«Треба щось придумати», – сердито пробурмотіла я і в серцях жбурнула телефон на диван, потім схаменулась і взяла його в руку, оглянула з усіх боків, переконалася що працює і акуратно поклала на комод. «Що ж придумати?» – пробурмотіла я, йдучи на кухню, щоб заварити чай.
З дітьми сидіти не хочеться, і сина образити не хочу, а якщо я відмовлюся взяти на вихідні онучок, то Оленка, моя невістка улюблена, моєму синові поскаржиться. І навіщо я попросила невістку купити в кредит мені машину?
На мені іпотека висить і хоч залишилося сім місяців, але чомусь жоден банк не видав кредит на авто. На синові вже два автокредити висить і третій йому не дали, бо моя машина вперед мене вийшла на пенсію, довелося просити невістку взяти мені машину.
Плачу я за неї сама, син зі невісткою ні копійки не додають, так ще й понадилися на кожні вихідні до мене своїх дітей привозити, мовляв, ми надали тобі послугу, а тепер і ти нам – посиди з дітьми. Я все розумію, вони мої онуки, але мені всього 50 років, і в мене своє життя.
Я не хочу всі свої вихідні проводити вдома на кухні та доглядаючи розпещених дівчат. Їм уже по десять років, а ведуть вони себе як трирічні, кричать, на підлогу падають, істерики влаштовують, я пробувала поговорити з Оленкою та з Данькою, але вони мені швидко рота заткнули.
Заявили, що це їхні діти і вони самі їх виховують як вважають потрібним. Вони їх нібито виховують, а мені мучся з ними у вихідні… Ні, треба щось вигадати! Я зателефонувала Мілці, своїй подрузі з якою ми повинні були піти по книгарням в пошуках якоїсь особливо рідкісної книги.
Я їй сказала, що не зможу піти, тому що до мене привезуть онуків. «Знову», – вигукнула Мілка, – «Ми вже два місяці нікуди не ходимо, подзвони синові і скажи, що ти зайнята».
-Не можу, – відповіла я, – Даня образиться. Ми й так два роки не розмовляли, ледь помирились.
-Треба щось вигадати, – повторила мої слова Мілка.
-Що? – хмикнула я, – вже всю голову зламала і нічого не можу вигадати.
-Я придумаю, – відповіла Мілка і скинула дзвінок.
-Ось що можна придумати? – зітхнула я, – прикинутися хворою – не прокотить! Даня тут же викличе консиліум з лікарів і не вгамується поки не з’ясує все про стан мого здоров’я.
Я вже один раз прикинулася хворою, коли не захотіла їхати до батьків на ювілей і потім пошкодувала про це. П’ять днів пролежала в клініці на обстеженні. Данька оплатив все, але я втратила майже купу грошей з зарплати, зате з’ясувала що абсолютно здорова, що мій біологічний вік 35 років і що я можу навіть ще мати дітей.
Теж мені, знайшли чим потішити, дякую, не збираюся народжувати! Я абияк закинула в сумку робочий одяг, взяла ключі від машини і поїхала на роботу. Я машинально виправляла поставу моїх учнів, поправляла ручки, ніжки, нахил голови, показувала як правильно, а в голові крутилася одна тільки думка – “що придумати, щоб не сидіти у вихідні з онуками?”
Вже було близько одинадцятої вечора, я попрощалася зі своїми учнями, вимкнула світло в танцювальному залі, сходила в душ, одягнулася, закинула робочий одяг в сумку і включила телефон, який я завжди відключаю на час, поки я працюю, і він тут же задзвонив.
-Думала ти всю ніч працюватимеш? – Сердито сказала Мілка, – дзвоню, дзвоню, а ти недоступна!
-Сьогодні п’ятниця і я до десятої працюю, – відповіла я подрузі.
-Ну так, ти ж працюєш не як прості смертні з дев’яти до шести, – фиркнула подруга, але змінила гнів на милість і продовжила, – я таке придумала! Навіть атрибути купила, звичайно, не дешево, але нічого, не розоришся, заради свободи та грошей не шкода.
-Які атрибути? Що ти придумала? – Запитала я.
-Приїду і розповім, – відповіла Мілка і на цьому розмова закінчилася.
До мого будинку ми з Мілкою під’їхали одночасно з різних боків. Я припаркувала машину, вийшла і підійшла до машини подруги. Мілка витягла з багажника величезний котел з двома ручками і якимись вибитими на ньому ієрогліфами і сунула його мені.
Це навіщо? – нічого не розуміючи, спитала я.
-Ти ж сама казала що твоя невістка страшно забобонна, – випрямляючись і потираючи спину відповіла Мілка.
-Так, – кивнула я, – Оленка дуже забобонна, прям занадто. Вірить у все, і в чорних кішок, і в сни, і в порчі, і в змови, і дулі слідом показує підозрілим, на її думку, людям, і через плече плює, і по дереву стукає … всіх її тарганів не перерахувати!
-От і зіграємо на її забобони, – хихикнула Мілка.
Наступного дня, будильник загорлав о сьомій ранку, я насилу розліпила очі, сповзла з ліжка, позіхаючи і стукнувшись двічі мізинцем дійшла до кухні, тицьнула в кнопку на кавоварці і пішла в душ. Холодна вода розбудила мене, а дві чашки кави привели мене в норму.
-Ну що, – хихикнула я, – приступимо до виконання плану Мілки.
Я поставила котел на плиту, налила в нього води і накидала пучки трав, як подруга привезла. Потім я взяла чорну довгу до п’ят сукню, надягла її, волосся зібрала у вузол на потилиці і пов’язала чорну хустку, повісила на шию три здорових амулети на шнурках.
Завісила кухонне вікно чорною щільною тканиною, застелила стіл чорною тканиною, розставила на столі чорні і червоні свічки, розклала якісь курячі кісточки, камінці, трави, гілочки, звіряючись з пам’яткою, яку мені дала Мілка.
Слідом поставила димний і смердючий котел на стіл, у нього поклала ополоник, поставила поруч склянки для зберігання відварів, потім перевела годинник у коридорі на годину назад, відсунула засувку на вхідних дверях і почала чекати невістку.
О пів на дев’яту, я почула звук дверей, що відчинялися, швидко встала біля котла і голосно мукаючи щось нагадуюче, на мою думку, заклинання, стала розливати смердюче варево по склянках.
-Мама! – Почула я позаду себе здивований зойк, вдала що злякалася, ойкнула, випустила склянку і різко повернулася.
Олена стояла в дверях кухні роззявивши рота і витріщивши на мене очі.
-Що це ви робите? – з жахом прошепотіла вона оглядаючи моє чорне вбрання і поглядаючи на стіл.
-Ой, Оленко, а що це ви так рано? – старанно зображаючи збентеження і переляк, пробурмотіла я, – адже зараз ще й восьми немає, а домовлялися на половину дев’ятого.
Олена проігнорувала моє запитання, зробила крок до столу і вказуючи пальцем на кісточки, прошепотіла: «Чим ви тут займаєтеся?»
Я зробила винне обличчя, принаймні я сподівалася, що воно виглядає саме так, потупилась і забурмотіла: «Давно треба було тобі розповісти, але я якось боялася, не знала як ти сприймеш, але раз вже ти прийшла раніше часу і застала мене за чаклунством, то мабуть доведеться розповісти».
-Що розповісти, – так само пошепки запитала Олена і я побачила як вона зробила фіги на обох руках.
-Відьма я, – відповіла я намагаючись не засміятися, – чаклую потроху, якщо вже ти дізналася, то тепер почну внучок вчити чаклунству, треба ж комусь силу передати. Зазвичай відьми онукам і передають знання. З них гарні відьми вийдуть!
Нам треба з тобою обговорити, коли я зможу забрати до себе твоїх дочок. З приводу бородавок на носі не хвилюйся, вони легко зводяться, іноді правда знову з’являються і знову доводиться зводити, але це ж дурниця, правда ж?
-Я подумаю, – відповіла Оленка задкуючи, – ми приїхали взагалі-то сказати що дівчатка не зможуть у вас сьогодні залишитися, у нас справи важливі, – і підштовхуючи дівчат у спину зашипіла, – взуйтеся швидко і бігом в машину.
Коли за Оленкою зачинилися двері, я кинулася на балкон і через кілька секунд побачила як вона вийшла з під’їзду з телефоном в руках і я почула як вона каже комусь у трубку: «Ти права була, моя свекруха справжня відьма, я застала її і вона зізналася…, а ти думаєш чому вона така молода і струнка у свої роки!»
«Я така молода і струнка,» – подумала я дивлячись на величезну дупу невістки, – «Тому що я все життя танцями займаюся і не жеру як не в себе».
Більше онучок я не бачила! А коли сама приїжджала в гості до сина, то Оленка шукала будь-який привід, аби швидше мене спровадити. Та воно й на краще, бо тепер у свій вільний час я займаюся власними справами. Котел і чаклунське вбрання поки тримаю у шафі, хтозна може ще й згодиться для чогось.
