заливало кімнату (знову штори на ніч не задерла), а будильник на телефоні продовжував свою пісню.
Оце так! Давно не траплялося їй бачити настільки реальні сни! Ну так, вчора вона домовилася приїхати в цю дивну контору, думала про це, ось всі враження і матеріалізувалися в такий дивовижний сон!
– Мяу! – вимогливо сказав кіт, зістрибнув зі стільця і пішов до кухні.
– Та що ж це таке! – вигукнула дівчина. – Ти звідки тут взявся, я тебе не кликала! Ось що я буду з тобою робити, мені ж на роботу треба!
Ксюша привела себе до ладу, зробила каву з бутербродом, дала ковбаси коту. Як він потрапив у квартиру, можна подумати і потім, а ось що робити зараз? На вулицю не викинеш, а в квартирі одного залишати, це як?
– Слухай, залишайся сьогодні, раз вже прийшов, я тобі поїсти-попити дам. Можеш на дивані спати! Я ввечері прийду, подумаю, як бути. Давай сфотографую тебе про всяк випадок, раптом хтось розшукує!
Зітхнула: «Запізнююся!», вилетіла з квартири. На подив, маршрутка, не дуже повна, під’їхала до зупинки практично одночасно з Ксюшою, і повезла її в потрібному напрямку.
На роботі панувала метушня. На питання Ксюші, що сталося, відповіли, що приїхав новий начальник, буде знайомитися з колективом, вирішувати, кого підвищити, кого скоротити – за чутками, все колишнє начальство рангом нижче, він звільнить або переведе в рядові співробітники.
«Ясна річ! До мене і черга не дійде, викинуть у загальній масі непотрібного планктону!» – подумала Ксюша.
Всі приступили до звичайної роботи, а шеф через секретарку Ніночку викликав по одному і розмовляв з кожним. На подив, незабаром пролунало і прізвище Ксюші. Вона увійшла в кабінет. За столом сидів новий шеф — солідний чоловік за сорок, з неприємним, сердитим обличчям.
Показав їй на стілець, став гортати папку з особовою справою.
Ксюша тим часом втупилася в рамку з фотографіями на столі шефа: моложава, симпатична жінка, швидше за все, дружина, і дві чарівні дівчинки вісім-десять років, дочки, напевно. А у молодшої на руках розвалився чорний котик з нахабними жовтими очима – точна копія її сьогоднішнього відвідувача!
Шеф підвів очі від паперів, зловив її зацікавлений погляд на фотографію, хмикнув:
– Так, Ксенія Сергіївна, значить, ви працюєте тут вже п’ять років? Я подивився ваші документи і здивувався: за весь цей час ви не отримали жодного серйозного зауваження, і в той же час ваша зарплата залишилася такою ж, як і п’ять років тому? Як ви можете це пояснити?
– Вибачте, але я тут причому? Керівництву видніше…
– Так, я з вашим керівництвом вже говорив. Вони вас дуже добре характеризують, але пояснити таку неуважність не можуть.
Загалом, давайте спробуємо вас на посаду начальника відділу – нова політика компанії передбачає просування молодих, амбітних кадрів. Поки що йдіть, працюйте, а о третій годині прошу до мене на нараду.
Ксюша, абсолютно приголомшена, підвелася зі стільця і попрямувала до виходу.
– Одну хвилинку, Ксенія! – зупинив її голос шефа. – Я хотів вас запитати, чому ви так уважно вивчали фотографію моєї родини?
– Не стільки сім’ї, скільки одного з домочадців… Можна, я покажу вам фото, і ви все зрозумієте?
Вона відкрила галерею на телефоні, повернула його до шефа:
– Ось, у мене вдома такий самий… — дівчина не стала уточнювати статус нічного гостя.
– Ого, – Віктор Васильович посміхнувся абсолютно домашньою, теплою посмішкою, – прямо рідний брат-близнюк! Звідки він у вас, може, і справді родич?
– Не знаю, – теж посміхнулася Ксюша, – він сам прийшов і залишився.
– А, ну, це добре! Якщо кіт вас вибрав, значить, це ваш кіт…Кх, кх, – схаменувся шеф, знову надягаючи маску суворого начальства, – ну, до зустрічі на нараді!
Не встигла Ксюша вийти з кабінету, як у неї задзвонив телефон. Господиня квартири! Як же вона забула, адже та сьогодні хотіла заїхати, подивитися, чи все в порядку в квартирі, перевірити лічильники. У них була домовленість, що другий ключ знаходиться у консьєржки, і в її присутності господиня може заходити в квартиру, попередньо попередивши квартирантку.
– Алло, Ксюша, я тут забігла в квартиру сьогодні, ти розумниця, все в порядку, не причепишся! Слухай, а який котик чарівний! Ходив з виглядом господаря, попереду мене, потім заліз на диван, як пан!
Я спочатку посварити тебе хотіла, але він такий чарівний! Якщо не буде хуліганити, можеш його залишити, я ціну піднімати не буду!
Не встигла дівчина перетравити цю надзвичайну новину, як зателефонувала Олена Миколаївна – та сама консьєржка.
– Оксаночко, а коли ти кота завести встигла, і звідки він у тебе, такий?
– Сама не знаю, з’явився сьогодні вранці, ніби завжди тут жив!
– А ти, голубонько, мабуть, лоджію на ніч відкритою залишила?
– Ну так, як завжди… Так ось воно що…
– Тут його господар розшукує, весь будинок обклеїв оголошеннями, мене все питав. А я, як до тебе зайшла, відразу зрозуміла, що це він загубив. Переїхав буквально пару днів, кіт, мабуть, не звик, ось і з’явився до тебе!
– А… ну ось і добре, – сумно сказала Ксюша, – значить, господар знайшовся…
– Слухай, дитинко, давай я тобі телефон його дам, ти подзвони, з’ясуй, а то хлопець сильно переживає.
Дуже неохоче дівчина набрала вказаний номер. Приємний чоловічий голос відразу відповів:
– Алло, я слухаю!
– Добрий день, мені дала ваш номер Олена Миколаївна. Це ви кота розшукуєте?
– Я. Я розшукую! Вам щось відомо? Ви його знайшли?
– Який у вас кіт?
– Чорний, зовсім чорний, без єдиної плями! Він, хоч і великий, але ще молодий. Очі жовті!
– Нахабні? – посміхнулася Ксюша.
– Бувають іноді, – розсміявся хлопець, -так він у вас?
– До мене вранці прийшов у квартиру, мабуть, по лоджії переліз. А я на роботу поспішала, залишила його вдома. Не знаю, ваш чи ні… Ой, що ж це я! Адже я його сфотографувала вранці, зараз вам скину, перевірите, чи точно ваш.
Вона скинула фото, і буквально через пару хвилин пролунав радісний голос:
– Так, це він, мій Васька, я його просто так назвав, він не породистий, але дуже розумний! Вибачте, як я його можу забрати? Так, мене Ярославом звуть.
– А я Ксенія, Ксюша. Ви зараз на роботі? Коли додому приїдете?
– Напевно, о сьомій…
– Я постараюся теж встигнути до цього часу. Як тільки приїду, подзвоню!
– Добре, домовилися!
Ксюша приїхала додому в 18:45. Купила шоколадний тортик – треба ж відзначити підвищення! На нараді її кандидатура була схвалена одноголосно, жодного слова проти!
Зайшла в під’їзд, привіталася з консьєржкою.
– Ви з Ярославом домовилися щодо кота? А, бачу! – вона кивнула на тортик. – Молодці, приємне з корисним поєднуєте.
– Та ні, – зніяковіла Ксюша, – це з іншого приводу. Я підвищення отримала на роботі!
– А, вітаю! Але одне іншому не заважає. Спочатку за кота вип’єте, потім за твою роботу, потім за знайомство!
– Ні, що ви, Олена Миколаївна, – дівчина навіть почервоніла, – я нікого в гості не чекаю! Віддам кота цьому Ярославу, і все! Хоча, я вже встигла до нього звикнути, трохи шкода буде розлучатися.
– Ну так і не розлучайтеся! І кіт хороший, і господар. Скромний, ввічливий, неодружений, за друга он як переживає! А ти теж – дівчина самотня…
– Ой, Олена Миколаївна, тільки не треба цього, будь ласка!
Ксюша швидко прослизнула до ліфта, піднялася до себе. Відчинила двері, прислухалася.
– Василь! Василь, ти вдома? – увімкнула світло в кімнаті, побачила кота, що розвалився на дивані, з полегшенням засміялася. – Зараз дам тобі поїсти, подзвоню господареві, він забере тебе. – Подумала трохи і сердито пробурмотіла:
– А я ось візьму і не віддам!
Все-таки набрала номер хлопця.
– Алло, Ярослав, я вже вдома, можете приходити. Ви далеко? А, ось і добре, приходьте, забирайте. Квартира 79. Я погодую його, а ви вже там розбирайтеся!
– Зараз буду, я у себе, це поруч.
– Добре, тільки не затягуйте, я дуже втомилася сьогодні, хочу відпочити. Посидіти спокійно, тортика поїсти з чаєм, – і раптом, зовсім несподівано додала: – я на роботі підвищення отримала…
– Тоді цю подію треба відзначити не тільки чаєм! – радісно вигукнув Ярослав. – Ксенія, мені тут друзі з Вірменії напій привезли, такого ніде не купиш, вони самі його роблять. Можна, я вас пригощу? Ви знаєте, це просто нектар з ароматом рожевих пелюсток, міцних дубових стружок…
– …і суниці! – тихо додала Ксюша.
– Звідки ви знаєте? – здивувався хлопець. – Тепер я просто прагну з вами познайомитися!
Ксюша хотіла сказати, що вона хоче побути одна, що їй ніхто не потрібен, що ніяких свят влаштовувати не збирається, але чомусь промовчала.
– Алло, Ксенія Сергіївна? Це зі служби радикальної допомоги турбують. Ви повинні були до нас приїхати сьогодні.
«Ой, блін! Зовсім забула!» -Ксюша вдарила себе долонею по лобі.
– Ой, вибачте, будь ласка, я зовсім закрутилася, тут на роботі аврал, і вдома… Чи можна перенести на завтра?
– А навіщо переносити? – щиро здивувалася співрозмовниця. – Навіщо взагалі витрачати час на особисті візити? Двадцять перше століття, все можна вирішити дистанційно! На мою думку, у вас уже все гаразд, тож приїжджати нема чого! Все, будьте щасливі!
«А гроші?» – хотіла запитати дівчина, але абонент вже був недоступний.
Пролунав нетерплячий дзвінок у двері. Ксюша пішла відкривати, злегка посміхаючись. Так, зараз особисті візити не потрібні! Як же без них! Адже по телефону не відчути присмак суниці, не заритися в м’яку шерсть чорного кота, який змінив її життя, і не зробити ще багато інших, приємних і потрібних речей!
Спеціально для сайту Stories
