Коли Ольга увійшла до своєї квартири, вона відразу відчула, що тут сталося щось недобре.
Спочатку вона кинулася до кімнати сина, де він жив зі своєю дружиною Марією. Там нікого не було. Тоді вона попрямувала до кухні і побачила там Костю, який спокійно їв суп з тарілки.
– Чому ти вечеряєш сам? – запитала його Ольга.
– Та так… – Син дивно знизав плечима. – А що, не можна?
– Де Марія?
– Її немає…
– Де вона?
– Не знаю… Десь…
– Так… – Ольга стиснула зуби. – Знову посварилися?
– Ну, типу того… – намагаючись здаватися спокійним, відповів син. – Мамо, загалом, це… Я її вигнав.
– Як вигнав? – У Ольги від таких слів мало не зупинилося серце. – Що значить – ти її вигнав?
– Вигнав, і все. Набридло мені слухати її дурниці.
– Які ще дурниці? – вигукнула Ольга і, миттю знесилена, повільно опустилася на вільний стілець. – Ти що накоїв, Костя? Вона ж твоя дружина… Вона ж тебе кохає…
– А я її розлюбив.
– Що значить – розлюбив?
– Те й означає. – Син легковажно знизав плечима. – Як ви свого часу з татом розлюбили одне одного, так і я… Розлюбив, і все… Таке життя, мамо…
– Почекай-почекай… – Ольга почала нервувати. – Причому тут я і твій батько? Ми зараз говоримо про вас з Марією! Як ти міг розлюбити її? Чому?
– Тому що я покохав іншу.
– Ах, ось як… – Оля з подивом дивилася на сина. – Іншу ти покохав?.. Значить, ти, все-таки, пішов у свого батька?
– Що? – Син з подивом подивився на Ольгу. – Мамо, а чому ти так говориш про мого тата?
– А тому, синку… Шкода, що я тобі ніколи не розповідала правду, як ми з ним розлучилися. Адже він мене точно так само виставив за двері. Змусив зібрати речі і… Сказав, що знайшов мені заміну. І ти, виходить, вилитий батько… Господи, який жах… Який кошмар…
– Мамо, припини. – Син нерозумно посміхнувся. – Я ж доросла людина і сам вирішую, з ким мені жити в цьому житті. Я не винен, що моя любов до Марії виявилася такою недовговічною. Ну, розлюбив… І що? Я що, на землі такий перший?
– Значить, Марія була права, коли говорила тобі – як ти кажеш – ці свої дурниці? Значить, не дарма вона тебе ревнувала? Ти насправді знайшов собі нову спідницю. А потім взяв і з легкістю позбувся дружини. Вигнав з дому. Ну, ти й негідник…
– Мамо, ну, що ти робиш трагедію з дрібниці? Боїшся, що тепер тобі не буде з ким попліткувати на цій кухні? Не переживай, скоро я тобі приведу нову невістку. Кращу за стару.
– Що ти сказав? – Оля завмерла. – Кого ти приведеш?
– Нову невістку. Вона набагато цікавіша за Марію.
– Так… – У Ольги навіть закрутилася голова від таких новин. – Значить, ти виганяєш Марію з цієї квартири, щоб привести сюди нову… Зачекай! А на якій підставі ти вигнав з цієї квартири законну дружину?
– Як на якій? Ти що, мама? Вона ж жила на моїй житловій площі.
– Стоп! Де ти побачив свою житлову площу?
– Як де? Це ж моя квартира. Тобто, вона наша з тобою. Правильно?
– За документами ця квартира належить мені, і тільки мені!
– Ну, так… – винувато кивнув син. – Але, я думаю, вона така ж і моя, як твоя. Адже я ж тут прописаний.
– Прописка тепер нічого не означає! – вигукнула Ольга. – Коли твій батько вигнав мене з дому, я теж залишилася зовсім одна. І я знаю – що це за стан – опинитися на вулиці.
– Але у тебе ж були батьки. Ти могла до них повернутися.
– Могла. Але у мене, крім батьків, була ще й гордість. А ще в мене в животі був ти… Ти забув, що до першого класу ти ріс у гуртожитку?
– Не забув, – похмуро відповів син.
– Добре, що ти це пам’ятаєш. Я заробляла на квартиру ось цими руками і своєю головою. І тому тільки я маю право вирішувати, хто тут може проживати, а хто ні.
– Але ж я теж маю на неї права, на цю квартиру? – ображено вигукнув син.
– Права на квартиру перейдуть до тебе після мого відходу. А зараз навіть не заїкайся про те, що тут буде проживати якась нова пасія.
– Але мамо, так не можна! Я ж твій син!
– Ну, так, ти син. І я тебе звідси не виганяю. Живи. Якщо Марія повернеться, я з радістю відчиню перед нею двері. А перед усіма іншими твоїми жінками двері в цю квартиру будуть зачинені!
– Чому це Марії можна тут жити, а іншій жінці не можна? – У голосі сина пролунала злість.
– А тому що ти її вигнав. Вигнав не зі свого, а з мого будинку. Якби вона сама розлюбила тебе і пішла, я б сказала: «Ну, так, буває, не склалося». Але ти взяв і викинув її на вулицю.
— Не на вулицю! У неї є батьки!
— Так-так, є… А ще у неї є гордість. Як і у мене. За рік, що ви тут прожили разом, я зрозуміла, що вона з того типу жінок, які сподіваються тільки на себе. Навіть на тебе вона ніколи не сподівалася, і, на жаль, виявилася права.
Так що, і ти на мене теж більше не сподівайся, сину. Ще раз кажу – я тебе звідси не жену. Але якщо ти вирішив поміняти дружину – роби це на орендованій квартирі. Смачного.
Ольга важко підвелася зі стільця і вийшла з кухні. А Костя, з перекошеним від подиву обличчям, раптом зрозумів, що, виявляється, поміняти одну дружину на іншу – це зовсім не так просто.
Спеціально для сайту Stories
