Олег одружився з Надією на зло своїй коханій. Хотів їй довести, що не страждає від того, що вона пішла від нього. Вони з Марією зустрічалися майже два роки. Олег кохав її так, що зносило голову. Вважав, що справа йде до весілля. Правда, йому не дуже подобалося, коли вона відмовлялася:
— Навіщо нам зараз одружуватися? Я ще інститут не закінчила, у тебе на фірмі справи йдуть так собі. Ні машини пристойної, ні свого житла. Олька, звичайно, моя найкраща подруга, але зустрічатися з нею щоранку на кухні, я не хочу. От якби ти хату не продав, жили б там.
Це трохи ображало Олега, але правота в словах Маші була: вони з сестрою жили в квартирі, що залишилася батьків, і в справах сімейного бізнесу він тільки-но почав розбиратися. Хто ж знав, що доведеться брати управління у свої руки, не закінчивши університет?
Олег і так розривався, намагаючись витягнути компанію та отримати диплом. Будинок продавали за згодою з Олею. Вирішили, що важливіше зберегти бізнес. За півроку, доки не вступили у спадок, борги накопичилися, обидва студенти – він на останньому курсі, Оля – на третій перейшла.
Продаж будинку дозволив закрити все, що заборгували, частину вкласти в закупівлю товару для магазину, і подушка безпеки залишилася, а Маша вважала, що треба жити тут і зараз, а не чекати на міфічне завтра. Їй добре так міркувати під крильцем у батьків.
А коли ось так, одразу стаєш старшим у сім’ї, надією та опорою для сестри, починаєш думати по-іншому. Справи налагодяться, буде і машина гарна, і будинок, і садок. Нічого не віщувало лиха. Чекав Машу на зупинці біля кінотеатру, телефоном домовилися сходити на новий фільм.
Вона сама сказала, щоб не заїжджав за нею. Олег здивувався цьому, бо не любила Маша громадський транспорт. Видивлявся її з маршрутки, а вона під’їхала на крутій тачці.
– Вибач, ми більше не можемо бути разом. Я виходжу заміж, – вона засунула Олегу в руки якусь книгу, розвернулася і сіла в машину.
Олег довго стояв, перетравлюючи почуте. Що могло статися за три дні, поки його не було у місті? Оля все зрозуміла по обличчю Олега: «Вже знаєш?» Мовчки кивнув головою.
– Знайшла багатенького Буратіно. Двадцять п’ятого весілля. Мене в дружки звала, я відмовилася. Підла вона! За спиною в тебе шашні крутила, – Оля розплакалася від образи за брата.
– Заспокойся, – він гладив сестру, як маленьку, по голові.
– Нехай у неї все буде добре, а в нас ще краще.
Майже на добу замкнувся в кімнаті. Оля скиглила під дверима:
– Ну, хоч поїси. Я млинців напекла.
Надвечір вийшов із палаючими очима:
– Збирайся, – сказав він сестрі.
– Що ти задумав?
– Одружуся з першою зустрічною, яка погодиться вийти за мене заміж, – відповів Олег.
– Так не можна, – намагалася заспокоїти його Оля. – Ти не лише зі своїм життям граєш.
У парку гуляло багато людей. Одна дівчина, почувши пропозицію, покрутила пальцем біля скроні. Друга – шарахнулася, як від ненормального, а третя, уважно подивившись у вічі, погодилася.
– І як тебе звуть, красуне?
– Надія, – відповіла обраниця.
– Потрібно відзначити заручини, – Олег потягнув нову знайому та сестру у кафе.
За столиком виникло незручне мовчання. Оля просто не знала, що казати. Олега охоплювали думки про помсту. Він уже знав, що зробить усе, щоб його весілля теж було двадцять п’ятого.
– Напевно, є серйозна причина, через яку ви пропонували незнайомій дівчині, – порушила тишу Надя.
– Якщо це спонтанне рішення, я не ображусь і піду.
– Ні. Ви дали слово.
Завтра подаємо заяву та йдемо знайомитися з вашими батьками. Олег підморгнув: «Для початку, пропоную перейти на ти!» Цілий місяць до весілля зустрічалися щодня, розмовляли, вивчали один одного.
– Може, поясниш, чому? – запитала якось Надя.
– У кожного є скелети у шафі, – уникнув відповіді Олег.
– Головне, щоб вони не заважали жити.
– А ти чому погодилась?
– Уявила себе царівною, яку цар-батюшка за першого зустрічного заміж видає. Такі казки добре закінчуються: «Жили вони довго та щасливо». От і схотіла сама перевірити.
Насправді, не все так просто було. Велике кохання закінчилося розбитим серцем і втратою, хоч і невеликих, заощаджень. Натомість навчилася розбиратися в людях. Хлищів, які зграями вилися біля неї, відваджувала на раз. Навмисне Надя того, єдиного, не шукала.
Хоча вона точно знала, що їй потрібен розумний та самостійний чоловік, здатний на вчинки. В Олегу вона побачила рішучість та ґрунтовний підхід до справи. Якби він не з сестрою був, а з друзями, пройшла б повз, не замислюючись.
– І яка ти царівна, – Олег задумливо дивився на дівчину, – Несміяна, Василиса Прекрасна чи царівна Жаба?
– Поцілуєш і дізнаєшся, – пожартувала вона.
Але не було ні чого – ні поцілунків, ні чогось більшого. Олег сам займався підготовкою до весілля. Наді треба було лише обирати з того, що він пропонував. Навіть купівлю сукні та фати Олег не довірив нікому.
– Ти будеш найкрасивіша, – твердив він.
У РАГСі, в очікуванні урочистої реєстрації, перетнулися з Марією та її нареченим. Олег натягнув посмішку на обличчя:
– Дозволь тебе привітати, – він поцілував свою колишню в щічку. – Будь щаслива зі своїм гаманцем на ніжках!
– Не влаштовуй шоу, – нервово відповіла Маша.
Вона оглянула обраницю Олега. Статна, вродлива, не просто вродлива – ефектна дівчина. І тримається з королівською гідністю. Маша програвала за всіма статтями. Ревнощі терзали душу. Відчуття щастя не було. Не залишало почуття, що прорахувалась, що не отримає того, на що сподівалася.
Олег повернувся до Нади:
– Все гаразд, – награно сказав він.
– Ще не пізно зупинитися, – прошепотіла Надя.
– Ні. Граємо партію до кінця.
І тільки в залі реєстрації, глянувши у сумні очі тепер уже дружини, він зрозумів, що накоїв.
– Я зроблю тебе щасливою, – вимовляючи це, Олег вірив у свої слова.
І потекли сімейні будні. Оля і Надія потоваришували, вони добре ладнали і доповнювали один одного. Запальна Ольга навчилася справлятися з емоціями, а Надія зі знанням справи організовувала побут і непомітно керувала всіма.
Як хороший, грамотний економіст, і фахівець, який знається на бухгалтерії та оподаткуванні, Надія швидко навела лад у фінансах. Через півроку відкрили другий магазин, а згодом створили бригади – тепер не лише торгували будматеріалами, а й займалися косметичними ремонтами.
Прибуток збільшився у рази. Вона виявилася Василисою Премудрою, вміла піднести так, що Олег вважав її ідеї своїми. Здавалося, живи та радуйся, але Олега обтяжувало, що немає того п’янкого почуття, яке він відчував з Марією. Все розмірено, передбачувано, спокійно.
«Рутина, – думав він, – яка засмоктує мене, як болото. Не кохаю її, цим усе сказано». Намаганнями Надії вийшли на новий рівень у бізнесі – зайнялися будівництвом котеджів під ключ і першим збудували будинок для себе.
Що краще йшли справи, то частіше Олег згадував Марію: «Не могла потерпіти. Бачила б, на якій машині я їжджу. А будинок – не будинок, палац! – пишався він собою. Його все частіше відвідувала думка: «А що, коли…»
Надя бачила, що чоловік мучиться. Вона прагнула стати коханою, але серцю, тим паче чужому, не накажеш. “Не всі казки стають реальністю”, – гірко розмірковувала вона, але надію не втрачала, ім’я зобов’язувало. Оля теж спостерігала за братом.
– Ти втратиш більше, ніж знайдеш, – сказала вона, заставши його на сторінці Маші в соціальних мережах.
– Не лізь, куди не слід! – відрубав Олег.
Ольга зиркнула потемнілими очима: – Дурень, Надя тебе любить по-справжньому, а ти все в ігри граєш!
-Не вистачало, щоб дрібнота мені вказувала, – кип’ятився Олег.
Його все більше тягнуло до Маші і він написав їй. Маша скаржилася, що особисте життя не склалося. Чоловік її виставив за поріг ні з чим. Інститут вона так і не закінчила. Роботи нормальної немає, до батьків не повернулася, живе в обласному центрі на орендованій квартирі.
Олег кілька днів вагався: «Їхати? Не їхати?». Але тут обставини склалися так, що залишився один на кілька днів, збільшило спокусу те, що дружина поїхала на тиждень до хворої бабусі у село. Наважився, призначив зустріч. До міста летів на крилах кохання, попри дорожні знаки.
Душа тремтіла, уявляв, що скаже, куди поведе. Реальність виявилася суворою.
– Який ти красень, – кинулася йому на шию Марія.
Запах немитого тіла шибнув у ніс. Гидливо відсторонився: – Люди дивляться.
– А мені начхати! – розреготалася вона.
Коротка спідниця, дешевий макіяж, парфуми сумнівного походження… Ця вульгарна особа програвала його Надії у всьому: «А вона ж і раніше була такою. Як я цього не помічав?» – мучився він, дивлячись, як колишня кохана ганьбиться перед людьми.
– Ти мені грошей дай, я тобі віддячу, – Маша грайливо облизала губи.
Він уже не знав, як позбутися цієї жінки.
– Ти вибач, у мене справи, – підвівся Олег із-за столу.
– Пізніше зустрінемося?
– Не думаю, – Олег покликав офіціанта. – Розрахуйте, будь ласка.
– Я ще хочу посидіти, – занила Маша.
– Нехай дівчина відпочиває в межах цієї суми, – досить велика купюра опинилася у офіціанта і той лише розуміючи кивнув.
Додому гнав на межі швидкості.
«Точно, дурень, – лаяв себе Олег, – права Олька! Навіщо починав все? Чи не дарма з’їздив? А я ж ніколи не називав дружину Надюшею. У мене ж немає ближче і ріднішої людини», – він різко загальмував, усвідомивши це. Хвилин п’ять сидів, прокручуючи в голові роки, що минули з дня весілля.
Олег бачив перед собою обличчя дружини, її очі, яскраво-сині, з поволокою, згадував, як Надюша посміхається побачивши його, як ніжно грається своїм довгим волосся. “Я ж обіцяв зробити її щасливою”, – він озирнувся, шукаючи де зупинився, завів машину.
Він проїхав кілометрів двадцять по трасі та звернув на дорогу, що вела у села.
– Тиждень – надто довго. Я не зміг прожити без тебе навіть два дні, – сказав він, коли Надя вискочила до нього назустріч з будинку бабусі….
