-Не дам я тобі цю дурницю зробити – кричала бабуся на Льошу.
– Ну, бабусю, ну чому? Чим тобі моя Лера не подобається? – вкотре втомлено запитував він.
– А всім. І тим, що старша за тебе, і тим, що дитина у неї вже є. Яку вона, між іншим, народила поза шлюбом. Значить, гуляти любить і тобі зраджувати буде, – перераховувала претензії бабуся. Потім заплакала:
– Не для того я тебе все життя ростила, щоб ти на цій бабі одружився. Твої батьки на тому світі, плачуть, мабуть, бачачи, як ти таку дурницю хочеш зробити. Прошу тебе, Льоша, не губи себе. Я старша і знаю це життя краще.
Онук обійняв її.
– Ну не плач. Лера хороша, сама побачиш. А сина вона народила не від великого кохання. Вибач, розповісти не можу, таємниця не моя. А ти просто мене відпускати не хочеш, тому й вигадуєш причини.
Бабуся прошепотіла:
– Ох, Льошко, ти ще зовсім не знаєш життя. Не знаєш.
Льошка Леру ще зі школи любив. Якщо точно, з п’ятого класу. Лера була старша за нього на два роки, і це в той час було перешкодою. Їй, семикласниці, прищавий п’ятикласник і даром не був потрібен. Вся школа знала, що вона любить Борьку з десятого.
У нього батько директором молокозаводу працював, речі дефіцитні привозив. У Борьки тоді у першого магнітофон з’явився, мрія всіх хлопців. Ось притягне він його і після уроків у дворі увімкне, половина школи навколо нього збиралася.
Дівчата аж сварилися між собою, за право по вулиці з Борькою погуляти і магнітофон в руках понести. Лера теж в число цих “шанувальниць” входила.
Олексій, звичайно, страждав. Йому його бабуся ніколи б такий подарунок не змогла б подарувати. Та й жили вони спочатку на її зарплату доярки, а потім на невелику пенсію. Батьків його не стало, коли йому було чотири. Заг…ули в будинку.
Олексія врятувало те, що він тієї ночі ночував у бабусі. Ось так і стали вони вдвох жити. Льоша бабусю любив, допомагав чим міг, але ніколи ні про що не просив. А тут раптом захотілося йому такий самий магнітофон.
Довго він бабусю вмовляв, благав. Та відмовлялася, що грошей і так обмаль, а цю дурницю він сам собі купить, коли заробляти почне. І Льошка відступив. Але бабуся була жінкою незвичайною. Вона грошей позичила, з’їздила в місто і подарувала йому цю «непотрібну річ», як вона казала.
Щасливий Льошка з друзями разів десять повз будинок Лери пройшов, реакції нуль. Адже він собі уявляв, що буде у нього цей магнітофон і Лера теж буде. Але не дочекався, вона як за Борькою хвостом ходила, так і ходить.
Це потім він вже зрозумів, що справа не в цій залізяці була, а зовсім в іншому. У Борьки були такі блага, як жуйки, нові касети та багато іншого, про що Льошка навіть не мріяв.
Але час йде своїм ходом. Льошка після восьмого класу поїхав до міста в училище. Вивчився на слюсаря, звідти і в армію пішов. Листи йому бабуся регулярно надсилала. З них він знав, що Борьку посадили за те, що той на машині когось збив. Що Лерка сина народила і батько начебто Борька, хоча він і рідня його кажуть, що неправда. І ще багато іншого.
Відслужив Олексій і повернувся в рідне село. Бабуся не могла натішитися онуком. Витираючи сльози, примовляла:
– Мені б, синку, на твоєму весіллі погуляти, та правнуків побачити.
Льошка статечно відповідав:
– Встигнемо, бабусю, дай озирнутися.
Ось і озирнувся. На другий день він пішов на танці. І першою, кого він побачив, була Лера. Вона стояла осторонь, підпирала стіну і з заздрістю дивилася, як інші танцюють. Вона то вважай перестарок, та ще й з приплодом. А навколо дівчата молодші. Але Олексій відразу до неї підійшов.
Потанцювали, він її додому провів. Вона його без натяків додому запросила, чаю попити. Зачепило його тільки одне, поки Лера на танці ходила, син її один вдома був.
Він її запитав, чи не боїться вона його такого маленького одного залишати. Вона схлипнула і зі злістю сказала:
– Очі б мої його не бачили. Все життя через нього під укіс. Борька мене, дурепу, силоміць взяв. А коли дізнався, що я з пузом, відхрестився . Його батько мене тоді пригрозив, розповіси кому, недобре тобі буде. Я злякалася, а що, мати у мене одна. Батька, братів немає, хто заступиться?
Тепер на мені клеймо розпусниці стоїть. А я заміж хочу за хорошу людину – і заридала. У Льошки защеміло в грудях і він кинувся її заспокоювати. Всю ніч.
А вранці прийшов додому і з порога сказав бабусі: «Все, бабусю, одружуся». Та підскочила: «На кому?» Він все і виклав. Бабуся на диби: «Не дозволю, не дам».
Багато вони сперечалися. Але Льошка стіною кам’яною уперся, не відсунути. Розписалися вони з Лерою, він її сина усиновив.
Спочатку все ніби по-людськи було. Льошка механіком влаштувався, Лера вдома сиділа. Бабуся сама до них не ходила, ну не змогли вони з Лерою спільну мову знайти.
Олексій з сином Ромкою, сам її відвідував. Бабуся, як не дивно, до Ромки прив’язалася. Та й він до неї. Сядуть удвох і щось обговорюють, поки Льошка по господарству щось робить. Все прекрасно, все чудово.
А потім звільнився Борька і Олексій став помічати недобре. Лера якось підозріло пожвавішала. То в магазин за хлібом не виженеш, не хочеться їй, бачте. А тут вдягнеться і пішла. Години через півтори приходить, аж світиться. На питання, що довго так? То черга, то з подружкою заговорилися, відмовок купу наводила.
Ну Льошка не вникав, не було коли, на роботі часто затримуватися доводилося. І в один прекрасний день, він по дорозі вже згадав, що деталь одну вдома забув. Повертається, а там його Борька в якості чоловіка замінює. Альошка йому відразу в ніс дав, а Леру став вичитувати:
– Ти чого? Він же тебе так образив, сама казала, проти волі взяв? – Борька, витираючи розбитий ніс, зареготав.
– Такий великий, а в казки віриш. Вона сама мені запропонувала, а я не відмовився.
Ось на такій сумній ноті і закінчилося кохання та сімейне життя Льошки.
Незабаром Борька з Лерою поїхали. Ромку він їй не віддав. Разом з ним жили у бабусі. Ходили чутки, що Борька знову сів, а Лерка то з одним жила, то з іншим.
Довго Льошка холостяком ходив, все боявся обпектися, але потім одружився. На приїжджій вчительці.
Вона і Ромку прийняла і дочку йому народила. Бабуся правнучку ще побачила, але не потішилася. Коли Оленці був місяць, вона пішла. Але пішла щаслива, адже її улюблений онук нарешті знайшов своє щастя.
Спеціально для сайту Stories
