– Алло, Наталю, привіт! Виручиш колишнього чоловіка?
– Привіт, Віталику! Ти про що? Як я тебе маю виручити? Гроші потрібні, чи що?!
– Ні, не гроші. А допомога. Потрібно, щоб ти зіграла мою дружину. Але не колишню, а справжню. Лише на один вечір.
– Навіщо? Що там у тебе відбувається, Віталику?
– Та почав зустрічатися з однією дівицею, думав просто розважимося і все. А вона закохалася в мене, кроку ступити не дає. Хоче, щоб я одружився з нею.
А навіщо це мені треба? Ми з тобою півроку в розлученні, думав, тепер я вільний, можна в усі тяжкі пуститися, а вона не дає…
– Ох, який ти, Жовтневіч! Начебто не помічала раніше такого за тобою… Невже наш шлюб був таким обтяжливим?
– Наталко, взагалі-то розлучитися – була твоя ідея. Ти сказала, що ми різні, що кохання минуло, і не треба одне одного мучити. А ще ти дітей не хочеш. А Ліза просто марить ідеєю подарувати мені сина.
– Ну так радій, тебе кохають, хоче дітей від тебе, а це багато значить…
– Ой, ні, вона не моя людина. Зате я чоловік її мрії. Дурна дівчинка. Фантазерка. А я ж їй нічого не обіцяв. Приходить до мене, як до себе додому, готує, прибирає, коротше, спить і бачить себе моєю дружиною.
– Так, а від мене що хочеш? Звідки раптом я візьмуся?
– Скажеш, що поїхала по роботі, а тепер повернулася додому. Здивуєшся, звісно, що я негідником виявився. Але кидати мене ти не збираєшся, бо кохаєш сильно і жити без мене не можеш…
Вона, звісно, засмутиться, плакати почне, але ти стій на своєму, мовляв, мій чоловік, і крапка! Їй нічого не залишиться, як піти і більше мене не турбувати.
– Фантазер! Це треба ж до такого додуматися! Такий цирк вирішив влаштувати і мене втягнути! Ну от навіщо мені це треба, скажи, будь ласка? Ми з тобою хоч і в хороших стосунках розлучилися, але це не дає тобі права використовувати мене в такій ролі!
– Наталко, ну, будь ласка, виручи свого недолугого чоловіка. Колишнього. А я, хочеш, на риболовлю тебе зводжу. Ти ж так любиш посидіти на березі в тиші з вудкою. А потім шашлик посмажимо. Як колись…
– Ох, хитрун, знаєш чим мене підкупити! Гаразд, колишній чоловіче, так уже й бути, виручу тебе!
– Наталю, а в тебе є зараз хто-небудь? Ну, чоловік, у сенсі…
– Хоч це тебе і не стосується, але немає нікого. Поки не зустріла нормального чоловіка. Хочу квартиру в іпотеку взяти, не можу ж я вічно по орендованих скитатися…
– От жила б зі мною, і горя не знала б, житло є, гроші, на відпочинок постійно їздили…
– Не в цьому щастя, Жовтневіч! Гаразд, коли треба роль дружини зіграти?
– У п’ятницю зможеш? Тільки візьми дрібнички свої, щоб видно було, що ти й справді там живеш. Лізі скажи, що я речі сховав усі, щоб вона нічого не запідозрила.
Я їй дам ключі від квартири, скажу нехай чекає на мене, я на роботі затримаюся. Вона з’явиться – а там ти, готуєш на кухні, пасту, наприклад, мою улюблену карбонару… Давай годині о шостій. А пізніше я прийду, цирк розіграємо перед нею, і додому поїдеш.
– Добре, умовив. Ох, і чому я така добра…
Наталі було цікаво подивитися на Лізу. Вона навіть відчула щось схоже на ревнощі. Віталій ніколи не дивився ні на кого, крім неї. Можна сказати, на руках носив. А їй стало нудно з ним, прісно. Хотілося чогось радісного, нового. Адже з Віталієм вони були знайомі ще зі школи. Він її обожнював.
Їй лестила така увага, подруги заздрили. Красивий, розумний, не бідний, від батьків дісталася квартира. Пізніше він зайнявся бізнесом.
Після школи Наталя поїхала вчитися і забула про нього. Але він не забував. Періодично приїжджав до неї, вони гуляли, ходили в кафе, їздили на природу.
До закінчення інституту вона сама не зрозуміла, як вийшла за нього заміж. І жили непогано, майже не сварилися, не було приводу. Але потім вона занудьгувала. І попросила розлучення.
Віталик переживав, але на розлучення погодився. Бо кохав її і не хотів, щоб вона страждала, живучи з ним.
Ніхто не зрозумів її викрутасів. Де це бачено – такими чоловіками розкидатися? Казали, що вона дурна, втрачає своє щастя. Але це ще більше підстьобувало її, хотілося піти наперекір. Захотіла – і розлучилася. Має право.
Розлучили швидко. Наталя з’їхала в орендовану квартиру, благо, зарплата дозволяла оплачувати її. Машину, куплену Віталиком, вона забрала. Він настійно вмовив. Подарунок.
Думала, життя почне бити ключем. Але ж ні. Кавалери не шикувалися в чергу. Один взагалі сказав, що Наталя не красуня, просто звичайна жінка.
Несподівано. Адже вона звикла, що колишній чоловік вважав її найпрекраснішою жінкою на світі…
А тепер ось у нього Ліза… Якось прикро. Швидко ж він її забув… Ну нічого, подивиться вона на цю дівицю, і заспокоїться.
У п’ятницю після роботи Наталя заїхала додому, зібрала валізу і рвонула до колишнього чоловіка. Грати дружину.
Розвісила в шафі свій одяг, розставила креми, баночки, парфуми. Навела легкий безлад, який раніше завжди у них був.
У холодильнику знайшла необхідні продукти і почала готувати пасту.
Грюкнули вхідні двері. Прийшла. Шоу починається…
– Ой, вітаю! А я, думала, це Віталя тут орудує на кухні, раніше звільнився…
На кухню зайшла висока, дуже гарна дівчина, з довгим чорним волоссям і зеленими очима. Фігура, позаздрить сама Клаудіа Шиффер.
Ось це Віталик урвав собі красуню! У Наталії чомусь кольнуло в серці.
– Віталю?! А ви, вибачте, хто така?!
– Я його дівчина… А ви хто?
– А я його дружина! Законна!
– У сенсі, дружина? Він казав, що не одружений, у вільному польоті…
– Ага, дружина поїхала по роботі на місяць, то він одразу полетів, голубонько, на сторону… Оце сюрприз він мені приготував! Ось що значить приїхати додому без попередження! Адже він мене не чекав зовсім, і навіть не здогадується, що на нього чекає…
– А що ж мені тепер робити? Адже я його так кохаю, – у Лізи навернулися сльози. Вона дістала серветку і почала витирати їх.
– А я не знаю, що тобі робити… Додому йди…
– Я ж йому вірила. Сина навіть від нього хотіла. І заміж… Віталя просто диво, я таких чоловіків ніколи не зустрічала. Добрий, чуйний, не жадібний, а як чоловік, ну ви розумієте, він узагалі просто супер…
– Ну, дівчино, тільки без подробиць! Вірю, що ти не знала про його становище. Але тепер знаєш. І сенсу тут перебувати немає. Я сама розберуся з ним. А ти забудь взагалі, що у вас щось було. Знайдеш порядного і будеш щаслива.
– Ні. Я просто так не відступлю. А раптом він мене кохає, а не вас? Розлучиться, ми одружимося і будемо щасливі. Будемо на риболовлю їздити, на море, до моїх батьків рвонемо, вони в Греції живуть. Ось зараз він прийде і ми все дізнаємося!
Ліза сіла на кухонний стілець і закинула ногу за ногу. Дістала з сумки телефон і почала дивитися там щось.
– Ось, дивіться, це ми в театрі, це в горах, це в мене вдома. Адже все добре було, поки ви не приїхали…
Наталя відчула, як у ній прокидаються ревнощі. Уперше в житті вона приревнувала Віталика. Адже раніше їй навіть на думку не могло спасти, що він може з кимось зійтися і бути щасливим. Без неї. А тепер вона зрозуміла, що ще й як може.
Та ще з такою красунею. Вона на її тлі миша бліда.
На риболовлю зібралася вона, ти дивись! Це вони тільки можуть із Віталиком туди їздити! Діточок подарує… Та Наталя сама йому подарує, скільки захоче! І буде Віталик найщасливіший! І вона теж!
Наталя відчула прилив любові до колишнього чоловіка. До неї тільки дійшло, яку людину вона втратила. Як він її кохав, балував, а зараз вона самотня і нікому не потрібна.
А до нього тут дівчата клеяться такі… Не бувати цьому!
– Так, дорогенька, вимітайся з нашої квартири, поки я тобі волосся не повисмикувала. Вставай, і на вихід!
Наталя схопила дівчину і поволокла її до дверей. Та пручалася. Але Наталя була сильнішою. Вона відчинила двері і виставила Лізу за поріг.
– Щоб більше я тебе тут не бачила! Віталик мені самій потрібен, зрозуміло?
Зачинила двері. Ліза пішла.
Що відбувається? Наталя себе не впізнавала. Ось вони емоції, ось воно життя! Ось чого їй не вистачало всі ці роки! Ревнощі показали, що насправді вона відчуває! Очі немов відкрилися! Крім Віталика їй ніхто не потрібен, і нікому вона його не віддасть!
– Ох, Віталик, ну вона і левиця у тебе! Я зробила все, як ти просив! Вона повірила! Все-таки не дарма я в театральному навчаюся, талант, можна сказати!
– Спасибі, Лізо, ти дуже мене виручила! Так кажеш, розлютилася вона? Може просто роль обдуреної дружини грає, як я її просив?
– Ні, Віталію, вона і справді розлютилася, ревнувала сильно, повір, я жінка, і відчуваю це на сто відсотків! Мені здається, вона тебе кохає, але не розуміла цього раніше. Ревнощі багато про що говорять.
Не дарма я тобі порадила цей метод. Ти все одно нічого не втрачав. А так вона проявила себе. Ми жінки такі дивні буваємо, але деякі моменти змушують нас задуматися.Спеціально для сайту Stories
І цей трюк спрацював. Іди до неї, думаю, вона як шовкова стане тепер. Адже ти посмів проміняти її на когось. А вона до цього не звикла, хоч ви й у розлученні. З тебе подарунок!
– Дякую тобі! Дімці привіт передавай. Коли у вас весілля, до речі?
– Передам. Восени одружимося, у Грецію полетимо до батьків.
– Удачі вам, і щастя! А я піду своє щастя будувати…
Віталій зайшов у квартиру. На кухні накривала стіл Наталя. У гарній сукні.
– Ну як усе пройшло, Наталю?
– Чудово! Виперла я її за двері! Думаю, відстане тепер точно! А ти точно не закоханий у неї, Жовтневіч? Адже вона красуня рідкісна!
– Та ні, не закоханий… Я тебе забути не можу…
– Правда?! Ти досі кохаєш мене? – зраділа Наталя.
– Так, і ніколи не переставав кохати…
– Знаєш, а я тільки зараз зрозуміла, який ти мені дорогий. І я тебе нікому не віддам! І сина подарую, і доньку! Жовтневіч одружуйся зі мною!
Віталій усміхнувся. Ну ось, план спрацював! Ох, уже ці жінки, на які тільки хитрощі не підеш заради них…Спеціально для сайту Stories
