Тетяна віднедавна перестала любити Новий рік.
Її навіть трохи дратували всі ці прикрашені магазини, переливчасті фігурки тварин на вулицях, блискучі ялинки.
А особливо нервували вікна з миготливими гірляндами.
Робити чи що нічого цим людям? З глузду ж можна зійти від цього миготіння! Як просто пережити чергове це свято 33-річній жінці…?
Так було не завжди.
Ще три роки тому Тетяна із задоволенням готувалася до зустрічі Нового року.
Купувала продукти, вивчала нові рецепти страв, ретельно вибирала подарунки, прикрашала ялинку вдома…
І чекала. Чекала, що коханий ось-ось зробить їй пропозицію. І чому б не на Новий рік?
Коханий звався Андрієм, і жили вони разом два роки. Він швидко переїхав до Тетяни з квартири, де проживав із матір’ю.
Швидко обладнав собі у квартирі співмешканки комп’ютерний куточок, у якому сидів безвилазно, повернувшись із роботи.
– Андрюшо, зайди в магазин, – дзвонила з роботи Тетяна. – Ми сьогодні знову затримаємося, машина прийшла.
Це в них на складі траплялося регулярно. І комірниця зобов’язана була дочекатися розвантаження фури, прийняти товар.
– Ой, я так втомився, – відмовлявся Андрій. – Забіжи сама або не забігай. Знайду що пожувати.
Повернувшись додому, Тетяна нерідко виявляла на кухні порожню коробку з-під піци.
Це означало, що коханий поїв, слава Богу. Щоправда, залишити хоч шматочок коханій чомусь не здогадався.
Він дуже неохоче вкладався в сімейний бюджет.
Тільки після нагадування з важким зітханням передавав Тетяні свою частку – на оплату комуналки, на продукти, на побутову хімію.
Зате був без шкідливих звичок і не затримувався на роботі.
Того грудневого вечора Тетяна знову затрималася на роботі.
В останній тиждень перед Новим роком на складі традиційно було багато роботи.
Було близько 22-ї години, таксі не змогло підвезти її до під’їзду – комунальники знову навіщось перекопали дорогу.
Тетяна увійшла на подвір’я і одразу ж побачила біля свого під’їзду компанію молоді, явно підігріту напоями.
Хлопці поводилися дуже голосно і були, як здалося Тетяні, налаштовані на конфлікт.
– Андрюшо, може, ти мене зустрінеш? – зателефонувала вона коханому і коротко змалювала ситуацію.
– Ой, Тетяно, та годі! Потрібна ти їм сто років! А я втомився і взагалі – зайнятий, – не зрадів пропозиції Андрій і скинув дзвінок.
Тетяну накрила образа.
Коханий і раніше не надто про неї піклувався, а зараз і зовсім залишив її сам на сам із проблемою.
Вона в нерішучості стояла біля сусіднього під’їзду, коли до нього підійшли чоловік, жінка і дівчинка років восьми.
Дівчинка, щось щебечучи, називала чоловіка татом, а жінка, судячи з усього, мама, постійно її смикала. Сам тато щось заспокійливо говорив їм обом.
Сім’я увійшла в під’їзд, а через кілька хвилин чоловік вийшов назад.
– Вам допомога потрібна? – подивився він на Тетяну.
– Так, ні… Я тут чоловіка чекаю…, – зніяковіла вона.
– Мене Сергієм звуть. Чоловік точно прийде? – здавалося, що Сергій оцінив ситуацію з молодими людьми. – Давайте я вас проводжу, а то замерзнете.
– Та ні, незручно… Я почекаю… Хоча так, не дуже тепло, – несміливо посміхнулася Тетяна.
Сергій не тільки провів її до дверей під’їзду, а й піднявся з нею на поверх і тільки тоді попрощався.
Компанія при їхньому наближенні змовкла на мить, немов оцінюючи пару, але дорогою їм поступилися.
Тетяна подумала, що цей симпатичний провідник дуже впевнений у собі і, мабуть, інші це відчувають.
Того вечора вона з Андрієм більше не розмовляла, а він, здавалося, взагалі не засмутився з цього приводу.
Ще через день Тетяна повернулася додому з повними пакетами продуктів – треба ж було готуватися до Нового року.
І застала “чудову” картину – Андрій складав у велику сумку речі…
– А що відбувається? – здивувалася Тетяна.
– Я вирішив, що нам час розлучитися, – безпристрасно пояснив коханий. – Ми не підходимо одне одному. І взагалі, я зустрів іншу жінку, яка не буде “пиляти” мене з кожного приводу…
– “Пиляти”? Та хіба я…? – ще більше здивувалася Тетяна.
– Ой! Не починай… – поморщився Андрій. – Усі ці твої “сходи в магазин”, “прибери свої речі”, “зустрінь мене” дуже напружують.
Ти мене “душиш” просто. Усе! Починаю нове життя! Новий рік – чудовий привід це зробити!
Тетяна приголомшено мовчала, дивлячись, як коханий узяв сумку і пробурмотівши щось на кшталт “бувай і удачі” зник за дверима.
Ту новорічну ніч вона провела сама. Плакати і страждати сил уже не було.
Три дні вона цим займалася – вистачить. Зрозуміло ж було, що сім’ї в них з Андрієм не вийде.
На що вона сподівалася, дурепа?! Але відтоді, ось уже два роки, Тетяна Новий рік не любила…
Цього разу вона теж вирішила провести новорічну ніч удома, на самоті, хоча колега запрошувала її в гості.
Ну їх! Усі веселитимуться, а вона знову згадуватиме, як її зрадили напередодні цього зимового свята.
Навіщо псувати всім настрій своїм “трагічним” обличчям?Тетяна ввімкнула серіал і влаштувалася на дивані з морозивом. Раз у раз її відволікали від екрана якісь дивні звуки: чи то жалібний писк, чи то щось іще…?
Дивно. Під’їзд у них був тихий, а в Новий рік сусіди, мабуть, узагалі роз’їжджалися по гостях.
Не витримавши, Тетяна виглянула за вхідні двері. У кутку майданчика, зіщулившись, жалібно пищало брудне, руде кошеня.
Як воно сюди потрапило взагалі? На вигляд – місяці два.
Тетяна не дуже розбиралася у віці котів, і взагалі не вважала себе любителькою домашніх тварин. Але не кидати ж це диво?!
Вона взяла малюка на руки. Виявилося, що в того гнояться очі, а на одному вусі є ранка.
О господи! Що робити з ним? Треба до ветеринара, напевно? Ага! О 10 годині 31 грудня саме час для ветеринара!
Тетяна зітхнула і відкрила планшет. Так. У сусідньому районі є цілодобова клініка.
– Дівчино, хочу машину замовити, – зателефонувала вона в службу таксі, несподівано швидко туди додзвонившись. – Так, це ветклініка має бути, – уточнила вона адресу.
– Ви знаєте, що за правилами тварин потрібно перевозити в спеціальній переносці? – поцікавилася диспетчерка.
– Та немає в мене її… Я тільки знайшла це кошеня. Дівчино, мила, допоможіть. Йому лікар потрібен. А до клініки далеко…
– Добре… Я спробую.
Через п’ять хвилин знайшовся водій, який погодився взяти пасажирку з хворим кошеням і без переноски.
Ба більше, машина була поруч із будинком Тетяни. Вона закутала малюка в старий теплий шарф, схопила сумку.
“Нічого! Є добрі люди на світі і нам допоможуть”, – умовляла вона малюка.
– Пані, а ви мене не пам’ятаєте? – несподівано запитав водій.
Тетяна зам’ялася. Вона сіла на заднє сидіння, на вулиці і в салоні машини було майже темно…
Але очі чоловіка, що відбивалися в дзеркалі заднього виду, здалися їй знайомими…
– Я – Сергій, – посміхнулися очі. – Два роки тому, Новий рік, компанія біля під’їзду…
– Ох! Вибачте, Сергію, звичайно ж я вас пам’ятаю! – схаменулася Тетяна. – Я вам навіть тоді, по-моєму, не подякувала. І ось ви знову мені допомагаєте…
– Видно, доля в мене така, – знову посміхнувся Сергій. – Що у вас сталося?
Тетяна повідала історію зі знайденим кошеням.
– Ось, вирішила в клініку їхати. Не кидати ж живу істоту в біді? – закінчила вона свою розповідь.
– Звичайно! Усім потрібно допомагати, якщо є така можливість, – підтримав її рятівник. – А знаєте, я з вами піду. Хіба мало, допомога буде потрібна.
У клініці, незважаючи на святковий вечір, виявилося чимало народу. Але
персонал працював швидко і чітко – мабуть, намагаючись усіх обслужити, щоб спокійно зустріти Новий рік.
– Нічого страшного з вашим кошеням немає, – заявила молода лікарка, оглянувши його. – Очі будете промивати, вухо обробляти.
Я зараз перший раз зроблю все сама, а потім напишу вам… інструкцію. Ну і від бліх і паразитів обробимо відразу, а вдома пізніше його викупаєте.
– Звісно-звісно! – Тетяна притиснула до себе кошеня, яке після всіх процедур і невеликої порції паштету пищати припинило і тільки муркотіло, задоволено примружуючи оченята.
Сергій чекав їх у холі. Коли Тетяна в аптеці при клініці набрала все необхідне для малюка, чоловік наполіг на тому, що він оплатить половину витрат.
Коли вони вийшли на вулицю, до Нового року залишалося 15 хвилин.
– Ну раз так вийшло, пропоную зустріти Новий рік утрьох! – весело запропонував Сергій. – Щоправда, я за кермом і випити не можу, але в мене є пляшка ігристого й одноразові стаканчики для вас.
– Ой, ні! Я тоді теж не буду, – відмовилася Тетяна.
– Гаразд. Є ще вишневий сік і шоколадні цукерки.
– Підійде!
Вони зустріли Новий рік у машині, цокнулися стаканчиками з соком і перейшли на “ти”.
Потім разом милувалися снігопадом і миготінням гірлянд на вікнах.
Ближче до першої години ночі Сергій відвіз Тетяну додому. До цього часу вона дізналася, що новий знайомий розлучений.
Його колишня дружина і дочка живуть у будинку Тетяни, у сусідньому під’їзді. Розлучення ініціювала дружина – знайшла багатшого чоловіка. Сам Сергій працював водієм на хлібозаводі, а у вільний час підробляв у таксі.
– Ти номер телефону свій дай мені, будь ласка, – попросив Сергій. – Боюся, що не зберігся після замовлення.
– Навіщо? – зніяковіла Тетяна. Вечір, звісно, вийшов у них дуже приємним, але в казки вона не вірила давно.
– Ну як? Тепер же в мене є хрещеник! Повинен же я знати, як у нього справи? До речі, клички в нього так і немає…
– Ой, і справді! Ну раз він, вважай, знайшов нове життя в Новий рік, то нехай буде “Новиком” або Родиком.
– Або Гномиком!
– Точно!
І обидва розреготалися.
Гномик уже давно спав, пригрівшись у шарфі на руках Тетяни, і не підозрював, що в нього почалося нове життя.
Через місяць його буде не впізнати. Вухо й очі заживуть, боки округляться, а руда шерсть заблищить.
Сергій зателефонує Тетяні через два дні, коли вона вже переконає себе, що та новорічна ніч була лише казковим моментом у її житті.
Вони зустрічатимуться і одружаться через рік – просто 31 грудня.
А ще через рік Тетяна приведе у світ доньку Олю, якій потім обов’язково розповість, що Новий рік – найкраще свято!
