Витончена молода жінка стояла біля величезного дзеркала і критично себе оглядала. Фігура ідеальна. На білому обличчі з правильними рисами жодної зморшки, навіть мімічної. Спасибі сучасній косметології.
Густа копиця світлого волосся начебто недбало струмує по відкритих плечах. І тільки жінка може зрозуміти, що ціна цієї недбалості – довгий час ретельного укладання в дорогому салоні краси. Сукня відкриває плечі й підкреслює груди. Усе просто ідеально.
-“Я сама досконалість”, – прошепотіла сама собі Олена, і, покрутившись перед дзеркалом, поспішила до гостей у простору вітальню з сучасним дизайном.
Їй сьогодні виповнювалося тридцять років, і посмішка блищала на її губах, підкреслюючи білизну зубів. Ніщо в цій розкішній жінці не могло видати її внутрішнього невдоволення.
А незадоволена Олена була. Та ще й як! Її чоловік, якого всі шанобливо називали Петро Костянтинович, а Олена – Петруша, вирішив не морочитися і відзначити її день народження вдома. Це було просто нечувано! Кругла дата, а відзначати її доведеться вдома. До цього Петруша був більш уважний. Дні народження Олени вони відзначали то в Парижі, то в Лондоні. І вже на крайній випадок у якомусь елітному ресторані.
Це був дзвіночок, тривожний дзвіночок. Петруша знову занудьгував…
Олена вийшла до гостей, засліпивши всіх своєю посмішкою. Зловила на собі захоплені погляди чоловіків і заздрісні жінок. Пройшла на чільне місце столу, сіла поруч зі своїм чоловіком. При цьому ковзнула чіпким поглядом по вбраннях жінок і зазначила про себе, що одну з них уже бачила в цій сукні. Мабуть, правду кажуть, що в їхній сім’ї з фінансами туговато.
Колись Олена і сама була такою. Та що там говорити? Набагато гіршою. Вона, може, й намагалася збирати і купувати собі хороші речі, але заношувала їх до непрезентабельного вигляду. І соромно сказати, іноді навіть штопала.
Дідусь Олени був дуже багатий, а ось його син не успадкував хватки свого батька і швидко розтринькав спадщину. Олена, яка не потребувала ні в чому все дитинство, у двадцять років постала перед вибором. Вийти заміж за коханням або шукати собі партію за розрахунком.
Вона вибрала кохання. Дуже вже закрутив їй голову симпатичний і веселий однокурсник. Мама вже тоді попереджала Олену, що з цього шлюбу нічого не вийде. Але Олена, як у вир з головою, кинулася у стосунки. Вийшла заміж, а далі пішла битовуха.
Дівчина не звикла собі ні в чому відмовляти. Почалися скандали через брак грошей. А не вистачало їх практично завжди.
До двадцяти трьох років дівчина зрозуміла, що все це не для неї. Кохання- порожній звук, коли доводиться зашивати вихідну блузку. Дівчина розлучилася і якось різко подорослішала, порозумнішала. Тепер вона точно знала, чого хоче від життя.
Два роки перебувала в пошуку. Вона не дивилася на вік, на зовнішність, тільки на гаманець. Що багатший кандидат, то краще. Тоді то й потрапив у її поле зору Петро Костянтинович.
Чоловік був старший на сімнадцять років і керував великою компанією. Те, що він був одружений Олену, не збентежило. Наявність двох дітей теж. Та й чому її це має бентежити? Адже Петро Костянтинович одружений другим шлюбом, і друга дружина так само відвела чоловіка з сім’ї. Підметушилася швиденько, подарувала дітей і розслабилася.
А розслаблятися було не можна! На горизонті Петра Костянтиновича з’явилася Олена. Молода, красива хижачка.
Дівчина сама себе такою вважала, хоч і прикидалася м’яким, пухнастим зайченям. Зайченя так тужило, коли Петруша залишав його надовго. Зайченя плакало одне, у порожньому, холодному ліжку. Петруша розм’як і розлучився з другою дружиною. Їхній з Оленою шлюб триває вже п’ять років, і жінка завжди насторожі.
Перші роки три все було просто ідеально. Петро Костянтинович прибігав додому натхнений. Балував Олену, возив за кордон. Надихатися на неї не міг. Однак Олена не розслаблялася. Вона була не першою дружиною і знала, як легко змінюється статус із заміжньої на покинуту. Не першою вона була дружиною, але збиралася стати останньою. А для цього потрібно бути мудрою.
Через три роки жінка помітила, як погляд Петруші занудьгував, як став він затримуватися поза домом і з яким інтересом поглядає він на молоду покоївку. Олена розуміла, чим це може закінчитися, і вирішила перехопити ініціативу.
Молоденьку покоївку звали Роза. Роза була молода. Погляди господаря вона теж помічала і відмовляти чоловікові не збиралася. Олена приперла її до стінки.
– Що, з моїм чоловіком закрутити зібралася? – запитала вона якось, коли Роза вже йшла додому.
Дівчина зробила вигляд, що страшенно зніяковіла, але забігаючі очі видали її з головою.
– З чого ви взяли, Олено Сергіївно? Я ніколи…
– Не придурюйся. Я все бачу, все помічаю. Мушу тобі сказати, що тобі нічого не обломиться. Я чоловіка з рук не випущу. Можу просто зараз прогнати тебе з “вовчим квитком”. Ославлю так, що тебе в жоден пристойний будинок працювати не візьмуть.
– Та за що, Олено Сергіївно? – мало не завила Роза. – Я ж ще нічого не зробила.
– А ось мені треба, щоб зробила. Ти будеш із моїм чоловіком, але тільки так, як хочу цього я.
Роза тоді просто сторопіла. Чого-чого, але такої пропозиції покоївка точно не очікувала.
– Як це під вашим керівництвом? Ви що, підглядати будете?
– Боляче потрібно! – фиркнула Олена. – Я платитиму тобі за те, що ти вносиш різноманітність у життя Петра Костянтиновича. Буду платити, а ти будеш мені
доповідати про все. Де зустрічалися, що він тобі говорив. Одразу скажу, планів ніяких не здумай будувати. Прийде час, і ти зникнеш. Те, що за цей час перепаде тобі від мого чоловіка, можеш вважати бонусом. Але тільки не нахабствуй.
Роза і думати не стала. Їй запропонували грошові вливання відразу з двох джерел за те, що вона і так збиралася робити. Думала, покрутить трошки з багатим господарем. Глядиш, чогось і перепаде.
А на більше дівчина й не розраховувала. Куди їй? Де вона і де Петро Костянтинович! І з дружиною господаря їх поруч не поставити. Розі взагалі було дивно, що маючи таку дружину, господар на неї задивляється.
Дівчина погодилася, не роздумуючи. Щоб підстрахуватися, Олена зробила запис на телефон, змусивши Розу сказати, що з Петром Костянтиновичем вона тільки через його гроші. Олена зробила цей запис і задоволено помахала телефоном перед носом Рози.
– Запам’ятай, ти в мене під ковпаком. Будеш робити все так, як скажу я. І зникнеш, коли прийде час.
Наступного дня Роза посилено почала “вертіти хвостом” перед господарем, строїти йому оченята. Олена ж на кілька днів поїхала провідати свою маму. І все закрутилося.
Петро Костянтинович відразу повеселішав. Відчуваючи свою провину перед дружиною, він поводився як раніше, ну або майже як раніше. Таких почуттів уже не було. Була лише зручна, красива дружина, яку не соромно показати людям і яка облаштовує побут.
Олена правильно вловила момент, коли її чоловік занадто почав захоплюватися Розою. Тоді вона дала покоївці потрібні вказівки і та стала поводитися потворно.
Поводитися так, щоб Петро Костянтинович до неї охолов. Так і вийшло. Чоловік втратив інтерес, а Роза, отримавши щедрі відступні від Олени, випарувалася. На її місце в будинок була прийнята неприваблива жінка у віці. Олена розумнішала і не збиралася повторювати колишніх помилок.
Ще якийсь час вони з чоловіком жили прекрасно. Чоловік нагулявся. Перед дружиною почувався винним. Тож було все – і поїздки за кордон, і дорогі подарунки, і увага, звісно.
Однак сьогодні Олені виповнюється тридцять років, а день народження її чоловік вирішив відзначати вдома. Це вже не дзвіночок, це набат! Потрібно знову щось робити.
День народження Олени навіть удома пройшов на найвищому рівні. І сюрприз був. Десь до середини застілля у вітальню увійшов відомий співак, виконав свою найкращу пісню про кохання і поцілував Олені руку. І все одно це все було не те. Олена всією шкірою відчувала, як нудьгує, сидячи поруч із нею, чоловік. Як проводжає він поглядом когось із гостей жіночої статі в особливо відвертих сукнях.
Петруші терміново потрібна нова іграшка. І якщо Олена не поквапиться, він знайде її собі сам. І тоді невідомо, чим справа закінчиться. Попадеться якась особа більш хвацькувата і як би не відправили Олену у відставку.
Такого розвитку подій Олена боялася, тому вже наступного дня після свого дня народження поїхала в модельне агентство. Щедро заплативши адміністратору, попросила принести їй портфоліо найкрасивіших дівчат. Дівчина їй потрібна була така, щоб Петруша точно клюнув.
В агентстві були здивовані, але здивування не показали. “Будь-який каприз за ваші гроші”, як то кажуть.
Олена розглядала фотографії дуже довго, прискіпливо. Відкривши одне портфоліо, одразу зрозуміла – це вона. Та, яка їй потрібна. З фотографії на неї дивилася юна і, на вигляд, дуже недосвідчена дівчина. Погляд великих блакитних очей був схожий на погляд переляканої лані.
– Я хочу зустрітися з ось цією, – тицьнула Олена пальцем у фотографію.
– Ой, а ви впевнені? – залебезила перед нею адміністраторка. – Ви знаєте, ця дівчинка в нас новенька. Вона, як би це сказати, ще трохи дикувата.
З кожним словом адміністратора Олена переконувалася у своїй правоті. Якраз така їй і потрібна для її цілей.
– Влаштуйте нам зустріч, – зачинила жінка портфоліо.
І ось, буквально через півгодини, дівчина з фотографії сиділа перед нею. Сиділа, нерозумно кліпаючи блакитними очима. Спочатку вона зраділа, думала, що її помітили і пропонують попрацювати моделлю. А коли зрозуміла, що це не так, зовсім розгубилася.
– Вибачте мене, але я ніяк не зрозумію, що ви мені пропонуєте.
– Я пропоную тобі за гроші зустрічатися з моїм чоловіком, – розсердилася на нетямущість юної моделі Олена. – Гроші платитиму тобі я і ваші зустрічі будуть мною контролюватися.
– Ви що, серйозно пропонуєте мені з вашим чоловіком….
У молодої блакитноокої дівчини, яку звали Катею, округлився рот. Вона навіть договорити фразу посоромилася і була вкрай обурена.
– Я збиралася працювати моделлю, а те, що пропонуєте мені ви називається по-іншому. Я не така.
Катя схопилася з диванчика, хотіла обурено вийти. Олена, тим часом, поклала на скляний столик клаптик паперу, черкнула на ньому суму. З усмішкою простягнула папірець Каті. У тієї ще більше рот округлився.
– Що це?
– Ти зрозуміла. Стільки я тобі заплачу. Не відразу, звісно. Буду видавати частинами. Ще враховуй усі подарунки, які зробить тобі мій чоловік. А він у мене людина вельми щедра.
Катя застигла на місці. Найпростіше було зараз обурено втекти, а потім “кусати лікті”. Звичайно ж, Каті були потрібні гроші, як і всім людям.
У когось був слушний привід – мама хворіє, дитина. У Каті була зовсім інша мета, більш приземлена, але не менш потрібна. Вона хотіла здобути вищу освіту. Вчитися на бюджеті для Каті мови не велося, а платна освіта коштувала грошей, яких у Каті не було.
Вона дивилася на папірець із сумою, переводила погляд на Олену, потім знову на папірець. Олена зрозуміла, що дурна блакитноока дурепа у неї “в кишені”.
Увечері того ж дня, під час вечері, Олена запитала чоловіка:
– Петруше, а ти знайшов собі секретарку чи все ще шукаєш? Я не просто так питаю. Сьогодні до мами їздила, у неї є якась знайома. У тієї донька шукає роботу. Кажуть, дуже потрібно. Може, розглянеш її кандидатуру?
– Незрозуміла знайома, незрозуміла донька. У неї освіта хоч яка?
Мені потрібні серйозні жінки, з резюме.
– Ой, Петруш, – посміхнулася Олена, – ну що там складного в роботі секретарки? Папірці перебирати, та каву тобі носити. Я сама-то їх майже не знаю, але мама каже, дівчина хороша. Поговори з нею, будь ласка. Дуже просили.
– Ну добре, добре. Нехай завтра приїде до мене в офіс. Поговорю. Ну вже якщо там твоя дівчина зовсім тупа, не засуджуй.
Коли Катя увійшла до кабінету Петра Костянтиновича, чоловікові стало байдуже, тупа вона там чи ще яка. З першого погляду на цю дівчину Петро зрозумів, що прийме її секретаркою. Та на неї ж дивитися одне задоволення! До того ж, незважаючи на всю красу, дівчина виглядає такою невинною. Петру дуже давно такі дівчата не зустрічалися.
А Катя була страшенно збентежена. Такий солідний, дорослий чоловік. Дуже дорослий. І дивиться на неї так… Дівчині захотілося смикнути свою строгу спідницю нижче. Неприємно це все. Як же неприємно!
– Катерина, здається, так? – запитав Петро Костянтинович. – А давайте ми з вами обговоримо справи де-небудь у ресторані. Я сьогодні ще не обідав. Як ви на це дивитеся?
Що залишалося зробити Катерині, окрім як погодитися?
У ресторані грала неголосна музика, а погляд Петра Костянтиновича ставав дедалі відвертішим. “Сальний погляд” – думала Катя. Вона вмовляла себе ставитися до всього, як до роботи. Але наскільки ж огидно почувалася при цьому.
– Знаєте, що Катруся? – поклав на долоню дівчини свою зморшкувату руку чоловік. – У тебе, звісно, абсолютно немає досвіду роботи, але я тебе візьму. Можна ж на “ти”, так?
Дівчина вивільнила свою долоню, схопилася за келих. Чоловік помітив, як пальці її тремтять. Вона хвилювалася. Це ще більше заводило Петра. Вона й справді така недосвідчена!
Чоловік вирішив діяти з нею дуже обережно, щоб не злякати. Кілька днів він водив Катерину ресторанами, катав на машині, а коли вирішив, що “справа на мазі”, привіз у готель. Катерина навіть у номер із ним піднялася, але коли дійшло до справи, не змогла.
– Вибачте, це все неправильно. Я так не можу, – відштовхнула вона чоловіка. – Мене ваша дружина найняла.
– Що? – завмер, Петро. – Як це найняла? Я знаю, що це через неї ти прийшла до мене працювати секретаркою.
– Ні, не так. Вона просила мене зустрічатися з вами й обіцяла за це платити. Один раз уже навіть заплатила. Але я поверну, я все поверну, тому що я так не можу. Це брудно, низько.
Коли того дня Петро Костянтинович повернувся додому, він поводився абсолютно як зазвичай. Єдине, що, він звернувся до дружини з незвичайним проханням.
– Олено, у мене невеликі фінансові труднощі. Нічого страшного, але мені терміново знадобилися всі вільні кошти. Я знаю, ти відкладала. Переведи все ось на цей рахунок. Усе, що в тебе є. Через місяць я поверну тобі в подвійному розмірі.
Олені навіть на думку не спало щось запідозрити. Звісно, у неї були накопичення. Жінка створила собі “фінансову подушку” на випадок розлучення. Але Петруша сказав, що поверне все в подвійному розмірі. А це дуже значна сума буде.
Олена віддала чоловікові все, не замислюючись про те, що переказує гроші не на його ім’я, а на юридичну адресу. І тільки потім, коли чоловік заявив їй про розлучення, вона все зрозуміла…
Якщо перші два рази, коли Петро Костянтинович розлучався, він повністю забезпечив майбутнє своїх дружин і дітей, то Олену після розлучення він залишив ні з чим. Взагалі ні з чим, незважаючи на її сльози. Сльози ці були від безсилля і злоби. Олена проклинала чоловіка, обзивала себе, не в силах усвідомити, як вона так лопухнулася.
Через деякий час, коли емоції перестали бити ключем, жінка змогла взяти себе в руки. У неї знову була мета. Вона поки ще молода, до біса гарна собою, а навколо так багато забезпечених чоловіків. Шкода, що доводиться починати все спочатку.
Цього разу потрібно вибирати людину ще старшу. Такого, у якого розлучитися з нею просто часу б не вистачило.
