Марина йшла з роботи цього дня втомлена, як ніколи. Одна співробітниця не вийшла на роботу без попередження, друга на лікарняний із дитиною пішла. Працювати було нікому, а в банку на цей день було призначено три іпотечні угоди.
Марина зайнялася сама цими угодами, але виявила, що там договори ще в чернетках, довелося все перевіряти, звіряти, заглиблюватися, але ж свою роботу теж треба було виконати. У підсумку, довелося неабияк понервувати.
Клієнти обурювалися, бо накладка вийшла, обіцяли скаржитися, відгуки скрізь писати. А філія, у якій Марина ось уже чотири роки була керівницею, весь цей час посідала перше місце в рейтингу. Клієнти навіть з інших районів до них потрапити прагнули, відповідно, і премії у них були чималі.
Звичайно ж, Марина, як могла, залагодила конфлікт, пообіцявши невгамовним знизити ставку на один відсоток, вони зраділи, адже коли кредит береш на двадцять з гаком років, там кожна копійка роль грає. І ось тепер Марині належало ввечері ще брати участь в онлайн конференції, що проводилася поквартально з керівниками філій з усіх міст.
За часом так збігалося, що Марина виходила на зв’язок уже з дому, але їй так було навіть зручніше.
Вдома зустрів аромат запеченої курочки та свіжих овочів. Синочок вискочив із кімнати й кинувся в обійми матері. Одразу всі переживання минулого дня звалилися з плечей, наче гора, яка тиснула і не відпускала весь цей час. Потім із кухні вийшов чоловік і, посміхнувшись, допоміг Марині зняти пальто і повісив його в шафу-купе.
– Боявся, не встигну приготувати вечерю до твого повернення, – сказав він і додав, – Твоя улюблена курочка, все за твоїм фірмовим рецептом.
– Так. Я вже в під’їзді запах вловила. Дякую тобі! – Вона поцілувала чоловіка в щоку, – У мене за півтори години конференція, потрібно ще відпочити хоч трохи, пощастило, що в тебе вихідний, а то мені було б не до готування.
– Ну і встигнеш відпочити, – чоловік почав розкладати їжу в тарілки, – а ми з
Павлушкою і посуд приберемо, і все помиємо. Правда, синку?
– Звичайно! – Кивнув восьмирічний хлопчина з кумедними веснянками, – мамі потрібно допомагати!
– Та ти мій золотий, – погладила Марина Павлика по голові, – А уроки ти зробив?
– Зробив! Мені тато допоміг, задачка важка трапилася, ось ми вдвох і впоралися! – Гордо відзвітував син.
– Розумнички ви мої! А я вам запропонувати хотіла у вихідні поїхати на турбазу до лісу, поки зовсім холоди не настали.
Чоловік і син були двома руками “за”. Любили вони всією сім’єю кудись виїжджати, разом їздили у відпустку, ходили в музеї, на виставки, в театр. Вдома разом дивилися сімейні фільми. Загалом, намагалися жити насичено і з користю час проводити.
Після вечері Марина пішла у свою кімнату і почала готуватися до конференції, але програма не запускалася.
– Сашко, а в чому справа? – Крикнула вона, – Ти що, за інтернет забув заплатити? У мене через двадцять хвилин конференція, а я налаштувати не можу. Давай, швидше сплати!
Так повелося в сім’ї від самого початку, що комунальні платежі, інтернет та інші регулярні внески оплачував Олександр, у нього було більше вільного часу, і Марина вже навіть не пам’ятала, як це робиться, та й додатки повидаляла всі, вважаючи зайвими. Зараз подумала, що даремно. А якби чоловік був на роботі?! Що б вона робила без інтернету, мобільний не тягнув цю програму.
Блискавичне рішення прийшло – нехай Сашко платить наперед, щоб більше не було таких випадкових неприємностей. Чоловік прийшов у кімнату з низько опущеною головою.
– Марино, вибач, але в мене грошей немає на картці. Я зовсім забув про платежі…Він зам’явся, а Марина здивовано сплеснула руками:
– Як грошей немає? Ти ж позавчора зарплату отримав, он, букет мені подарував!
– Та я вчора Оксанці перевів усі гроші, ще позичати довелося в Сергія.
– Знову двадцять п’ять. Сашко ,ми начебто домовлялися, що Оксана дівчинка велика, у мене в її віці вже диплом був на руках і робота стабільна, а вона все в “лялечки” грає, ні про що не думає. До того ж, у неї тепер своя сім’я. Ну, скільки можна? Гаразд, не про це мова. Зараз переведу на твою картку, і ти інтернет скоріше сплати, і краще одразу місяці за три, нехай краще зайве там лежить, ніж ось так.
– Ну, просто Оксанка не змогла з матір’ю ужитися, ти ж знаєш, що у Свєтки гидкий характер, ось вони з чоловіком і вирішили зняти квартиру.
Але цього вечора Марині було не до з’ясування стосунків. А вночі вона довго не могла заснути. Усе згадувала, як вони з Олександром зустрілися. Та вони знали одне одного мало не з пелюшок. Жили колись по сусідству, грали у дворі, потім ходили разом до школи. Сашко їй портфель носив і обіцяв, що виростуть, одружаться, і він завжди їй допомагатиме.
Потім приватний сектор їхній знесли, усіх розселили в різні райони і Марина з Сашком втратили зв’язок. Вони тоді вчилися в сьомому класі. Вона частенько згадувала цю дружбу, і ось одного разу зустріла випадково Олександра в банку, де працювала тоді в операційному залі.
Він підійшов до неї з проханням розібратися, чому карта заблокована. Упізнали одне одного одразу. Сашко тоді й забув, навіщо до Марини підійшов, почав розповідати, як він мріяв про цю зустріч, запропонував увечері зустрітися, поговорити. Марина погодилася. Виявилося, що він був одружений, доньці вже тоді тринадцять років виповнилося. І ось якраз із цієї саме причини його картку заблокували – колишня дружина зажадала аліменти за виконавчим листом, хоча обіцяла, що не звертатиметься до приставів, якщо він почне гроші приносити готівкою.
І він приносив. Був привід доньку побачити, купував подарунки їй, водив куди-небудь – у кафе, у парк розваг.
І після цієї невипадкової зустрічі, між Мариною і Сашком знову спалахнули почуття. Ніби не було розлуки, ніби не було всіх років, і вони знову стали безтурботними дітьми.
За три місяці вони вирішили одружитися, а ще за два роки в родині з’явився син. Олександр продовжував піклуватися про доньку, навіть часом до них у гості запрошував, але Оксана всім виглядом показувала, як сильно зневажає нову дружину батька та їхню дитину.
Марина попросила чоловіка з донькою зустрічатися на нейтральній території, раз вона так ставиться до його сім’ї, і він не заперечував. Але зустрічі ці ставали рідкісними – Оксана більше часу тепер із подругами любила проводити, потім із хлопцями. Дедалі рідше зустрічалася з батьком і дедалі частіше просила в нього грошей.
І ось тепер Марина боялася, що Сашко стане оплачувати орендну квартиру доньки на постійній основі, адже чоловік її, як і вона, працювати не любив.
Марина всю ніч крутилася, так і не заснувши, обмірковуючи, як почати цю непросту розмову з чоловіком. Думки плуталися, перекочувалися, як осколки скла, дряпаючи зсередини. Олександр хропів поруч, ніби нічого й не сталося, а в неї на душі було не так безтурботно. Вона, здавалося, чула дзвін у вухах, коли подумки прокручувала майбутню розмову з чоловіком. Слова, вже заздалегідь, наче застрявали в горлі. Але рішення вона прийняла: потрібно поставити всі крапки над “і”.
Вранці, щойно син втік до школи, Марина підійшла до чоловіка. Він уже пив каву на кухні, звично втупившись у планшет.
– Сашко, нам треба поговорити, – сказала вона, намагаючись, щоб голос звучав рівно і спокійно.
Він відклав планшет і подивився на неї з легким здивуванням.
– Про що?
Марина сіла навпроти нього і, зібравшись із духом, прямо заявила:
– Думаю, час припинити допомагати Оксані. Ми й так багато для неї зробили. Вона вже доросла, час самій брати відповідальність за своє життя.
Сашко зам’явся.
– Ти не повіриш, але я теж хотів про це поговорити, – почав він, відводячи погляд.
– Розумієш, Оксані потрібне своє житло, щоб не тулитися по чужих кутках. Щоб вона стала відповідальною, почала б самостійне життя. Я думаю, нам варто віддати їй наші накопичення на перший внесок… на іпотеку. Так у них з’явиться своя хата, буде стимул працювати й виплачувати кредит.
–
Марина не повірила своїм вухам. Насилу, але видавила:
– Накопичення, які ми для Павлушки збираємо?
Сашко кивнув, ніби це був найочевидніший крок.
– Ну так… Павлушка поки що маленький, у нас ще буде час накопичити і для нього. А Оксані потрібно вже зараз.
Марина відчула, як до щік підступає рум’янець, від гніву, що наростає. Вони збирали гроші вже не один рік. У Марини від початку була мета – Павлик виросте, почне доросле життя, а в нього вже є старт – своя квартира. І ось тепер Сашко, її Саша, вирішив усе це віддати Оксані?
– Сашко, ти розумієш, що в Оксани та її чоловіка немає роботи?! Та жоден банк не схвалить їм іпотеку!
Сашко зніяковів, але, оговтавшись, сказав:
– Мариночко, ну ти ж керуюча в банку, можеш допомогти, ну… щось придумати, щоб їм іпотеку схвалили.
Ці слова розлютили Марину ще більше. Вона різко поставила чашку на стіл, так що кава трохи пролилася на скатертину, але вона не звернула на це уваги.
– Ти серйозно? – її голос тремтів від переповнюючих емоцій. – Ти знаєш, що це я вклала більшу частину в ці накопичення. Я залишалася на роботі, коли ти відпочивав, я заощаджувала на самій собі, щоб у Павлика було житло, коли він виросте. А Оксана? Вона й дня не пропрацювала. Якщо ти сам хочеш їй допомогти – будь ласка, але мої гроші залишаться в родині для нашого сина.
Сашко у відповідь невдоволено насупився:
– Ти ж знаєш, що в неї складні стосунки з матір’ю. Не можу я кинути її і залишити напризволяще. Вона моя дочка, і я маю піклуватися про неї.
– І ти справді вважаєш, що таким чином допоможеш? Вона навіть не намагається брати відповідальність за своє життя. Ми їй уже допомагали – кілька разів, і що з цього вийшло? Вона не зробила й кроку назустріч самостійності. Як думаєш, хто платитиме цю іпотеку, якщо її схвалять? Ми!
Сашко спробував заперечити, але Марина вже не чула. Її голос зірвався на крик:
– Ти постійно витрачав на неї немаленькі суми – дублянку для Оксани натуральну, чоботи шкіряні, сережки – золоті, з діамантом, інші не одягне! Весілля, на яке нас із Павликом не запросили навіть, вони зіграли за наш рахунок! Цього мало? Особисто я за неї більше ні копійки платити не буду! А якщо ти так хочеш допомогти своїй доньці – йди до неї. Візьми свої речі і котись до Оксани в її орендовану квартиру, яку ти оплатив. З мене досить.
Чоловік тоді нікуди не пішов, але сказав, що вона ще пошкодує, що відмовилася допомогти. Оксана, мовляв, пообіцяла сама платити за оренду, і коли Марина побачить їхні з чоловіком старання, то пом’якшиться і навіть погодиться на допомогу.
У відповідь Марина лише втомлено махнула рукою, не бажаючи вступати в чергову суперечку. “Нехай доведе на ділі”, – подумала вона, але вголос не сказала нічого.
Так минуло кілька тижнів. Марина знову з головою занурилася у справи, впевнена, що складні розмови з чоловіком залишилися позаду, але наприкінці місяця Сашко повернувся додому сам не свій.
– Оксана сьогодні зателефонувала, – почав він, сідаючи навпроти Марини за кухонний стіл. – Просила грошей. Каже, у них із чоловіком не вийшло ніде спрацюватися, тож оренду цього місяця мені потрібно оплатити. Як і завжди.
Марина, на мить втративши дар мови, уважно глянула на чоловіка. Уперше за багато років вона побачила в його очах розчарування і гіркоту, яких не могла очікувати.
– І що ти їй відповів? – спокійно запитала вона, відчуваючи, як усередині наростає неприємне передчуття.
– Я сказав, що не можу більше допомагати. Адже вона обіцяла сама справлятися, – пробурмотів він. – Але… у відповідь… таке про себе почув… та в мене навіть язик не повернеться це повторити!
Марина втомлено зітхнула, відвівши погляд убік. Їй не хотілося бути жорстокою, але Оксана справді перейшла всі межі. Вона немов не розуміла, що в її батька своя сім’я, свої зобов’язання, і що його гроші не можуть вічно покривати її примхи.
Того ж вечора зателефонувала і мати Оксани, Світлана. Вона почала розмову з грубих звинувачень. Марина була поруч і чула, як Світлана проклинала його за те, що “зрадив” рідну доньку заради “чужих” людей.
– Та як ти можеш! – вибухнув Сашко, зірвавшись із місця і схопившись за серце. – Ти ж знаєш, що я заради неї все робив! Усе життя! Тому вона і не звикла бути самостійною, і чоловіка собі під стать знайшла!
Світлана продовжувала говорити, але він уже не чув її. Блідий, спираючись на стілець, тихо сказав Марині:
– Виклич швидку… Мені погано.
Олександра забрали в лікарню, але вже за кілька днів відпустили додому. Лікар рекомендував йому менше нервувати й уникати емоційних сплесків. Марина чекала, що Сашко залишиться таким самим, м’яким, як завжди, і знову почне захищати доньку, але він здивував її.
– Мариночко, вибач мені. Тепер я бачу, що ти була права. Оксана… вона стала чужою, – його голос здригнувся, і він міцніше стиснув її долоню. – Тепер я точно переконався, що для неї я просто гаманець. Я все чекав, що вона схаменеться, але…
Напевно, я занадто довго закривав очі на те, що між нами не залишилося справжнього зв’язку. Мені боляче це визнавати, але якщо їй потрібні були тільки гроші, то вона й сама стала чужою для мене. Обіцяю, більше жодна копійка не піде з нашої родини.
Сашко нарешті посміхнувся, але в його очах усе ще відбивалися тіні пережитого. Він наблизився до Марини і міцно її обійняв.
Уперше за довгий час вона відчула, що ці обійми були сповнені любові й ніжності, без того гніту, який тиснув на їхні стосунки останнім часом. Марина притулилася до нього ще міцніше, знаючи, що попереду на них чекає нове життя – життя, в якому поруч будуть тільки ті, хто дорожить одне одним без умов і зобов’язань.
Цієї ночі, лежачи поруч із чоловіком у тиші, Марина усвідомила, що їхні стосунки знову стали колишніми. Вони подолали непростий рубіж і вистояли, незважаючи ні на що…
