Коли Олені вдалося влаштуватися в цей офіс, вона була дуже цьому рада. Вона довгий час була без роботи і вже зовсім зневірилася – в рідне село зовсім не хотілося повертатися. Відразу почнуть пліткувати, мати засмутиться, та й роботи там особливо немає.
Олена ж хотіла влаштуватися в місті, купити квартиру і жити як нормальна людина.
Ось і пощастило їй, хоча й не могла цілий місяць роботу знайти, благо, що було трохи грошей, якраз вистачило на їжу і на ліжко-місце в гуртожитку. Та й підробити пару раз вдалося, так що як-не-як, але Олена справлялася з усіма труднощами.
В офісі доведеться працювати звичайним менеджером з продажу. Але обіцяли непоганий оклад і ще кращі відсотки в разі продажів.
Олена з величезною старанністю взялася за роботу і швидко влилася в колектив. Всього п’ять жінок, і з усіма вдалося налагодити спокійні стосунки.
Правда, з однією – Мариною – дружити відверто не хотілося. Вона була якась… дивна. Олена навіть толком сказати не могла, у чому саме полягала її дивина.
Просто сукупність якихось окремих рис давала їй внутрішнє, неприємне відчуття, що з Мариною краще не зв’язуватися.
Бігаючі очі, єхидна посмішка, яка вічно розтягувала вузькі губи, і тонке, зачесане назад волосся. У спілкуванні вона ніколи не дивилася в очі співрозмовнику або на його обличчя, намагалася випитати якусь особисту інформацію і дуже наполегливо набивалася в подруги.
Прямо якось навіть відчайдушно, немов була дуже самотньою і скучила за спілкуванням.
Олені було складно і важко з нею спілкуватися, але вона була вихована так, що не могла відчепитися різким словом від людини. І боялася внутрішньо, хоча і хотіла займатися роботою, а не вислуховувати, як з Мариною чоловік розлучився та ще й дітей забрав!
Решта співробітниць співчутливо дивилися на Олену. Але не лізли. Боялися, що Марина до них причепиться.
Втім. Олена з роботою справлялася, навчившись ігнорувати Марину і займаючись своїми справами. Здається, жінці це не дуже подобалося, але Олена один раз огризнулася на її претензії, сказавши, що прийшла сюди працювати, а не язиком чесати.
Марина на неї образилася, але не відстала, чекаючи після роботи, і радісно заявивши, що раз у Олени немає часу на роботі з нею поговорити, то так і бути, Марина складе їй компанію до метро!
У дівчини починала боліти голова від цієї безглуздої балаканини. Вона не могла зрозуміти, чому Марина причепилася саме до неї? Вона навіть кілька разів просила залишити її в спокої, але жінка здавалася глухою до ввічливих прохань.
Тому Олена намагалася ігнорувати чужий словесний потік, але так чи інакше їй доводилося це слухати.
Головний біль спочатку швидко заспокоювався, але потім став вічним супутником Олени. Та ще й худнути швидко почала, хоча і їла як зазвичай.
Та ще й ця Марина… Олені здавалося, що вона вже почала чатувати її біля під’їзду гуртожитку, наполегливо напрошуючись в гості.
Олену пересмикувало від однієї тільки думки, що ця жінка припреться до неї додому. Добре, що Олена жила в гуртожитку – комендант була пильною і чужих не пускала, хоча Марина пару разів і намагалася прорватися.
Терпіла Олена як могла довго, а потім все-таки нерви здали. І вона вирішила поїхати на вихідні в село. До батьків.
Зрозуміло, нав’язливій «подрузі» вона нічого про поїздку не сказала. Речей з собою багато не брала, і просто прийшла в п’ятницю на роботу з рюкзаком, а не сумочкою.
І відмахувалася від Марини, як від настирливої мухи. Олена помітила, що коли Марини поруч немає, то вона почувається краще, але варто їй приліпитися зі своїми розмовами, як нестерпний головний біль виникає десь у переніссі і повільно розповзається в усі боки.
Насилу Олена допрацювала п’ятницю і побігла на електричку. Та їй щось у спину базікала, але дівчині вдалося швидко відірватися.
Олені хотілося плакати. Не розуміла, як позбутися настирливої Марини, і сподівалася, що мама допоможе порадою.
Рідне село зустріло спокоєм і хрипким гавкотом собак. Більшість будинків вже спали, але в рідному домі світилися віконця. Серце дівчини радісно затремтіло, як завжди буває, варто лише повернутися в рідні, з дитинства знайомі місця.
Мати зустріла радісно, зовсім не очікувала побачити дочку, Олена вирішила не попереджати і приїхала не подзвонивши.
У будинку затишно і тихо цокає великий, старовинний годинник. Велика піч розпалена, і віддає тепло, і так приємно притиснутися до її боку. У будинку пахне травами і деревом, і головний біль відступає, розтискає свої лещата.
Вони з матір’ю п’ють чай. Базікають про все підряд. Олена і мама сумують одна за одною, але мама розуміє її бажання поїхати в місто, просить тільки не забувати про неї.
Якось само собою виходить, що Олена розповідає про Марину, скаржиться матері, що не вистачає сил і тактовності, щоб позбутися настирливої жінки.
Розповідає, що та навіть в гуртожиток до неї приходить і чекає, коли вона вийде! Мати хмуриться і в її очах з’являється незрозумілий блиск.
Дочці вона ласкаво посміхається і каже, що з цим можна буде розібратися. А Олена нехай їсть і лягає спати, он як схудла, мабуть, зовсім нічого не їсть.
Олена засинає щасливо і спокійно, і їй зовсім не сняться нервові сни, які переслідують її в місті після спілкування з Мариною.
Вона спить так міцно, що не чує, як мати йде кудись зранку, і прокидається, коли вона повертається, несучи в руках щось загорнуте в квітчасту хустку.
Олена повільно прокидається, а мати вже готує сніданок, і в будинку чарівно пахне молоком і оладками. Дівчина відчуває себе бадьорою і повною сил, і зістрибує на підлогу.
Весь час, що залишився, вона допомагає матері по дому і городу, відпочиваючи душею і тілом.
А в неділю, перш ніж відправитися на електричку, сідає поруч з матір’ю. Та дає їй невелику дрібничку – якийсь знак, вирізаний на невеликому шматочку дерева, підвішений на просту мотузку. Каже, що це оберіг, і просить носити рівно тиждень, ні в якому разі не знімаючи, навіть якщо дуже попросять.
Олена здивована, але дерев’янка виглядає симпатично, а під футболкою її не буде видно, та й маму вона завжди слухається в таких моментах.
Обійнявшись на прощання, вона обіцяє, що приїде на наступні вихідні.
***
Приїхавши в місто, Олена в піднесеному настрої попрямувала додому. І зовсім не зраділа, коли в сутінках розгледіла силует Марини, яка сиділа на лавці біля гуртожитку.
Олена зупинилася, сховавшись за деревом і морщачись. Ось що вона тут стирчить? Адже живе в двох станціях метро, чого їй треба? Марина виглядає здоровою, ніби блискучою, повною сил і енергії.
Олена торкається оберега під футболкою, після чого набирається рішучості і йде в бік гуртожитку.
Марина, побачивши її, підскакує і кидається назустріч, але несподівано завмирає. Її риб’ячі очі обмацують Олену з ніг до голови, немов шукають якесь виправдання.
Олена каже, що у неї немає часу і проходить повз жінку, відчуваючи, ніби на неї хтось намагається натиснути.
Дивна річ, але з тих пір, Марина хоч і крутиться поруч, але її ніби хтось за язик тримає. Тільки кидає кілька скупих слів і з ненавистю дивиться на Олену.
А та радіє – немов тягар з душі зняли. Марину вона ігнорує або відшиває, кажучи, що зайнята. Їй немов хтось дає впевненість і сили боротися з нав’язливою Мариною.
Оберіг вона не знімає, навіть коли лягає спати, пам’ятає материнський наказ. У неї таке відчуття, що вона немов у якомусь чистому і світлому коконі, а навколо витає Марина, намагаючись до неї дотягнутися і вчепитися в душу своїми липкими ручками.
Чим ближче кінець тижня, тим сильніше Марина намагається напроситися до Олени в гості, або намагається заговорити її, переслідує з роботи, немов собачка.
Олені неприємно і страшно, і вона гладить оберіг під футболкою.
Марина помічає цей жест і просить показати дрібничку. Олені зовсім не хочеться, але немов хтось її під лікоть підштовхує. А як побачила Марина оберіг, так очі витріщила і попросила зняти. Мовляв, цікава штучка, подивитися хочеться. І немов підштовхує хтось Олену під лікоть.
Але Олена тільки негативно хитає головою і ховає оберіг назад під футболку. Наказ материнський сильніший, ніж чужі бажання.
А у Марини очі стають злими, і вона майже криком кричить, руками розмахує, вимагає зняти дрібничку і віддати їй.
Олена, яка не очікувала такої поведінки від Марини, поспішно йде в гуртожиток. А в п’ятницю ввечері і до матері в село. Мати дивиться на неї уважно і посміхається.
Бурмоче собі під ніс щось про прилипалу, і що скоро їй все віддасться.
У батьківському домі відпочиває добре, а погані сни крутяться десь поруч, але лізти не наважуються.
Олена повертається звично в неділю і підходить до свого гуртожитку, але Марини, на її полегшення, там немає.
В ніч з неділі на понеділок Олена спить погано, їй сниться, що навколо її світлого кокона хтось темний метушиться і кричить так, що вона постійно прокидається.
Потім кокон немов вибухає, і осколки в темну сутність впиваються, і вона тікає.
А на роботі Олена дізнається, що Марина на лікарняному. Всі в офісі немов з полегшенням видихають, та й немов тепер набагато легше працюється, атмосфера немов очистилася.
Марина на роботу так і не вийшла. Поговорювали, що вибухнула лампочка у неї вдома, і сильно осколками її порізало. Так і звільнилася, жодного разу більше не з’явившись в офісі.
Як і в житті Олени.
Спеціально для сайту Stories
