У одному місті жила жінка. Її звали Зінаїда Петрівна. Вона жила, як їй здавалося, цілком гідно. Щоправда, сім’ї не склалося, і дітей не було. Зате була власна квартира, в якій завжди панували чистота й порядок. І робота була пристойна: бухгалтер на меблевій фабриці.
Зінаїда дожила тихо і спокійно до 50 років. Їй дуже подобалося її життя. Особливо на тлі життя її сусідів по будинку. Їй було приємно думати, що ось у неї-то все чудово склалося. Адже вона хороша людина і нікому не робить зла.
А сусіди у неї були непутящі. На одному сходовому майданчику з нею жила, наприклад, жінка, якій було вже за 60. І, ось який сором, вже літня, майже пенсіонерка, а волосся пофарбувала в синій колір! Тільки уявіть! І носить якісь обтислі сукні та джинси. Усі над нею сміються. Міська божевільна, не інакше.
«Неподобство!» — думала Зінаїда Петрівна, дивлячись на дивну пенсіонерку. І раділа, що вона сама виглядає пристойно, відповідно до віку.
Про третю сусідку й говорити було соромно… Всього двадцять один рік. І вже нагуляла дитину. Причому дитині на вигляд років п’ять. Зрозуміло, мабуть, ще в школі вчилася, коли за…ла. І куди батьки дивляться? До речі, батьків у дівчини не було, вона жила сама зі своєю донькою.
Причому ще й з тією синьоволосою пенсіонеркою подружилася. Поки дівчина вдень кудись ходила, сусідка сиділа з дівчинкою.
Зінаїду Петрівну це не дивувало. «Такі люди тягнуться один до одного», — думала вона. — «А мене обходять стороною. Бачать пристойну людину — і в очі дивитися соромно. Привітаються в ліфті — і на цьому спілкування закінчується».
Останній сусід — чоловік років 30. Побачивши його вперше, жінка пережила справжній шок. Усі руки, вся шия були вкриті татуюваннями! Хіба нормальні люди так ходитимуть? Звичайно, ні!
Ще в молодості Зінаїда Петрівна засуджувала подібних персонажів. Мабуть, більше нічим виділитися, раз доводиться собі шкіру спотворювати. Ось, привертає до себе увагу! Значить, розумом не привернути! Краще б книжки читав.
Так думала вона щодня, зустрічаючи в ліфті когось із сусідів. Приходячи додому, вона потай раділа тому, що сама живе так, як належить. І іноді обговорювала сусідів зі своєю єдиною подругою по телефону.
Говорити їм більше не було про що, тому «тип з татуюваннями», «молода мати» і «божевільна стара» ставали чи не головними темами на порядку денному.
Якось увечері Зінаїда Петрівна, як завжди, поверталася додому з роботи. Настрій у неї був жахливий. На роботі нестача… Вперше за довгі роки роботи. На кого звалять? Хто винен? Звичайно ж, бухгалтер.
Голова у жінки боліла з самого ранку. А зараз раптом у вухах зашуміло, а ноги різко підкосилися.
Жінка ледве дійшла до під’їзду і опустилася на лавочку. Раптом вона відчула легкий дотик до своєї руки. Насилу піднявши погляд, вона з подивом побачила ту саму «пенсіонерку» з синім волоссям.
– Що з вами? Вам погано? — співчутливо запитала вона.
– Голова… болить… — прошепотіла Зінаїда.
– Ходімо до Юрія, він сьогодні вдома.
– До якого Юрія? — запитала жінка.
– Юрій ж з вами на одному поверсі живе. Він лікар-кардіолог. Невже ви не знаєте?
Піднявшись на потрібний поверх, сусідка подзвонила у двері Юрія. Жінка з подивом побачила на порозі того самого чоловіка з татуюваннями, який, на її думку, просто не міг бути пристойною людиною.
Чоловік виміряв Зінаїді Петрівні тиск, поклав її на диванчик і дав якусь таблетку. Невдовзі головний біль і шум у вухах минули.
— Обов’язково запишіться на прийом! Треба стежити за тиском, особливо таким молодим дівчатам, як ви, — посміхнувся лікар, коли стан жінки нормалізувався.
– Дякую вам, – чомусь Зінаїда відчувала незручність, згадуючи, як обговорювала татуйованого чоловіка з подругою. «Про зовнішність думає, а інтелект — на нулі», – говорила вона про нього. А він, виявляється, лікар, щодня рятує життя.
– Не хворійте! Якщо що, звертайтеся!
Жінка попрощалася з лікарем, повернулася додому і прилягла на диван. Оце так, вона так помилялася щодо чоловіка… І пенсіонерка з синім волоссям виявилася доброю жінкою. Ось, підійшла, поцікавилася, що з нею.
У двері подзвонили. На порозі стояла синьоволоса пенсіонерка, тримаючи за руку дочку молодої дівчини, яка, на думку Зінаїди Петрівни, стала матір’ю занадто рано.
– Я просто хотіла вас провідати, дізнатися, чи все гаразд. Вибачте, що я з Яночкою, Анна на роботі… І я так давно хотіла з вами познайомитися. Але не наважувалася. А тут трапився випадок! А то ми всі спілкуємося з сусідами, а ви тримаєтеся окремо!
– Заходьте, давайте я зроблю чаю, — несподівано для себе сказала Зінаїда. – Дякую, що допомогли, коли побачили, що мені погано…
– Та що ви. Нема за що дякувати. Я відразу бачу, коли людині погано. Я ж всю молодість доглядала за хворою мамою. Коли мені виповнилося 14, мама злягла. І пішла, коли мені вже за 30 було. Не вчилася як слід, романів не було, тільки біля її ліжка…
Ледве встигла дитину народити. Не хочу згадувати. Ось зараз на старості років розважаюся, — сусідка з трохи винуватою посмішкою показала на свої яскраві пасма.
– Донька допомогла волосся пофарбувати. І футболки мені купує класні. Хоч недовго, а молодою побуду. Хоча ось Анні ще гірше.
– Хто така Анна? – запитала Зінаїда.
– Ну Анна, сусідка моя. Яна ж її сестричка. Батьки потрапили в автокатастрофу. Вона сестру удочерила, виховує ось. Навчання в університеті кинула, працює з ранку до ночі, бідна. Юій їй іноді допомагає грошима. Ну той Юрій, який вам сьогодні допоміг…
Коли сусідка пішла, Зінаїда деякий час тихо сиділа за столом у кухні й дивилася перед собою. Треба б запропонувати Анні допомогу, адже вона теж може іноді посидіти з Яночкою. І волосся вона давно хотіла пофарбувати в рудий колір. Тільки весь час думала, що це — непристойно в її віці.
Обов’язково завтра проконсультується з сусідкою з цього питання! І треба не забути запросити Юрія на пиріжки, щоб віддячити за допомогу.
Спеціально для сайту Stories
