Невістка з Саші вийшла паршива і безсовісна – під цими словами можуть розписатися всі від малого до великого в родині її чоловіка.
Спочатку все було непогано: Саша намагалася догодити і сподобатися, і, якщо було якесь свято, то вся родина стрункими рядами крокувала до них на орендовану квартиру, адже Олександра не тільки смачно готувала, але й вигадувала всілякі розваги, тішила дорогих гостей.
Запрошення в гості родичам не було потрібно – вони запрошували себе самі. Наведу як приклад випадок на початку кар’єри Саші в ролі невістки:
– Алло! Саша! Вітаю тебе з Покровом! – гуде в трубку сестра чоловіка. Говорить вона не дуже виразно, явно при цьому щось жуючи.
— Ой, і правда… — лепече у відповідь Саша, перестрибуючи осінні калюжі, — дякую. А я так закрутилася, що й не пам’ятаю, який сьогодні день, то на роботі, то по лікарнях… – каже Олександра вже про особисте, адже, як відомо, ніщо так не зближує чужих по крові людей, як особисті одкровення.
А Саші дуже хотілося бути хорошою. Вона продовжує лепетати без зупинки:
– Але ти вчасно подзвонила, я тільки що була на УЗД, тому ти, Віка, перша дізнаєшся, хто у нас буде. ..
Договорити Саші не дали – Віка, мабуть, дивилася новини, тому що до вух Олександри доносилося гучне бурмотіння диктора і неважко було здогадатися про те, що в новинах повідомляли про якусь чергову неприємність.
Тільки чужі неприємності приносили Віці гаму емоцій: спочатку жах, а потім радість від того, що у неї, слава Богу, все добре. Віці не терпілося скоріше перейти до суті, тому вона перервала нудні виливи невістки:
— Коротше, ми ввечері прийдемо, накривай на стіл! І мама з татом, і ми, і Галя — всі наші, коротше. Ну все, давай, у мене тут в новинах такі пристрасті, виверження вулкана на островах, не дай Бог!
— Але у мене нічого не приготовано! Ми не планували! — встигає втрутитися Саша і від несподіванки зупиняється посеред калюжі і відчуває, як за борт низьких туфель заливається вода. Відскочила.
— Тю! Так час же є! Ти так смачно готуєш, а я не вмію. Коротше, все, бувай! До шостої чекай.
Коротше, коротше, коротше! Цим словом-паразитом Віка ніколи не гребувала і вставляла його мало не в кожну фразу.
Напевно, таким чином їй здавалося, що вона відразу занурюється в суть питання без зайвих передмов. «Язик би тобі трохи коротший і мозок справжніший!» — в душі думала Саша, коли минуло кілька років і її спроби догодити були кинуті.
Олександра вважала своїм обов’язком не вдарити в бруд обличчям перед родичами. Накупивши продуктів, вона бралася готувати і їй хотілося не тільки порадувати гостей, а й здивувати. Крім основних страв на столі красувалися міні-закуски, такі як яскраві канапе в різних варіантах, апетитні тарталетки, фаршировані помідори, огірки і печериці, італійські брускетти та інше.
Щоб гості за столом не нудьгували, Саша готувала нескладні розваги, якісь ігри, а для цього потрібно було то роздрукувати папірці зі словами, то подбати про символічні подарунки. Незважаючи на всі старання, догодити всім родичам чоловіка було непросто.
— Знову все тільки домашнє? — уточнював свекор, кисло розглядаючи завалений частуваннями стіл, — а я так хотів піци. Коли ж ви вже почнете заробляти і замовляти їжу додому? Набридла мені ця домашня їжа.
Саша мовчки ковтала образу і наступного разу нічого не готувала сама, а витрачалася на піцу, суші та китайську локшину. На той час у них вже народився перший син і з малюком було важко напружуватися із застіллями.
— Ох! — знову обурювалися родичі, — а що, домашнього нічого немає? Навіть жодного салату? Ммм так, Вітю, твоя дружина зледащіла, зовсім міською стала. Де це бачено, щоб гостей одним хлібом годували і локшиною пересоленою?
— Це не хліб, а піца, — боязко вставляв Віктор.
— Хліб це! Два кружечки ковбаси і п’ять грамів сиру! Найдешевшу замовили, а я тобі так скажу, Вітю: на рідних не економлять, неприємно, однак! – висловлювала Віктору мати, а Олександра мовчки червоніла, наповнювалася образою.
Про себе вона думала: «Ну скажи ж ти їм щось, вислови! Скажи, що ти взагалі-то їх не запрошувала, що вони самі приперлися, що вони всі їй набридли, дістали, що не бачити б їх вже і не чути!”. Але Саша мовчала.
Не знаходила вона в собі сил йти проти дружної і згуртованої зграї. А родичі не мовчали і хтось неодмінно додавав:
— Ну… Як то кажуть, що не зроблено своїми руками — то не рахується.
Віктор хоч і заступався за дружину, але робив це делікатно, намагаючись віджартуватися.
— Саша, ну не ображайся ти так… Вони люди прості, без вишукувань, що на думці, те й на язику. Вони тобі зла не бажають, ти їм подобаєшся.
— Ага, прямо подобаюся!
— Ну звичайно! Навіщо б вони так часто до нас заглядали, якби ти їм не подобалася?
«Пожерти задарма вони заглядають!» — в душі думала Саша, але знову мовчала.
Іноді дорогі гості могли зателефонувати навіть за півгодини до візиту, і коли Саша бачила, що дзвонить Віка або свекруха, в ній відразу починала закипати злість.
– Саша, ми тут по магазинах гуляємо недалеко від вас, зайдемо через півгодини перепочити і чаю випити, – співала в трубку зовиця.
– Я зараз не можу, у мене дитина спить!
– Та ми ж тихо! Придумай нам що-небудь перекусити!
Навіть якщо Олександра не брала трубку, вони все одно приходили і тарабанили в двері до останнього, так що, відповідаючи на дзвінок, Саша хоча б знала, через який час їх чекати.
Нікого не хвилювало, що у Саші дитина, що вона втомлюється, що гості тут зайві! Також нікого з родичів не хвилювало, що Віктор зайнятий на роботі, коли потрібно було когось відвезти в поліклініку, на ринок, на вокзал або дачу.
Адже Вітя підприємець, сам собі господар, невже так важко допомогти ріднім? Невже Вітю не буде мучити совість, якщо мамі, сестрі, татові, доведеться платити за таксі?! Це не по-родинному!
Так вони дотягли до другої вагітн ості, під час якої навіть у чоловіка Віктора почали розкриватися очі.
Виношування другої дитини Саші довалося важко. Після шостого місяця чоловік боявся залишати її надовго саму.
Одного разу йому довелося поїхати по роботі з ночівлею в інше місто і він попросив сестру Віку доглянути за Сашею – просто переночувати і в разі чого викликати швидку, допомогти зібратися, а після доглянути за сином.
Віка наїлася від душі, випила червоного і до пізньої години розважала Сашу безглуздою балаканиною, хоча та давно хотіла спати. Набалакавшись, Віка заснула на дивані, а диван той був розкладним і на ньому завжди спали Саша з чоловіком, тому що інших ліжок, крім дитячого з бортиками, в квартирі ще не було.
На нерозкладеному дивані місця більше не залишалося і Олександра всю ніч просиділа на стільці, тому що не було нічого такого, що можна було постелити на підлогу – вони дуже економили, щоб назбирати на власну квартиру.
Вранці Віка побігла на роботу, а Саша походила-побродила і зрозуміла, що справа погана… Вона зателефонувала подрузі, щоб та взяла до себе дитину і допомогла Саші дістатися до перинатального центру. В результаті Сашу госпіталізували і зробили операцію, щоб зберегти дитину. Поки вона там лежала, чоловік посварився з ріднею.
— Щоб я ще хоч раз вас про щось просив?! Та ні в житті! Один раз попросив допомогти, один раз, і що з цього вийшло?! Значить, як вам треба, щоб я побув безкоштовним водієм — так це завжди і всюди, а як для мене щось зробити — так ніколи?! Більше не просіть мене, щоб я когось із вас катав на машині, викликайте таксі!
Перші емоції минули, Саша благополучно народила другого сина і родичі поступово знайшли шляхи примирення, ось тільки той випадок допоміг Олександрі з чоловіком виростити перші гострі зубки.
Віктор слово дотримав і більше нікого нікуди не підвозив, скільки б його не просили. По суті, винна в тому епізоді була одна Віка, але мати з батьком стали на її бік і заявили, що Сашп теж винна у своєму слабкому здоров’ї.
Ображатися на рідного сина і брата вони не могли, тому після кожної відмови згадували недобрим словом невістку, адже саме вона налаштувала Вітю проти сім’ї.
Як би там не було, запрошувати себе в гості вони не перестали – занадто це було зручно і вигідно. Саші ж до того часу настільки набридло їх зустрічати і годувати, що вона зважилася стати поганою і провчити нахабну рідню. Зробила вона це, до речі, теж мовчки.
З’явилися, значить, родичі до неї в гості з вагомої причини – молодшому виповнювалося три місяці. Ніхто їх, звичайно, не запрошував…
— Ой, ти ще не накрила! — здивувалися гості.
— Там на столі оселедець — його треба обробити, а буряк з картоплею я вже зварила, на плиті в каструлі знайдете, — посміхаючись, говорила Саша, колихаючи дитину, — у чотири руки салат швидко зробите, правда, Віко?
Ви ж, тато, поки за тортом збігайте, можете будь-який брати, я все одно їсти не буду, мені не можна. Ну я пішла поки, а то маленький капризує, у нас, знаєте, коліки-газики, ніколи біля плити стояти.
Родичі ошелешено переглянулися. Самі зробили салат, самі торт купили і самі ж все з’їли, навіть шматочка для Віктора не залишили, хоча йому-то можна було торт їсти!
Саша навіть сидіти з ними не стала, лежала з дитиною, годувала її довго, тому що молодший син міг висіти на грудях і по годині.
Наступного разу Саша навіть нічого готувати не стала, запропонувала начистити картоплі для смаження.
— Гриби є заморожені. З ними буде краса, а не вечеря!
Сказала — і вийшла. Гості затихли, потім зашепотілися. До кімнати з кам’яним обличчям увійшла свекруха.
— Саша, ми помітили, що у вас хліба немає. Ми всі разом вийдемо, прогуляємося, може і ще щось купимо.
— Так, будь ласка. Що хочете їсти, те й купуйте.
Вийшли вони за хлібом і не повернулися, і з того дня перестали радувати Сашу своїми візитами.
Закріпилася за Олександрою погана слава серед рідні: погана вона невістка, мати жахлива, господиня недбала, і взагалі нездара, безсовісна, нахабна, гидка, бідний-бідний їхній Вітя!
А всі ті роки, коли Саша старалася і радувала їх застіллями, були викреслені з пам’яті роду, немов їх ніколи й не було.
Олександра все проковтнула. Від добра добра не шукають! Зате більше не буде чужих людей у них в будинку, яких вона не запрошувала.
Зате не треба витрачатися на численну непрохану юрбу. Саша так вирішила: раз вже не можна в даному випадку без крайнощів, то нехай буде та крайність, при якій особисто їй живеться спокійніше і зручніше, ніж нахабним рідним.
Спеціально для сайту Stories
