Коли від рідної матері відвертається навіть дочка, руки опускаються самі собою. Не розумію, за що мені таке. На роду щось визначено чи що? Начебто й людина я непогана, мухи не образила. Та й на дітей ніколи не кричала. А виходить так, що все складається проти мене і нікому навіть поскаржитися.
Десять років тому від мене пішов чоловік. До іншої, навіть не моєї ровесниці, а до жінки на два роки старшої за мене. Моя колишня однокурсниця. Раніше ми спілкувалися однією компанією, і вона його в мене забрала. Звичайно, чоловік придумав купу відмовок і звинувачень.
Що я все життя була якась не така, що він терпів мене тільки через дітей, але тепер, коли вони виросли, може пізнати щастя в житті. Так, у нас народилися син і донька. Я пожертвувала своєю молодістю, зовнішністю, здоров’ям. І тепер виявилася “якоюсь не такою”.
Звісно, коли ти начальник у будівельній фірмі, маєш гроші та владу, стара дружина вже не здається таким цікавим варіантом. Можна знайти когось іншого, нехай і на кілька років старшого, аби не так нудно було. Потім пішов син, він старший за свою сестру і весь пішов у батька.
Висловив мені все, що в нього накопичилося за роки юності. Звичайний скандал, батьки й діти. Але навіщо доводити? Слово за слово, ми посварилися, і він пішов із дому. Потім виявилося, що колишній чоловік допоміг йому з житлом і він тепер живе з якоюсь дівчиною.
Зі мною спілкуватися не хоче, поради мої його не цікавлять і взагалі, тепер він дорослий. Що ж, добре. Але тепер і донька мене кинула. Посварилася зі мною зовсім нещодавно і сказала, що їй треба деякий час відпочити від нашого спілкування. Рідній матері сказала. І чому?
Я просто попросила її про послугу. Так, для цієї послуги потрібно було трохи грошей. Але хіба для рідної матері можна щось шкодувати? Та й сума там була не така вже й велика, практично копійки. Річ у тім, що місяць тому моя сусідка покликала мене до себе в гості.
Ми живемо одна навпроти одної, і будинки в нас практично одного розміру. Я не робила ніяких прибудов, і вона теж. Тільки розширила площу під клумбу. Так ось, запросила вона мене до себе, але не попередила, що у неї на мене чекатиме така краса. Я не люблю мінімалізм, але це щось із чимось
Кожна кімната сяє. На стінах нічого не висить, навіть лампа світить яскраво, але її й не розгледиш на білосніжній стелі. Ванна кімната – витвір мистецтва. Душова кабіна і ванна, все в одному стилі. Якісь такі матеріали, що й плямочки не розгледіти. Ні пилинки, нічого. І при цьому дуже затишно.
Я розповіла доньці побачене того ж дня. Сама я була прихильницею ремонту з натуральних матеріалів: дерево, бамбук, камінь, шкіра. Але тільки тоді я зрозуміла, наскільки була не права. Наскільки мій вибір був смаку. Але ж до того моменту я вважала свою житлоплощу найвишуканішою в окрузі.
Але це виявилося фікцією. Дочка мене вислухала, висловила співчуття з цього приводу, але більше нічого не сказала. Бачте, вона в мене працює за кордоном. Отримує дуже хороші гроші, навіть машину купила. І протягом останніх трьох років ремонтом будинку займалася вона.
Ну як, тобто вона передавала кошти, а я описувала робітникам, що має вийти. Розумієте, в нашій сім’ї тільки я маю почуття смаку. Діти завжди вчилися, колишній чоловік тупо заробляв гроші, а я ходила на виставки, курси, фестивалі. У мене є кілька сертифікатів, які доводять мою компетентність.
За бажання я легко можу сказати, який кольоротип підходить людині, подивившись на неї лише мигцем. Але з інтер’єром у мене, звичайно, сталося фіаско. Ось я і попросила у рідної дочки ще кілька фінансових внесків, але лише заради справи. Справа-то, звичайно, зовсім не швидка.
Але по гарячих слідах можна було б переробити хоча б частину будинку. А меблі я, так і бути, сама б обміняла на більш підходящі. В Інтернеті це можна провернути, не встаючи з дивана. Однак не встигла я договорити, як донька мене зупинила. Вона сказала, що більше не може спонсорувати мої “хотілки”.
І я маю жити як жила, а я ще так перехвилювалася тоді, що мені нічого зрозумілого для відповіді просто в голову не приходило. Так і мовчала в трубку, а донька продовжила. Вона почала мене звинувачувати в тому, що я живу не по грошах, завжди хочу чогось недосяжного і мучу людей навколо.
А їй, бачте, це не подобається. Тож ніяких більше мені ремонтів. І сидіти мені в запорошеній кімнаті, з дерев’яною стінкою і хутром на стільцях. Наче я перед цим не сказала, що раніше була не права. Тепер усе. Донька трубку бере дуже рідко і спілкується тільки на абстрактні теми.
Запитує про сина, про здоров’я. Справою допомогти вона не збирається. Що, на мою думку, дорівнює тому, що вона теж від мене відвернулася. Як і її батько та й брат. Коли я думала про те, що буду робити в старості, у мене навіть думки не приходило в голову про самотність…
