У моєї невістки дуже важкий характер. Можливо, це такий собі спосіб почати мою розповідь, але це головна її думка. Мій син завжди був поступливим і добрим. Ми в нього вклали всю душу і всі можливості.
Забезпечили його, чим тільки могли. І все було добре. Поки не з’явилася його дорогоцінна дружина. Мені вона відразу не сподобалася. Вона з досить бідної сім’ї, а син заробляє багато. До 30 років він уже став керівником.
Тож я твердо впевнена, що невістка з ним тільки через гроші, але мене він не слухав. Казав, мовляв, люблю тільки її. Що було казати, залишалося сподіватися, що я помилилася.
Однак невістка одразу почала показувати свій характер. Вона почала налаштовувати сина проти нас. Спочатку він вирішив менше до нас приходити, рідше телефонувати.
А коли в них народилася дитина, то нам і зовсім зачинилися двері в їхній дім. Можна було прийти, тільки якщо заздалегідь домовитися. Тож онука ми бачимо щонайбільше раз на два тижні й то на півгодини. Хіба це нормально?
Але гаразд, і з цим ми змирилися. Але минулого тижня її поведінка просто перейшла всі межі. У невістки в суботу був день народження. Ми вирішили привітати її, але, знаючи її нестерпний характер, заздалегідь зателефонували.
Ми сказали, коли прийдемо. Навіть торт самі принесли. Прийшли в призначений час. Вона відчинила двері з таким обличчям, нібито ми прийшли грошей у неї просити. Ми її привітали, але нас не запросили у будинок.
Син навіть не сказав ні слова. Зачинили в нас перед носом двері й усе. Мені плакати хотілося. Гаразд невістка, але син міг би щось сказати, запросити в будинок. Дуже прикро. Що мені робити, щоб якось вплинути на ситуацію?
