Ніка стояла, намагаючись зловити поглядом обличчя в натовпі, і переживала, як школярка на першому побаченні. Точніше, навіть тоді, в юності, вперше закохавшись, вона так не переживала.
Сьогодні вона має зустрітися з батьком. Уперше за двадцять два роки… Тому серце буквально вистрибувало з грудей.
Ніка й забула, який вигляд мав батько в житті – надто довго були тільки фото. Та й часу минуло багато. Вона була вже дорослою жінкою двадцяти шести років, встигла вийти заміж і розлучитися. Але приїзд батька вибив її з колії.
Коли вона побачила невисокого чоловіка з букетом троянд, у горлі встав клубок.
– Донечко! – чоловік швидко підійшов ближче і розкрив обійми.
Ніка розплакалася, як маленька дівчинка, і кинулася йому на шию.
– Тату…
Він поцілував її в маківку, вручив букет квітів у шурхотливій обгортці та м’яку іграшку. Ніка ледь могла повірити, що все відбувається по-справжньому, а не уві сні.
***
Коли батьки розлучилися, Ніці було всього чотири роки. Мама швидко вийшла заміж знову, і вітчим як чоловік був прекрасний. Він постійно підтримував, переживав за падчерку і допомагав повірити в себе. Ніка не сумнівалася, що вітчим готовий гори звернути заради неї.
Рідний батько теж одразу одружився, щоправда, швидко розлучився. Аліменти платив через раз, але хоча б трохи цікавився життям доньки. Тільки вся його турбота обмежувалася рідкісними телефонними дзвінками. Але навіть цього Ніці було достатньо, щоб радіти – батько про неї не забув.
Ніка була старшою донькою, ще батько встиг завести чотирьох дітей від різних дружин. Тільки нещодавно він укотре розлучився і зажив повноцінним холостяцьким життям.
***
Ніка ще раз обійняла батька і перевела погляд на двох світловолосих школярів-підлітків у схожих куртках: дівчину і хлопця. Це молодші з її братів та сестер – від останньої дружини батька.
– Привіт! – ледь чутно видихнула Ніка і зробила крок ближче до родичів. Сьогодні перший раз, коли вона їх побачила.
Вони швидко обійнялися, Ніка втерла сльози і сказала:
– А давайте сходимо куди-небудь? Ви, швидше за все, голодні з дороги…
Батько жив усього за вісім годин машиною – не близько, але й не така нездоланна відстань, через яку не можна побачитися понад двадцять років. Тож, коли батько зателефонував і сказав, що завтра приїжджає, Ніка втратила дар мови. А потім зателефонувала матері й коротко переказала ситуацію.
– От іще! Згадав, що в нього ще одна донька є… Мабуть, знадобилося щось!
Ніка й сама подумувала, що татові щось потрібно… щось матеріальне, можливо. Але їй так не терпілося його побачити, що вона швидко викинула це з голови.
– А чому він тобі до цього тільки дзвонив? – не вгамовувалася мати. – Зі вступом не допоміг. Нічого до кінця навчання не подарував! Та навіть на весілля твоє не приїхав! По телефону вони всі найкращі … А коли треба ділом допомогти, одразу зникають!
– Мамо, не починай!
Ніка ще більше зраділа, коли дізналася, що з батьком приїдуть його наймолодші діти – Поліна і Максим. Вона швидко спланувала “культурну програму”, тож одразу після того, як вони всі вчотирьох перекусили в кафе, запропонувала погуляти містом.
Вони оглянули визначні пам’ятки і зайшли в кілька музеїв. Цього ж вечора гості поїхали додому. Настрій у Ніки був чудовим. Вона, щоправда, знову зашморгала носом, коли прийшов час прощатися. Але тато пообіцяв, що незабаром вони знову приїдуть.
– Дуже чекаю, скоріше б, – прошепотіла Ніка й обійняла батька на прощання.
Він і справді приїхав скоро – буквально через місяць. Тільки вже один – без Поліни і Максима. А потім стали приїжджати все частіше – мало не кожні кілька тижнів.
– Знову малих із собою не взяв? – запитала Ніка під час чергової зустрічі. – Як вони там?
– Та всі в навчанні. Максу восени вступати вже. А Полінка десятий закінчує, легше, але все одно багато за підручниками сидить. Вона в нас відмінниця…
– Навчання – справа хороша. Головне, щоб на нього багато сил не йшло.
– До речі, щодо навчання… – батько потупив погляд. – Ти ж начебто сама живеш зараз?
– Так, – відповіла Ніка, трохи примружившись. Вона тільки нещодавно розлучилася з черговим залицяльником.
– І квартира в тебе своя… Тим паче двокімнатна…
– В іпотеку, – Ніка схрестила руки на грудях. – Мама з татом допомогли і майже половину за мене виплатили.
Батько гірко посміхнувся, коли донька назвала вітчима “батьком”, але потім повернув нейтральний вираз обличчя.
– Це я до чого… Не подумай нічого такого, просто Макс вступати в місто приїде. Можна він у тебе буквально на одну ніч залишиться? Ну або на дві, якщо з подачею документів затягнеться?
Ніка вже збиралася обуритися, але осіклася і мовчки кивнула. Не таке вже й велике прохання, щоб сваритися із заново знайденим батьком. Тим паче Максим її єдинокровний брат. Кілька днів погостює, хоч весело буде.
Щоправда, тут же згадалися слова матері, що батько нагадав про себе тільки тому, що йому щось потрібно, та прогнала думки геть.
Макс приїхав через пару тижнів. Швидко вирішив усі справи зі вступом, а ввечері пішов із Нікою гуляти. Він виявився просто прекрасним молодим чоловіком, Ніці здалося, що вона повернулася в юність після спілкування з ним. Тому навіть сама запропонувала залишитися ще на одну ніч, просто щоб поспілкуватися і відпочити: “Все одно скоро навчання, а так хоч погуляємо”.
Вони пішли в караоке, довго співали, а потім блукали вечірнім містом. Ніка давно не почувалася такою щасливою.
Час ніби сповільнився – кожен день після від’їзду брата здавався вічністю. Батько став телефонувати частіше, постійно питав, як справи. Запитав ще, чи не накоїв Максим дурниць.
– Та ні, – здивувалася Ніка. – Ми з ним чудово проводили час.
Тільки після цих слів батько полегшено зітхнув.
А потім він і зовсім став дзвонити по кілька разів на день, навіть посеред роботи, коли Ніка сиділа за купою звітів і скаржилася, що в неї немає часу.
– Ти вибач старого, що набридаю… – почав батько.
– Тобі сорок п’ять щойно виповнилося, “старий”, – фиркнула Ніка. – Якщо це не щось термінове, я тобі передзвоню. Дуже багато справ сьогодні.
– Та в тому-то й проблема, що термінове… – тихо сказав батько. – Можеш мені зовсім ненадовго грошей у борг дати? У Поліни день народження скоро. Хотів купити їй телефон. Але буквально п’ять тисяч не вистачає. Обіцяю, віддам!
– Добре, – відповіла Ніка. – Тільки нічого не треба віддавати, добре? Буде від мене Полінці подарунок.
– Та ти що! Це багато…
– Нічого не багато, якщо розділити на всі роки. Загалом, не заморочуйся навіть.
– Ох, донечко…
– Гаразд, потім передзвоню. Справ по горло! – і Ніка поклала слухавку.
Те, що батько почав просити гроші, їй не дуже сподобалася. Але й вимагати якісь п’ять тисяч назад, коли вона буквально не бачила сестру до її сімнадцятиріччя, було, на думку Ніки, занадто дріб’язково.
Життя йшло своєю чергою. Ніка познайомилася з молодим чоловіком, тому не загострювала увагу на проханнях батька. А він дедалі частіше просив грошей…
Вона віддавала і не просила повертати. Було не до того. Та й просив батько небагато. Соромно на таке навіть увагу звертати…
Масштаб прохань змінився в один день, коли батько зателефонував і сказав, що Максу потрібна значна сума, щоб вирішити проблеми.
– Уявляєш, малий узяв мопед чужий і якось примудрився його розбити. Вщент просто! Добре хоч сам не поранився. Але другу заборгував… Грошей багато потрібно. Дай хоча б частину.
Коли Ніка почула, скільки саме потрібно грошей, вона в шоці округлила очі:
– Що це за мопед такий?
– Такі нині ціни… – підлесливим голосом відповів батько.
– Вибач, тату, але в мене іпотека. Якщо я буду на борги Макса працювати, хто тоді мені з квартирою допоможе?
– Може, мама і вітчим?
– Вони й так мені половину оплатили! – відрізала Ніка. – Ще більше допомоги просити – справжнє нахабство.
– Але він же твій брат!
Ніка зціпила зуби. Її вся ця ситуація засмутила і розлютила. Невже мама мала рацію? Як завжди… Адже, якби батько хотів просто спілкуватися, він би з’явився раніше, а не коли донька виросла і почала заробляти.
– Ну ж бо, Ніко, він же твоя рідна кровиночка… – продовжував просити батько. Чути такий плаксивий тон від дорослого, цілком дієздатного чоловіка було незвично і неприємно.
– Хто йому ще допоможе, якщо не рідня? А ти жінка молода, успішна. Що ж робити, якщо такий брат непутящий? Якраз треба на своєму прикладі показувати хлопцю, як проблеми розв’язувати і нових потім не створювати…
– Дам тільки невелику частину, – сказала Ніка. – І щоб обов’язково повернули! Не думай, що я ці гроші подарувала.
Батько почав щось промовляти в трубку упереміш зі зім’ятим “спасибі”. Ніка відклала телефон і важко зітхнула. І стала лаяти себе, що не відмовила в допомозі зовсім.
Але що її здивувало, так це те, що батько став рідше з нею спілкуватися – навіть телефоном не говорив довше кількох хвилин. І тільки потім Ніка зрозуміла причину. Образився. Він думав, що дочка дасть йому всю суму, але очікування не виправдалися.
Коли Ніка намагалася запитати, що трапилося, і чому батько так різко відсторонився, він відмахувався, віджартовувався і говорив “усе добре”.
“Ну що за дитячий садок!” – подумки обурювалася Ніка.
Час минав. Батько мало того, що не віддавав борг, так і ще продовжував відкрито ігнорувати доньку. Ніка спочатку злилася, а потім почала відволікатися і намагатися взагалі менше думати про цю ситуацію з батьком.
Аж поки не прокинулася раннім суботнім ранком від телефонного дзвінка. Батько говорив тихо й повільно, ніби зважував кожне слово:
– Привіт, донечко. Як ти? Як поживаєш?
– Та потихеньку, – безтурботно відповіла Ніка.
– Я тут хотів поговорити…
Ніка закотила очі – схоже, грошей за мопед Макса їй так і не бачити. Але наступного моменту в неї відвисла щелепа, коли батько сказав:
– Вересень скоро. І уявляєш, Максиму кімнату в гуртожитку не дали… А знімати зараз так дорого. От я й подумав, може, Макс у тебе поживе?
– Що? – ахнула від обурення Ніка. Але, схоже, батько подумав, що вона просто не розчула.
– Кажу, може, Макс поки семестр поживе в тебе? У тебе ж двокімнатна квартира. Він заважати не буде… А там подивимося, може, з гуртожитком щось вирішиться.
– Із гуртожитком, звісно, прикро вийшло… – вкрадливо почала Ніка. – Але з чого ти вирішив, що я погоджуся? Це моя квартира все-таки.
– Ну, ти ж зараз усе одно одна живеш! З особистим життям глухо. А так якраз і не нудно буде одній сидіти, і братові допоможеш.
– Взагалі-то я якраз нещодавно познайомилася…
– Значить тоді просто допоможи братові! – наполягав батько.
Ніці хотілося плакати і кричати батькові в слухавку, що мама мала рацію, і він з’явився, тільки щоб використати дорослу доньку. Щоб сплавити на неї проблеми дітей. Що звик брати в борг і не віддавати – у всіх сенсах, не тільки грошовому. Але Ніка стримала емоції, хоча всередині все вирувало від люті, і холодно відповіла:
– Ні, тату. Це моя квартира. Якщо Макс не хоче жити в гуртожитку, нехай знімає кімнату. Сам… Або йому з цим допомагають батьки.
Батько щось пробурчав і сердито кинув слухавку. Відтоді він зник із життя Ніки.
Грошей, які позичав, батько так і не повернув.
Вітчим Ніки, сказав з усмішкою: “Добре, що взяв грошима, моя хороша”, – і поцілував у лоб.
