Ах, як вона раділа! Ольга Петрівна, яка зовсім недавно вийшла на заслужений відпочинок, щодня переглядала оголошення про продаж будиночків із ділянкою.
Будиночки, звісно, продавалися, але вона шукала не найдорожчий. Кредит брати не хотілося, а накопичена за останні три роки сума зовсім не дотягувала до мільйона.
Запропонувала сусідам по комуналці, де вона проживала, свою кімнату, а вони із задоволенням її купили. Гроші, звичайно, теж невеликі, але краще так, ніж зовсім нічого.
Будиночок незабаром знайшла, такий, як і хотіла — маленький, але зате з пічкою. І навіть лазня є. Ділянка крайня, біля самого лісу, і ялинові гілки в сніговій шубі звисають по-господарськи через паркан.
Заселилася відразу ж, на початку грудня. Не злякало, що ділянка занесена снігом вище коліна, що дачне селище вже значно спорожніло. Головне — дорога є, є своя машина, а з настанням ранніх зимових сутінок у кількох будинках все-таки запалюється світло.
Ці освітлені вікна, розчищені від снігу доріжки, дим із труби, гавкіт собак радували Ольгу — поруч люди. А ось сусідня ділянка пустувала.
– Напевно, господарі навесні приїдуть, – думала Ольга, розглядаючи доглянуту, пофарбовану блакитною фарбою будівлю.
Коли будинок від пічного тепла достатньо прогрівся, Ольга взялася наводити порядок і затишок.
Купила гарні шпалери і за три дні перетворила кухню та дві кімнатки. Не поспішаючи, із задоволенням підбирала тюль і штори на вікна, скатертину на столик, доріжки на підлогу. Розставляла на полицях прозорі баночки з крупою, з цукром, з квасолею.
Наповнила велику вазу із зеленого скла фруктами. Улюблені книги зайняли невелику книжкову шафу. Вибрала в магазині яскравий чайний сервіз і такі ж тарілки, затишний торшер і бра. А ще купила багато різних за розміром яскравих махрових рушників.
Щоранку Ольга Петрівна прокидалася і говорила собі:
– Як же я щаслива у своєму маленькому будинку.
У комунальній квартирі в неї були непогані сусіди, але спільна ванна, туалет, кухня — не дають затишку, доводилося підлаштовуватися під чужий ритм життя.
А тут, у будиночку, що сподобався з першого погляду, вона вперше відчула себе повністю спокійною і щасливою. І навіть прокинувшись рано, не хотілося валятися в ліжку, бо не терпілося на своїй затишній кухоньці зварити в мідній візерунчастій турці улюблений напій — каву з корицею, додати до неї вершки й пити її, смакуючи й не поспішаючи маленькими ковтками, дивлячись у вікно на засніжений двір.
Потім, тепло одягнувшись, виходила чистити доріжки й милувалася спритними білками, які із задоволенням розбирали частування з годівниці, підвішеної на ялинову гілку: горіхи, насіння, сухофрукти.
З посмішкою спостерігаючи за рудими звірятами, Ольга знову ловила себе на думці: як же чудово жити у своєму будинку, мати свою ділянку, де тільки ти господиня.
Ближче до кінця грудня вдарили морози. Невидимий художник розмалював вікна, розкидав по кучугурах іскристі алмази, кожну гілочку одягнув у шубку з інею.
Сніг хрустів під ногами, немов крохмаль, з якого в дитинстві мама варила кисіль.
Ось у такий морозний день на ділянці Ольги з’явився кіт. Він скромно сидів біля хвіртки, ніби чекав запрошення. Весь у інеї, замерзлий, худий.
– Привіт, малюк! Заходь, не соромся, тут тебе ніхто не образить, – покликала Ольга Петрівна гостя. Він слухняно поплентався за господинею в дім.
Не відмовився ні від курячого супу, ні від вермішелі. Зазирнув Ользі в очі так, ніби запитав: – А залишитися можна?
Вона погладила його зі словами:
– Якщо ти нічий, то залишайся. Будеш Мирон. І мені веселіше.
Мирон проспав до вечора біля теплої печі, повечеряв і попросився на вулицю. Ольга випустила кота і зайнялася справами. Періодично визирала у двір — кота не було. Мороз посилювався.
— Може, у кота є господарі? Просто в гості завітав? — говорила вона собі. Коли востаннє вирішила перевірити, чи не повернувся Мирон, не повірила своїм очам!
На ґанку, крім Мирона, сиділи ще четверо кошенят! Різнокольорові, худі, облисілі, вкриті інеєм.
– Ну, заходьте, дорогі гості, – запросила Ольга. – Що з вами робити? Мирон, я сподіваюся, ти всіх зібрав?
Було зрозуміло, що це покинуті й нікому не потрібні кошенята. Такі завжди є на дачах, залишені, кинуті на самовиживання. Швидше за все, малеча прибилася до дорослого кота, а він допомагав їм вижити: ловив пташок і мишей.
Але мороз, що посилювався, змусив нещасних йти до людей. Ольга Петрівна вилила суп, що залишився, у миску, і всі четверо взялися за їжу. Мирон, втомлено прикривши очі, сидів поруч. Ольга принесла до печі коробку і рішучим голосом пояснила:
– Гаразд, хлопці, сьогодні ночуєте тут, а завтра розтопимо лазню, помиємося, обробимо рани, і тоді подивимося. Може, навіть дозволю спати на дивані.
Мирон не дав себе довго вмовляти, затягнув найменше кошеня в коробку, решта залізли туди самостійно.
… Кошенята спали. У печі догорали останні вуглинки, віддаючи спекотне тепло гостинному дому. Ольга Петрівна сиділа за столом і плакала: це ж діти, їм по 6–8 місяців. Хребет і ребра можна без рентгена бачити, хвостики немов щурячі. Одне чорне, одне руде і два сірих. І всі брудні, наче в печі жили.
Рано вранці Ольга вже була в місті. Записала всі рекомендації ветеринара на листочок: як годувати, чим обробляти, дози. Закупила різних круп, м’яса, ряжанку і мисочки різних кольорів.
Повернувшись додому, протопила лазню і всіх п’ятьох, одного за одним, обробила і намила.
Варила кашу з фаршем, годувала по годинах, решту часу кошенята спали, набиралися сил. Мирон теж спав, напевно зняв з себе відповідальність за чужі життя, розслабився. У туалет ходили на вулицю гуськом, малеча не відставала від «татуся» ні на крок.
Ольга Петрівна незабаром теж заспокоїлася: їли всі добре, не хворіли, а вага з часом набереться. Ось через чотири дні вже Новий рік, час до свята готуватися, треба ялинку прикрасити, гірлянди розвісити.
Ніщо у світі не трапляється просто так, усе для чогось потрібне.
Я та сама сусідка з блакитного будиночка. Уже серпень. Я варю малинове варення і дивлюся у вікно. На сусідній ділянці Ольга Петрівна ходить навколо яблуні, збирає стиглі плоди в кошик. На ґанку лежать п’ять красенів-котів. А я дивлюся і думаю: може, мені залишитися зимувати на дачі?
Спеціально для сайту Stories
